ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.23
19:32
Так легко обривається в тобі
Мотив весни.
Мотив без нот, без імені, без слова,
Що йде за ним.
Спадає цвіт, зникає світ, вгорі
Здається, — байдуже. Міжчасова безмовність.
Слова. Холодний бісер ночі… бісер… ночі,
І чорний бісер з дна твоїх зіниць
Мотив весни.
Мотив без нот, без імені, без слова,
Що йде за ним.
Спадає цвіт, зникає світ, вгорі
Здається, — байдуже. Міжчасова безмовність.
Слова. Холодний бісер ночі… бісер… ночі,
І чорний бісер з дна твоїх зіниць
2024.09.23
19:02
Я ліз у пекло поперед батьків.
Бентежив лихо, доки воно тихе.
Хотілось - не надкусював, а їв.
Кохалося – тим почуттям і дихав.
З пісень слова незграбні викидав,
А стогін перетворював на блюзи.
Ловилась риба, хоч не ліз у став.
Любила та, на кого
Бентежив лихо, доки воно тихе.
Хотілось - не надкусював, а їв.
Кохалося – тим почуттям і дихав.
З пісень слова незграбні викидав,
А стогін перетворював на блюзи.
Ловилась риба, хоч не ліз у став.
Любила та, на кого
2024.09.23
17:09
Думки нуртують
і на скроні тиснуть дзвінко,
У фантазій
сплелися вони
візерунки...
Поряд мене Ти(!) йдеш,
найпрекрасніша
і на скроні тиснуть дзвінко,
У фантазій
сплелися вони
візерунки...
Поряд мене Ти(!) йдеш,
найпрекрасніша
2024.09.23
14:56
Сутеніло! Вечір ковтав світло так швидко, що Жанна не встигала завидно добратися з роботи в дитячий садок. Погода засмучувала. Зранку зарядила нудна мжичка. Небо заволокло чорними хмарами. Пізня осінь палила густий туман, що стелився над річкою сивою куря
2024.09.23
12:54
Був поетом. Літав понад хмарами,
А тепер на Донбасі, в рову.
Не залякуйте Божими карами,
Бо і так я у пеклі живу.
Ні вперед, ні назад. Нема виходу.
Смерть усюди. Хитається світ.
Перепаленим порохом дихати
А тепер на Донбасі, в рову.
Не залякуйте Божими карами,
Бо і так я у пеклі живу.
Ні вперед, ні назад. Нема виходу.
Смерть усюди. Хитається світ.
Перепаленим порохом дихати
2024.09.23
11:39
Немічні промені сонця, що сонне ще,
Ріжуть туману навішену шаль.
Та не під силу дебеле полотнище
Ніччю затупленим іхнім ножам.
Човгають вперто, дирявлять настирливо,
Вже не такі і безсилі на взір,
Бо заблищала роса намистинами
Ріжуть туману навішену шаль.
Та не під силу дебеле полотнище
Ніччю затупленим іхнім ножам.
Човгають вперто, дирявлять настирливо,
Вже не такі і безсилі на взір,
Бо заблищала роса намистинами
2024.09.23
07:46
Скажу вам більше — є готівка…
Ну десь тако вагонів зотри
В одному з них своя горілка
(Тут ще дізнатися би котрий…)
Багато де чого залежить
З якого боку підібратись,
І не дай бог, якщо є нежить…
Бо доведеться теліпатись
Ну десь тако вагонів зотри
В одному з них своя горілка
(Тут ще дізнатися би котрий…)
Багато де чого залежить
З якого боку підібратись,
І не дай бог, якщо є нежить…
Бо доведеться теліпатись
2024.09.23
05:55
Несвідомі ми та грішні,
Раз у головах бедлам, –
Наряджаємось розкішно
І гуляємо без гальм.
Обираючи десь одяг,
Чи п’ючи хмільний напій, –
Пам’ятаймо, що на сході
Йде за щастя наше бій.
Раз у головах бедлам, –
Наряджаємось розкішно
І гуляємо без гальм.
Обираючи десь одяг,
Чи п’ючи хмільний напій, –
Пам’ятаймо, що на сході
Йде за щастя наше бій.
2024.09.23
02:08
не потрібні вже слова
лала-ла-лала-ла-лала-ла
1.
