ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Вірші
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожари
І плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вівчар і Повітруля
У ніч глуху розсипались стожариІ плай нестримно юнака веде –
Втекли думки вівчара від отари…
Кохання просить серце молоде…
Зухвало залицяються смерічки
Гірського подиху густий дурман
Бурлить життям поміж каміння річка
І що не крок – містерія оман…
Аж тут: на схилі берега дражливо
Вмостились діви згубної краси
І праліс в ревнощах ховає диво…
Ти що за вроду юнки віддаси?
Либонь старий мольфарище зурочив
Чи повний місяць зводить молодця
Та у видіння віриться охоче…
Примарилось, що стали до вінця...
«Захоче, то вітця забуду, неню», -
Схвильовано гарячкував вівчар.-
Вберу в намисто, чобітки червлені
Розділить хай мого кохання шал!»
В колибу біг – у грудях аж кипіло
Та побратим поважний раду дав:
«То повітрулі. Як поступиш вміло –
За жінку буде. Коби крила вкрав!»
А ще казав порадник їх спалити
Та слухати вже сили не було…
Перед очима – щічок оксамити
І повних благодаті хвиль тепло...
ІІ
І зажили вони з тих пір у парі
Сама прийшла – покорена, без крил…
Дзвеніли весни, листя опадало
Щоденності напучених вітрил
Зростав синок… Вона місила тісто,
Пісень співала, прала в потічку,
Літа минали тихо, урочисто…
Та враз найшлися крила у кутку…
Як мужа не було, пішла до льоху
До чого бралась – наводила лад.
І, глянь, пір’їна, друга… І потроху
Із почуттів забився водоспад!
Вернувсь вівчар додому – вітер свище,
Гойдає двері, що ведуть у льох…
Гукав, ридав і вив, як той вовчище,
А слід простиг від найрідніших двох.
Не день, не два блукав осиротіло
Тим лісом, що підступно так манив…
В печері горличка його сиділа
Угледів. І нестриманий порив...
«Іди, втікай», - упала йому в ноги
Кохана зблідло. - Вернуться мої
І пошматують. Та й пробився стогін.
«Втікати? Зараз? Змилуйся… О, ні!»
Коротка мить і тріскотіли крила
На хвої безтурботному вогні…
А жінча* як осика трепотіло
Курликали лелеки в вишині.
……………………………..
…………………………….
Колиба пахне хлібом і медами –
Не вітряна ґаздиня тут живе…
Гніздо родинне стало диво-храмом
Лиш зрідка вітер жалить за живе...
*жінча - діалектне слово у Прикарпатському регіоні, зокрема, на Турківщині.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3269 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3269 seconds