1
Сикст ― шоста планета в системі Нуріса. Система Нуріса ― це зірка Нуріс і дев’ять планет, що обертаються навколо нього. Атмосфера Сикста містить велику кількість вуглекислого газу. На Сиксті дуже спекотно, хоч він і досить далеко від Нуріса. На ньому знаходиться тільки одна велика водойма з прісною водою ― Нівот, що означає «єдина вода». Льодовиків, океанів і морів на ньому немає. Річок теж нема, але в аква-період, коли шість днів падає дощ, з’являється шість річок, які за два дні висихають. Другий аква-період настає через тридцять шість днів після першого. «Ніот» ― назва материка, хоча можна сказати, що це назва поверхні Сиксту, що означає «єдиний і нероздільний». Поверхня планети майже вся в розколинах. Рослинності практично немає, тільки де-не-де ростуть істотоїдні квіти. Ці квіти знаходяться під ґрунтом, а виходять на поверхню тільки тоді, коли відчувають, що над ними пересувається якась істота. Вони миттєво «вистрибують» і хапають здобич у свій бутон, у якому істота пізніше перетравлюється. Їх стебла й листя мають забарвлення іржі, а бутони білого кольору.
Ніотці витримують екстремальні умови планети через зв’язок із Венделом ― теперішнім володарем Тус. Він із кількома істинними сикстинцями бажає заволодіти цілим Світом.
Сикстинці зовні схожі на землян та файвронців. Шкіра в них смаглява. Чоловіки й жінки носять простий полотняний одяг, виготовлений із волокон калії ― рослини, яка пожирає істот. Ці волокна можна дістати з листя та стебел істотоїдної рослини.
Істинних сикстинців залишилося зовсім небагато. Решта населення ― переселенці з іншої планети, яка знаходилася в галактиці Чумацький Шлях. Колись на цій планеті вирувало життя, але десять років тому все змінилося ― в планету врізався гігантський метеорит (звідкіля він там узявся ― загадка) і все знищив. Теперішні ніотці, а колишні монари,― встигли евакуюватися (звичайно, це була мізерна кількість від населення планети) на космічному кораблі, який із цього моменту почав свою подорож космічним простором у пошуках планети, на якій можна оселитися. Монари, що проживали або працювали на колонізованих планетах ― безслідно зникли, а все обладнання розсипалося порохом. Найпростіше було б все відновити на одній із колонізованих планет, проте невідома сила повела їх за межі рідних просторів. Турбувати землян, які ще розвивалися (ніяк не можуть знайти своє місце у Всесвіті), хоча й перебували на завершальній стадії, їм не хотілося.
Монари телепортувалися до галактики Андромеда. Через декілька місяців добралися до ще не вивченої планети. Цією планетою був Сикст. Коли вони пролітали повз нього, їх почало притягати до планети. Під час цього процесу всі монари втратили свідомість і прийшли до тями вже на поверхні планети. Поки вони були непритомні, Вендел «обробив» їх, і відтоді вони можуть жити в екстремальних умовах Сиксту. Вендел зробив їх своїми рабами, й вони почали називатися сикстинцями. Їхня рідна планета ― Лемзар, яка розпалася на астероїди.
Монари, як і інші цивілізації, теж еволюціонували. Але по-іншому. Вони не керують певною енергією, а тільки можуть будь-кого наділяти цією здібністю (після зустрічі з Венделом, бо до цього вони могли наділяти енергією тільки представників своєї цивілізації). Монари наділяли один одного певною енергією і вона залишалася з ними двадцять п’ять місяців, а потім зникала й вони знову могли когось наділити енергією. Через цю здібність вони й потрапили до Вендела під контроль.
Справжні сикстинці жили на Сиксті досить давно ― вже на початку п’ятдесятишеститисячних років на планеті було тільки сім кайтів. Всі сикстинці, що тут проживали були кайтами. Один із них дуже відрізнявся від інших ― Вендел, він чув голос Даймакте. І одного разу Даймакте пообіцяв Венделові силу та безсмертя. Взамін він зажадав забрати всіх кайтів до себе в Дай-Ат-Ердо. Вендел погодився, але попросив залишити шістьох підручних. Даймакте прийняв умову й дав Венделові безсмертя та силу Дайт, яка практично звела нанівець можливість його убити. Голос пообіцяв Венделу, що через декілька століть він зможе заволодіти цивілізацією з іншої галактики. Так і сталося. Монари ― незлі, але відтоді як вони потрапили під вплив Вендела, їх розум затьмарився й вони почали виконувати лихі накази свого володаря.
2
Монари готували космічний корабель до військової операції. Біля нього метушилася невелика кількість дітей, які з цікавістю розглядали бойову машину.
Основа літального апарата мала циліндричну форму. Перед основи плавно звужувався, роблячи її обтічною. Крила мали форму кажанячих. У місцях, де прикріплювалися крила, по обидва боки від основи знаходилися енергомети ― пристрої, які проводять атаки певним видом енергії. Їхній вигляд нагадував циліндри з увігнутими передніми основами. Зверху на передній частині апарата знаходився циліндричний прилад у формі параболи. На кінцях параболи розташовувалися кристали, які здатні сканувати середовище й передавати отриману інформацію. Задня увігнута частина корабля, обведена товстим кільцем, виконує роль зовнішньої частини реактивного двигуна. Реактивну тягу в такому двигуні створює випромінювання, що дозволяє розвивати фантастичні швидкості. Космічний корабель забарвлений у блискучий чорний колір. Це гібридний корабель, що виконує роль як винищувача так і може перевозити в собі невеликий екіпаж. Вхід у корабель ― це ділянка, що нічим не відрізняється від решти корабля, тільки крізь неї можна проходити. Матеріальна його оболонка виготовлена з надміцного й надлегкого сплаву. Корабель у своєму арсеналі має ще одну оболонку, вже не таку матеріальну ― силове поле.
3
Метушня припинилася. Монари розступилися в боки, утворивши прохід від кам’яної споруди до космічного апарата. Всі, хто був там присутній, поставали на коліна й зігнули голови,― «коридором» йшов Вендел. Ідучи, він роздивлявся чи всі зігнули голови й стоять на колінах. Побачивши, що хтось стоїть, Вендел міг вистрілити із руки променем чорного кольору, й зразу ж цей монар зникав. Кажуть, що він відсилає своїх жертв у Дай-Ат-Ердо.
Вендел підійшов до літального апарата й почав оглядати його. Оглянувши апарат, він звелів монарам, які розробили його й підготували до бою, встати.
― Ви вільні,― крізь зуби промовив Вендел. І монари поспішно попрямували до своїх жител.
― Санара!― сильним голосом прокричав Вендел, поставивши руки на корабель.
Кількість космічних апаратів миттєво почала зростати. Навкруги було чути крики монарів, які були на місцях, де щойно з’явилися кораблі. Вони просто-напросто затоптали їх. Побачивши це, Вендел зайшовся страшним реготом. Інші, що залишилися живими, дуже перелякалися. Регіт робив ще страшнішим Вендела, ніж він є.
У Вендела обличчя, якого всі жахалися, жахаються і жахатимуться поки він буде живий. На місці, де повинен бути ніс, у Вендела, знаходиться невеличкий подовгастий горбок, який стає трохи ширший на кінці, де розташовані ніздрі. Очі в нього глибоко входять у череп; вони мають темно-чорний відтінок. Брів він не має. Волосся темне й коротке. Шкіра Вендела світло-червона. На обличчі він має багато шрамів і ямок, з яких тече рідина. Щоб не показувати свого потворного обличчя, Вендел завжди носить чорну мантію і на голову накидає каптур.
Після того, як Вендел помножив зореліт і з нього утворилося шістсот, він понасміхався з загиблих і постраждалих монарів та, відвернувшись від них, попрямував до свого Блетрану (кам’яної споруди). Будівля створена з чорного каменю ― блероду, який є тільки на Сиксті. Якщо на неї поглянути з висоти, то можна побачити, що вона має форму голови з рогами. Але ця голова не має жодних заокруглень: всі стіни прямі й переходять одна в одну ламаними.
Блетран однотонний. Всі зовнішні його стіни чорні й не мають ні вікон, ні дверей. Покрівлі споруда не має. Верхня її частина плоска. Блетран поділяється на три відділи: центральний, лівий роговий і правий роговий. Центральний ― найбільший відділ, а рогові ― одинакові. Посередині центрального відділу стоїть колона циліндричної форми, яка з’єднує стелю з підлогою й випромінює тьмяне червоне світло, яке тільки трохи полегшує темноту в цій частині будівлі.
Вендел пройшов крізь стіну будівлі в спеціальному місці, де знаходився прихований вхід. Через декілька секунд він вже був усередині, а монари поза стінами Блетрану підвелися і почали розходитись. Але багато, постраждавши від жорстокості Вендела, залишилися під літальними апаратами.
4
Вендел почав повільно рухатись у правий кінець центрального відділу, де розташовувався великий чорний камінь у вигляді куба. Біля цього куба, в повітрі, маневрував невеликий кругляк.
Вендел підійшов до куба й сів на кругляк, який зразу ж заманеврував від маси, яку він тепер мав утримувати в повітрі. Сівши, він трохи ближче підплив до куба, запхав свою кістляву руку під каптур і притиснув три пальці, крім великого й мізинця, до голови.
Через кілька секунд біля Вендела з’явилося шість істот схожих на нього. Вони стояли з протилежного боку куба. Істоти мали на собі одяг зроблений з еластичного матеріалу. Вбрання вкривало всі частини тіла: на руках воно заходило до зап’ястків, на обличчі проходило не дуже великою смужкою по місцю, де повинен бути ніс. На талії у них знаходився пояс. На поясі кріпився телепорт ― широкий кругляк із невеликою висотою. За допомогою цього приладу вони переміщаються з однієї частини простору в іншу за фантастично малий проміжок часу. Через те, що серед них нема психокінетика, за винятком Вендела, їм доводиться користуватися таким приладом.
За ростом прибулі були майже одинакові. Їхні обличчя відрізнялися тільки за формою та кількістю шрамів і текучих ямок. Інші тілесні прикмети збігалися з прикметами Вендела.
На еластичному одязі кайтів виблискувало тьмяне червоне світло, яке освітлювало відділ.
― Ви нас викликали, володарю?― промовив Тар, найвищий серед прибулих із округлим обличчям.
― Так,― через деякий час відповів Вендел. ― Ми знову нападемо на Севенс.
― Отже, монари завершили роботу над кораблем?― запитально вставив Шаль, який був трішки нижчий за Тара. У нього було подовгасте сухе обличчя.
― Звичайно,― просичав володар. ― «Уркудайти» готові до бою з ліссамцями та їхнім миролюбивим Моадібом,― після цих слів Вендел став лютішим на вигляд.
― Коли атакуємо, володарю?― запитав Тар.
― Завтра,― коротко сказав Вендел. ― Військо поділимо на шість рядів. У кожному ряді буде по сто «Уркудайтів» і на чолі кожного ряду буде стояти один із вас.
― Дуже розумно, володарю,― промовив Котур; він мав кругле обличчя й дещо поступався Тару в рості.
Вендел зловтішно посміхнувся й промовив:
― У кожному апараті може знаходитись десять осіб ― це означає, що наше військо буде складатися із шести тисяч воїнів.
― Ви маєте якийсь план?― промовив Сотор, досить худий, з овальним обличчям та короткими ногами, кайт.
― Так, ― сухо промовив Вендел.
― І який?― зацікавлено запитав Шаль.
Вендел якусь хвилину мовчав, а тоді відповів хрипким голосом:
― Як я уже казав військо буде поділене на шість частин. Два ряди кораблів повинні приземлитися на Файврон і там атакувати ворога. Атакуватимемо столицю Ліссамії. Ще один ряд повинен атакувати з повітря. Інші три ряди поділяться так: один ряд буде знаходитися трохи дальше від Файврона й пізніше прийде на допомогу трьом попереднім, а два останні ряди «Уркудайтів» будуть шукати сліди залишені зорельотами файвронців, що ведуть за межі галактики. Це все.
― Є одне запитання, ― сказав Хіар ― найменший із кайтів, які тут стояли. Він мав маленьку голову, короткі руки й пискливий голос.
― Яке запитання?! ― прохрипів із злістю Вендел, який думав, що запитань не буде.
― Навіщо нам шукати сліди залишені файвронськими кораблями? ― запитання прозвучало тремтячим голосом.
― Дурень! ― майже скрикнув Вендел. ― Бо Моадіб, мушу визнати, розумний і давно вже, я думаю, відправив кількох ліссамців, щоб ті знайшли обраних, ― закінчивши цими словами, Вендел став менш лютий. У його очах зажевріла хитра підлість. ― Знайшовши потрібні сліди, ви полетите по них за файвронцями, але так щоб вони вас не помітили. Коли вони знайдуть обраних і повернуться назад, ― ви вб’єте їх. Тоді нам ніщо не завадить розповсюдити владу Даймакте на весь доступний Всесвіт. Думаю Моадіб знає, де живуть обрані, ― цими словами Вендел закінчив свою досить довгу відповідь.
Настала хвилинна тиша.
― Ми можемо йти, володарю? ― запитав Котур.
― Так, ― сухо сказав Вендел.
Шість кайтів рушили до входу.
― І ще одне: вирушаєте завтра вранці, коли ще не буде сходити Нуріс; і в цей самий час, через добу, ви повинні вже бути біля Файврона, ― несподівано наказав володар.
Шість кайтів зупинилися, вислухали Вендела й пішли далі до входу. Там вони пройшли крізь кам’яну стіну й опинилися на чорній кам’яній платформі, яка закінчувалася сходами. Платформа мала двометрову висоту. Якийсь час кайти стояли на цій платформі.
Знаходячись на платформі, можна побачити досить широкий, але одноманітний краєвид: пустельний іржавий пісок, на якому немає жодної рослини, тільки десь у глибині ховаються калії; глиняні конструкції, які нагадують подобу будинків. Ці житла, в яких живуть теперішні сикстинці, зроблені з світло-коричневої глини, яка знаходиться під іржавим піском. Будувати житла можна в кінці аква-періоду, коли за день-два дощ має закінчитися. Після дощу настає посуха й глина, з якої зроблені житла, висихає і затвердає. Будинки не мають ні даху, ні стелі, ні вікон. Їх накривають великими полотнами, які не пропускають вологу й служать для житла водночас і дахом, і стелею. Полотна виготовляють із волокон калії. Будинки мають отвір на двері, але самих дверей ні. Будівлі знаходяться на невеликій між собою відстані. Монари живляться корінням калії, яке добувають у дуже небезпечний спосіб.
Ближче до Блетрана, справа, стояли «Уркудайти», розміщені в шість рядів по сто кораблів у кожному. Подекуди кораблі порозвалювали житла монарів, коли вони з’являлися під час множення.
Шість кайтів, стоячи на платформі, задивилися на досконало зроблені космічні кораблі. Так вони стояли близько хвилини, а тоді рушили з місця. Першим почав спускатися Сірон ― кайт, який був трохи вищий за Хіара й мав найменше шрамів і ямок. За Сіроном пішли Шаль, Котур, Сотор, Хіар і Тар. Вони опустилися на доріжку викладену блеродними плитами й підійшли нею до кораблів. Тут кайти зупинилися, оглянули апарати й задоволені пішли до жител монарів, щоб забрати їх на кораблі, як військо.
До кінця дня піддані Вендела назбирали потрібну кількість монарів. Вони дали їм вбрання схоже до свого, але без пояса з телепортом і помістили по десять у кораблі, тільки в шість перших апаратів розмістили по дев’ять особин, в яких також мав бути ще один із них. Все військо провело ніч у центральних відділах космічних кораблів.
Сіро-помаранчеве вічно закуте в хмари небо набирало червоних барв ― Нуріс заходив за обрій. Наставала непроглядна темрява.
5
Була глуха тьма, як «Уркудайти» почали відлітати. Космічні кораблі піднімалися горизонтально на невелику висоту й, зависнувши на якусь мить, зникали. Апарати розвивали надзвичайно велику швидкість, що робило їх непомітними. Злітаючи, на кораблях включали матеріально-енергетичну оболонку, тому що на такій швидкості можна врізатися в якесь дрібне космічне тіло.
За хвилину польоту космічні апарати були вже досить далеко від Сикста. Кайти, побудувавши траєкторію польоту від Сикста до Файврона, поставили свої «Уркудайти» на автоматичне управління, а траєкторію передали іншим кораблям, що були в їхніх рядах. У кожному апараті, де не було кайта, було по одному монару, який вмів керувати «Уркудайтом», тому, коли на кораблі прийшли траєкторії, ці монари теж поставили свої апарати на автоматичне управління.
6
Центр управління ― другий за розміром відділ у космічному кораблі після центрального. Він знаходиться в передній частині корабля. На початку цього відділу знаходиться контрольний стіл, який формою нагадує четвертинку кулі. Контрольний стіл повністю вбудований у корабель. На його поверхні, в центрі, знаходяться відбитки долонь правої і лівої руки. По обидва боки від відбитків знаходиться по монітору, які вбудовані всередину; на відміну від відбитків, вони не створюють рельєфу на поверхні.
Монітор, який знаходиться з правого боку, відповідає за отримання та аналіз інформації з навколишнього середовища. Лівий монітор відповідає за зв'язок, створення програм та їх виконання.
Перед контрольним столом стоїть сірий куб, який нерухомо прикріплений до підлоги корабля. Передня внутрішня частина корабля залита чорною речовиною й символізує великий екран, на якому можна побачити все, що відбувається зовні. Зображення на екран передається з кристалів на параболі. На стелі прикріплений овальний світло-сірий камінь, який освітлює цей відділ своїм сіруватим світлом.
7
Тар сидів на кубі біля контрольного стола й по черзі зв’язувався з іншими кайтами. Перший, із ким зв’язався Тар, був Шаль. Над лівим монітором з’явилася голограма довгастого обличчя Шаля.
― Я уже розподілив завдання, ― промовив Тар до Шаля. З поведінки Тара можна було зрозуміти, що він головний над п’ятьма іншими кайтами.
― І, які ряди кораблів підуть у відкритий бій? ― запитав Шаль.
― Мій і твій, ― з кривою посмішкою відповів Тар.
― Добре, ― промовив Шаль і теж усміхнувся.
Тар вказівним пальцем правої руки натиснув на лівий кут монітора й голограма зникла, а монітор почорнів. Через секунду Тар почав натискати вказівним пальцем у різних місцях монітора й з’явилася нова голограма.
― Котуре, ― звернувся Тар. ― твій ряд кораблів буде атакувати з повітря.
― Зрозуміло, ― кивнув Котур.
Тар знову, тепер із Котуром, обірвав зв'язок і зв’язався з Сіроном.
― Що сталося? ― запитав Сірон.
― А яке завдання плану володаря, ти будеш виконувати? ― з нотками злості й сарказму запитав Тар.
― А хіба не ти це маєш знати? ― розгублено промовив Сірон.
― А ти думаєш, для чого я з тобою зв’язався? ― ще злісніше промовив Тар. Сірон у свою чергу ще більше розгубився, не знаючи, що сказати. ― Ти з Сотором будеш шукати сліди вильотів файвронських зорельотів, ― він виручив Сірона, не витискаючи з нього відповіді на поставлене ним останнє запитання.
― Я зрозумів, ― дещо жвавіше заговорив Сірон. ― Я передам Сотору, що він зі мною буде шукати чи…
― Так.
― Добре.
― І ще одне: думаю потрібно висадити монарів з ваших рядів у Ліссу, всі вони й так не будуть займатися пошуком слідів, а так буде чисельніше військо. Тільки без втрат зорельотів.
Сірон кивнув на знак згоди й зв’язок обірвався.
― Так, тепер потрібно ще зв’язатися з Хіаром, ― сам до себе сказав Тар і зробив декілька натисків на моніторі. Після цього з’явилося обличчя Хіара.
― Хіаре, твій ряд вступить у бій пізніше, коли настане необхідність. Зрозуміло?
― Так.
― Добре, ― Тар закінчив розмову з останнім із кайтів, а космічні кораблі продовжували летіти з шаленою швидкістю, наближаючись до Севенс.
8
У Севенс придатна для життя тільки одна планета ― Файврон, а інші постійних жителів не мають, окрім колонізованих. Проте, більшість колоній є науковими. На планетах, які знаходяться близько межі галактики, а також на кордоні з Тус, створені спеціальні станції, на яких спостерігають за перебігом подій на прикордонні. На кордоні, де нема планет, створені прикордонні космостанції. Вони пересуваються по прикордонню спеціальними траєкторіями. Про стан на кордоні станції повідомляють у спеціальний відділ у Ейдотемі.
9
«Уркудайти» наближалися до кордонів Севенс, і Тар перейшов на відкритий зв'язок, ― його чули й бачили на всіх кораблях. Він послав на космостанції та планетарні станції сигнал, який обірвав їм зв'язок із Файвроном, і вони тепер не могли повідомити про напад сикстинців. А щоб на Файвроні не помітили втрати зв’язку з кордоном, активував сигнал-ілюзію, який імітував зв’язок між станціями та планетою.
«Уркудайти» зменшили швидкість. Вони почали наближатися до двох космостанцій, які мали форму прямокутних паралелепіпедів. Зверху, в центрі кожної станції знаходилася кругла батарея, яка складалася з фотоелементів. По боках були дві ромбоподібні площадки.
На площадках з’явилося по одному винищувачу. Вони зразу знялися в космічний простір і на їхніх місцях з’явилися інші винищувачі. Всі винищувачі були одинакові й досить малі за розміром. Центральна частина апарата спереду заокруглена, а ззаду увігнута. Крила апаратів від точки стиковки до кінця ― розширювалися. На їх кінцях розташовувалися прилади циліндричної форми, які з увігнутих кінців (а прилад має їх два) випускали різного роду енергетичні згустки.
