ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.22 10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.

Олександр Буй
2025.09.21 20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.

Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри

Іван Потьомкін
2025.09.21 19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.

С М
2025.09.21 17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко

Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р

Євген Федчук
2025.09.21 16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть

Віктор Насипаний
2025.09.21 15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь

приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.

Світлана Пирогова
2025.09.21 13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.

Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими

Олександр Сушко
2025.09.21 10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.

Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,

Віктор Кучерук
2025.09.21 09:35
Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек

Володимир Ляшкевич
2025.09.20 17:31
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!

Артур Сіренко
2025.09.20 12:33
Осіння новела,
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку

Юрій Гундарєв
2025.09.20 10:11
«Злотоцінний» - це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка тр

Борис Костиря
2025.09.19 22:35
Повертаюсь по колу в свої рубежі,
Стоячи на новій небезпечній межі,
Де уже не лякають старі міражі,
Де і страхи тікають, немовби вужі.

І цей рух по спіралі, прадавній закон,
Він мене закував у цепи заборон,
Де не пройде вродлива тендітна Ман

Ярослав Чорногуз
2025.09.19 21:36
Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.

Олена Побийголод
2025.09.19 16:14
Із Олександра Пушкіна. Досі не перекладалося.

1.
Ось, перешедши міст Кокушкін,
уперши дупу в парапет,
з мосьє Онєгіним сам Пушкін
стоїть, дивіться, тет-а-тет.

Борис Костиря
2025.09.18 22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Татьяна Квашенко (1972) / Вірші / производная души

 аккордеон
Образ твору Воспоминанием из прошлого,
заброшенный,
аккордеон потеряно стоит
футляром к стенке.
В ремешках поношенных,
почти что без названья, но блестит
и оживает яркой фотовспышкою,
лишь тронь его –
и будто не стихал...
Пока подружки
плакались подушкам, я
свои роняла слёзы на меха,
ему себя вручив, как свечка пламени,
тьму искупая каплей восковой.
А он звучал.
И всё тогда понятным мне
казалось и послушным под рукой.
Мой инструмент,
что скалишь зубы-клавиши?
От дыма лет взялися желтизной,
скрипят регистры,
с временем не справившись,
а звук всё поражает новизной.

Так и душа –
она ж, поди, бессмертная,
при теле бренном, дряхнущем, в годах,
стареть не научилась, даром пленная.
Точней и чище звук её октав.


13.09.2010




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-09-07 12:37:14
Переглядів сторінки твору 2060
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.683
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.31 11:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-09-07 13:08:06 ]
І це мені близьке. Лише не акордеон, а баян (музична школа, клас баяна). Поміняв на гітару. А відчуття зрозумілі!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-07 13:17:11 ]
баянисты рядом были) я тоже пробовала)
а гитару как аккомпанемент под вокал - больше всего люблю.
спасибо за созвучность!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2012-09-07 17:07:01 ]
Були падіння, скомкані чернетки,
сльоза, яка пружніш за тятиву.
Акордеон... Чи не душа поетки
у ньому вічне бачить наяву.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-07 19:18:44 ]
чудесный экспромт - благодарю)...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Вітер (Л.П./Л.П.) [ 2012-09-07 18:35:52 ]
перепрошую, але "взялися", здається, не літературна форма в російській?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-07 19:15:12 ]
приветствую вас в ПМ, милая Юлечка!
вы совершенно правы и мне уже указывали на это местечко)
но это так по-русски и здесь как бы монолог ЛГ, именно разговор - она обращается к своему инструменту, говорит с ним, вот именно потому и вариант допускаю нелитературный
однако это современное такое воззрение. классики много демонстрируют употребление такой формы именно в силу её исконной употребительности в русской речи. казалося вместо казалось, молилися вместо молились и т.п. особенно у Пушкина..процитирую вам одно из его стих-ний, а вы все сами увидите) итак:

Десятая заповедь

Добра чужого не желать
Ты, Боже, мне повелеваешь;
Но меру сил моих ты знаешь -
Мне ль нежным чувством управлять?
Обидеть друга не желаю,
И не хочу его села,
Не нужно мне его вола,
На всё спокойно я взираю:
Ни дом его, ни скот, ни раб,
Не лестна мне вся благостыня.
Но ежели его рабыня
Прелестна... Господи! я слаб!
И ежели его подруга
Мила, как ангел во плоти,-
О Боже праведный! прости
Мне зависть ко блаженству друга.
Кто сердцем мог повелевать?
Кто раб усилий бесполезных?
Как можно не любить любезных?
Как райских благ не пожелать?
Смотрю, ТОМЛЮСЯ и вздыхаю,
Но строгий долг умею чтить,
Страшусь желаньям сердца льстить,
Молчу... и втайне я страдаю...
1821 Пушкин А.С.

так что прошу и мне простить)
благодарю за внимательное прочтение
с теплом, Таня