ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
2026.04.19
11:03
Вимотуєш байдужістю, мовчиш -
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
2026.04.18
13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
2026.04.18
12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
2026.04.18
07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.18
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Вірші
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожари
І плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожариІ плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
*жінча - діалектне слово у Прикарпатському регіоні, зокрема, на Турківщині.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.232 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.232 seconds