Винищувачі зразу почали обстрілювати сикстинців, але це мало що давало, бо їхніх кораблів було набагато більше, ніж винищувачів і вони були міцніші та потужніші. «Уркудайти» почали відстрілюватися, знищуючи один за одним «кораблики» файвронців. Енергетичні постріли супротивників освітили мізерну частину космічного простору. В цьому сяйві різнобарвного світла можна було побачити як воюють між собою винищувачі файвронців та «Уркудайти» сикстинців, як шугують то в одному напрямку, то в іншому енергетичні промені, вціляючи в якийсь апарат або, проходячи мимо своєї цілі, продовжують летіти космічним простором, як інколи вибухає винищувач-зореліт і ще більше освітлює простір бою; але ніхто б не побачив, хоч би як придивлявся, вибуху хоча би одного «Уркудайта». Здавалося б, переможців не буде: сикстинці знищуватимуть винищувачів файвронців, а ті в свою чергу знову появлятимуться. Кайти думали інакше, й вирішили, що цю гру потрібно негайно закінчувати. На якусь мить все зупинилося: винищувачі перестали появлятися, а за секунду космостанції разюче запалали світлом, яке почало швидко розходитися по простору, спалюючи все на своєму шляху. Хвиля вбивчої енергії почала наздоганяти «Уркудайти», тому сикстинці збільшили швидкість і миттєво втекли від неї. Космостанції були знищені й ніхто не залишився в живих.
10
За кілька годин, коли на Сиксті починало світати, «Уркудайти» наближалися до Файврона, а на місці, де колись були станції, не залишилося ніяких слідів ні бою, ні станцій ― тільки німа космічна пустота.
― Наближаємось до Файврона, ― сказав Тар, знову включивши відкритий зв'язок. ― Всім зайняти свої позиції!
Деякі ряди кораблів помінялися місцями й продовжили летіти до Файврона, обриси якого почали появлятися на екранах.
Тим часом на Файвроні Тайр вже високо світив над горизонтом і жителі безтурботно підкорялися Руху, не здогадуючись, що зараз почнеться кривава битва. Ейдотем, в якому живе Моадіб ― це велична куполоподібна будівля. Збоку, де знаходиться майдан Перемоги, приєднаний Ірмітем, з якого Моадіб звертається до ліссамців. На стіні, з’єднаній із Ірмітемом, є зелена ділянка, крізь яку можна проходити. Будівля має біле оксамитове забарвлення. Споруда складається із трьох висотних рівнів: підземелля, центр і надземелля. Центральні стіни мають круглі вікна. Центр складається з кількох частин сполучених коридором. Найбільшою з них є зал, одна сторона якого є стіною, що сполучена з Ірмітемом ― це східна стіна. В цьому ж східному кінці знаходиться так званий трон, на якому сидить Моадіб (витівка ліссамців, щоб правитель хоч якось вирізнявся серед радників, що сидять за маневратором на звичайних сидіннях) під час розмов із радниками. Ззаду трону, збоку, знаходиться вхід (зелена ділянка). З правого боку, біля самого трону є вхід у лабораторію. Лабораторія знаходиться в північній частині споруди. З другого боку від залу є кімната такої самої величини й форми як лабораторія. Колись у цій кімнаті жили діти Моадіба й Арії ― його дружини: син і дочка. Тепер ця кімната пустує.
11
Чотири роки тому, діти вийшли з приміщення і не повернулися. Це сталося п’ятдесятого року п’ятсот п’ятдесят шостого сторіччя. На той час дочці Амені було шість років, а сину Веніру ― п’ять. Цього дня ясно світив тайр і було тепло; Арія з Моадібом були в дитячій кімнаті й розмовляли з дітьми, коли це до кімнати увірвався з розкуйовдженим волоссям захеканий Кеноре. Він повідомив про напад сикстинців. Арія з Моадібом підвелися і вибігли в коридор, де телепортувалися на Ірмітем. Кеноре теж вийшов надвір. Діти залишилися самі. Надворі розпочався запеклий бій: усюди миготіла різнобарвна енергія. Це побачили діти й їм захотілося краще роздивитися кольорове миготіння. Коли вони вийшли на Ірмітем, ніхто зі знайомих їх не помітив (всі були зайняті дещо важливішою справою), крім Вендела (цей підлий кайт все бачить ― навіть те, що йому не потрібно бачити), який зразу ж почав діяти: він непомітно для всіх явився біля дітей і схопив їх.