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
лала-ла-лала-ла-лала-ла
1.
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
2024.09.22
22:01
Питаєте, чого це я сумую?
Бо самота навколо, самота.
І ніби все життя минає всує,
У бік незрозумілий поверта.
І що у нім? Яка краса чи втіха?
І зникло розмаїття, хоч любов
Горить, яріє чи палає стиха,
Бо самота навколо, самота.
І ніби все життя минає всує,
У бік незрозумілий поверта.
І що у нім? Яка краса чи втіха?
І зникло розмаїття, хоч любов
Горить, яріє чи палає стиха,
2024.09.22
20:54
Немає нікого хто поруч твого життя
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис
2024.09.22
19:23
Спасибі, Доле,
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».
2024.09.22
17:32
Коли не годні показати розум, показують нерви.
Люди з важким характером потребують жінок легкої поведінки.
Коли нападають нерви, музи відпадають.
Нервують усі, але далеко не всі роблять із цього рекламу.
І холодний розум можна довести до точк
2024.09.22
15:43
ефемери зимового вересня
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
2024.09.22
14:00
Ми різні з Вами...Небо і земля,
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.
Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.
Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.
2024.09.22
12:58
Сидять бабці під під’їздом на лавці широкій.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
галина ФЕСЮК (1964) /
Вірші
Я з тобою, мій прекрасний, роде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я з тобою, мій прекрасний, роде
Я з тобою, мій прекрасний, роде
Я з тобою, роде мій прекрасний,
Я з тобою, роде дорогий.
Тут, де зірка юності не гасне,
Де батьками втоптані стежки.
Я сюди думками часто лину.
Як буваю десь у чужині,
А згадаю пісню материну,
Мовчки плачу глибоко в душі.
Я долоні підставляю вітру,
Що з країв батьківських повернув
Та дивлюсь у глибочінь блакитну,
Наче б там дух прадідів заснув.
Знов і знов до тебе, роде, лину
Крізь життя, неначе блудний син.
Де спочили мрії материні,
Де для мене світ цей не чужий.
Тільки тут ти, краю, мені милий,
Де у пригорщі збирала краплі мрій.
Прийшов час, як пташка, знялась в вирій,
Повернулась - батько посивів.
Нині я стою перед тобою,
Роде мій – коріння глибочінь!
Де все рідне і близьке до болю,
Як свічадо у моїй душі.
Простягаю в небо серце й руки:
- Боже милий, рід мій збережи!
Все, що маю передам онукам,
А найперше – часточку душі.
Щоб вони пройшли крізь віадуки,
Срібним краєм берега ріки.
Щоби доля їх сплела за руки
Не на мить, на довгії віки.
Роде мій! Багатий і прекрасний!
Я спішу до тебе крізь віки.
Запалю свічник душі незгасний,
Щоб до храму вічності ввійти.
Я з тобою, роде мій прекрасний,
Я з тобою, роде дорогий.
Тут, де зірка юності не гасне,
Де батьками втоптані стежки.
Я сюди думками часто лину.
Як буваю десь у чужині,
А згадаю пісню материну,
Мовчки плачу глибоко в душі.
Я долоні підставляю вітру,
Що з країв батьківських повернув
Та дивлюсь у глибочінь блакитну,
Наче б там дух прадідів заснув.
Знов і знов до тебе, роде, лину
Крізь життя, неначе блудний син.
Де спочили мрії материні,
Де для мене світ цей не чужий.
Тільки тут ти, краю, мені милий,
Де у пригорщі збирала краплі мрій.
Прийшов час, як пташка, знялась в вирій,
Повернулась - батько посивів.
Нині я стою перед тобою,
Роде мій – коріння глибочінь!
Де все рідне і близьке до болю,
Як свічадо у моїй душі.
Простягаю в небо серце й руки:
- Боже милий, рід мій збережи!
Все, що маю передам онукам,
А найперше – часточку душі.
Щоб вони пройшли крізь віадуки,
Срібним краєм берега ріки.
Щоби доля їх сплела за руки
Не на мить, на довгії віки.
Роде мій! Багатий і прекрасний!
Я спішу до тебе крізь віки.
Запалю свічник душі незгасний,
Щоб до храму вічності ввійти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію