ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись гілки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись гілки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
2026.06.04
15:44
Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
2026.06.04
15:15
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
2026.06.04
12:31
Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
2026.06.04
09:26
VII. КОРОЛЕВА ТІНЕЙ: САГА РОЗБИТОГО СЕРЦЯ
Вітер на Оркнейських островах рвав поли чорного плаща королеви, наче благав повернути кораблі назад. На порозі великої війни за англійську корону Гаральд залишив Єлизавету та доньок у безпечній гавані. Це б
2026.06.04
06:09
Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Вірші
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожари
І плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожариІ плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
*жінча - діалектне слово у Прикарпатському регіоні, зокрема, на Турківщині.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.087 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.087 seconds