― Зупинись, Моадібе! ― захрипів Вендел, зависши в повітрі на відстані від Моадіба. Однією рукою він відбивався від атак, а інша була направлена дітям у плечі, й із неї просочувався чорний згусток енергії; діти теж, завдяки Венделу, стояли в повітрі й із заплаканими очима дивилися на батьків.
― Мамо!! ― прокричала Амена.
Моадіб і Арія обернулися, і їхні обличчя наповнилися жахом. Вендел зловтішно всміхався. Моадіб вже за кілька секунд опанував себе, й жах із його обличчя зник. Арія в паніці почала атакувати Вендела психокінетичною енергією.
― Перестань! Ти мене дратуєш, ― промовив Вендел, відбиваючи атаки Арії. Вона зупинилася й почала приходити до тями.
― У вас є два шляхи.., ― Вендела перебила Арія:
― Відпусти моїх дітей!
― Не перебивай! ― роздратувався Вендел. ― …або ви віддасте свій народ, або ви більше не побачите своїх дітей, ― енергія з руки, яка була направлена на дітей, почала поводити себе активніше.
Арія дивилася на Моадіба з виразом благання й надії, хоч десь у середині їй щось підказувало, що це марно; а сам Моадіб залишався незворушним. Врешті-решт він вийшов із «трансу».
― Ні, ― промовив він, із сухістю в голосі.
― Отже, ти вибрав другий варіант ― смерть дітям, ― останні слова прогриміли фатальним вироком. ― Прощайтеся з ними.
Вендел просяк дітей чорним променем і вони зникли. В Арії на очах з’явилися сльози, але вона зразу ж витерла їх і почала дико вбивати ворогів; Моадіб, хоч і зовні цього не показував, всередині був дуже не стійкий і, з шаленою швидкістю, випустив пучок енергії у Вендела, який цього аж ніяк не сподівався: його віднесло на кілька метрів, і він звалився на землю. Удар зробив йому глибоку рану, й він зразу після цього телепортувався.
Файвронці об’єднали всі свої сили, й підвечір сикстинці відступили. Головна битва відбулася на майдані біля Ейдотему, й відтоді він почав називатися майданом Перемоги.
Деякий час Моадіб і Арія вважали своїх дітей мертвими, але Моадіб дізнався, що Вендел відіслав їх у Дай-Ат-Ердо ― в них з’явилася надія коли-небудь побачити своїх дітей.
12
Центр. Коридор цього рівня простягається з півночі на південь. Навпроти залу знаходиться сховище ― кімната набагато менша за зал. В ньому знаходився прилад, за допомогою якого вдалося перекласти частину пророцтва «Ніндзя». В ньому немає вікон так само як і в лабораторії. В південному кінці коридору, напроти дитячої кімнати, знаходиться приміщення в два рази менше за неї, куди часто заходить Арія, щоб побути на самоті. Кімната, так само як і дитяча, має південне вікно. В північному кінці коридору, напроти лабораторії, знаходиться спальня, яка за розміром відповідає приміщенню в південному кінці. Спальня має вікно з північного боку. Коридор має два вікна ― в південному і північному кінцях. Уночі коридор освічується тайрськими кристалами, які вроблені в стіни.
13
Моадіб розглядав структуру ніндзя-амулетів, яку встиг відсканувати на комп’ютер, коли в лабораторію увійшов Кеноре. Його обличчя було всіяне тривогою. ― Що сталося? ― спокійно промовив Моадіб після секундної мовчанки.
― Ми втратили зв'язок із прикордонними космостанціями, ― промовив із легким переляком, який щосекунди наростав, Кеноре.
― Давно? ― Моадіб залишався спокійним.
― Мабуть, кілька годин тому.
― Біля Тус?
― Так.
― Сигнал-ілюзія.
― Так, ― промимрив Кеноре. ― Я винний.
― Тепер це вже не має значення, ― промовив Моадіб, знаючи, що сталося; цієї миті почулися постріли, вибухи та крики ліссамців: «Сикстинці!», «Уркудайти!»… «Почалось, ― тільки й промовив Моадіб і зник». На його місці блимнуло яскраве світло й теж зникло. Кеноре постояв якусь секунду, а тоді пройшов крізь вхід і побіг залом до зеленого входу на Ірмітем. Там уже стояв Моадіб і відбивав ворожі атаки. Він був найпомітнішим у своїй яскраво-білій мантії. Моадіб наділений психокінетичними здібностями; невелику кількість кораблів він знищив, навівши одного «Уркудайта» на іншого. Але кораблів не меншало, а з’являлися все нові й нові, і з них виходило військо. Через деякий час кораблі перестали приземлятися; з повітря атакувало близько трьох сотень «Уркудайтів». Дві сотні кораблів, висадивши військо, зникли з поля бою. Кораблі, що атакували з повітря інколи пролітали біля самої поверхні і з них вискакували сикстинці. Жителі не здогадувалися про напад і це зіграло ворогам на користь ― вони застали ліссамців не підготовленими. Перелякані жителі не знали, що робити: деякі тверезо оцінили ситуацію й почали відбиватися, інші поховалися, а ще інші вирішували, що їм робити (а сикстинці не думали ― вони виконували свій обов’язок).
Моадіб підкликав до себе Кеноре.
― Знайди Захаурі і скажи хай приготує до бою півтори сотні зорельотів «Аонда-2».
― Добре, ― Кеноре кивнув і зайшов у Ейдотем.
Моадіб продовжував нищити ворогів, які знаходилися на поверхні, бо кораблі були зависоко, а сикстинці, що були на них, не зважали на те, що Моадіб їх не атакує (і занизько для них він не був), кілька разів пробували «підсмажити» його, але він спритно ухилявся, й вони вирішили, що краще стріляти по простих ліссамцях.
За п’ять хвилин Кеноре повернувся на Ірмітем й підійшов до Моадіба.
― За кілька секунд зорельоти будуть над нами, ― повідомив він.
Хоч Моадіб і був спокійним, тепер він став ще спокійнішим ― перестав звертати увагу на ворожі кораблі. Правитель спритніше почав вбивати сикстинців, використовуючи свої психокінетичні можливості.
Енергією можна знищити тільки енергію, тому після енергетичної поразки переможений може назавжди втратити свою здібність, але інші життєві оболонки залишаться неушкодженими. Проте, коли сходяться в бою енергії різних цивілізацій, то це призводить до тілесної смерті. Дехто, такий як Моадіб, може опанувати вищі сили енергоінформаційної оболонки й за допомогою цієї сили тілесно вбити навіть представника своєї цивілізації.
Справді, за кілька секунд після повідомлення Кеноре в небі з’явилися сріблясті зорельоти. Основа зорельотів була округла, а крила мали форму іклів. Як і в інших космічних апаратів, ззаду була увігнута частина, з якої виходило світло. Зверху на зорельоті знаходилося овальне потовщення, довкруж якого йшла увігнута смуга, яка дозволяла проводити енергетичні атаки на триста шістдесят градусів. Тепер «Уркудайти» перестали обстрілювати ліссамців, а зайнялися зорельотами «Аонда-2». Ліссамці спокійно почали обступати сикстинців, які не мали де тікати. За кілька хвилин, під обід, залишилися лічені сикстинці. Це все перетворилося на забаву: одні ліссамці вбивали ворогів енергією, а інші, жаліючи їх, перейшли на рукопашну. На небі становище теж було добре ― файвронські зорельоти майже повністю знищили ворожі кораблі. Ліссамці почали брати гору над військом Вендела. Але Моадіба дратували дві дрібнички. Цими дрібничками виявилися Тар і Шаль. Моадіб простяг вперед руки, обернувши долоні до низу. Під долонями почали утворюватися білі кулі (правитель використав психоздібність вищого рівня; для нього це була не межа). Коли кулі дещо збільшилися, Моадіб із великою швидкістю кинув першу кулю, а тоді другу. Кайти не встигли отямитися, як кулі вже вдарились у них і розпорошили їх. Після цього на полі битви стало набагато спокійніше.
Моадіб, побачивши, що ситуація покращилася, непомітно для себе та інших всміхнувся. Ця посмішка тривала якусь долю секунди. Але Руху цього було достатньо: «Амбі Ноте Каам».
Моадіб щось відчув і підвів голову до неба: там він побачив два нові загони «Уркудайтів».
Хоч як психокінетики старалися розбивати кораблі в небі, вдалося знищити тільки кілька апаратів, решта була обережніша, а телекінетики були стомлені, як і інші. Сотня кораблів приземлилася на околицях Ейдотему, даючи вийти війську, а тоді миттю здійнялася в небо. Інша сотня проводила атаку з неба, не наближаючись до поверхні планети. Моадіб стис руки в кулаки й почав із злістю стріляти з них сірими променями енергії, вбиваючи нових сикстинців ― правитель остаточно перейшов на атаки вищого рівня. Становище ускладнилося й тим, що деякі «Уркудайти» почали обстрілювати файвронців із повітря, бо всіх кораблів не потрібно було, щоб боротися з невеликою кількістю «Аонд-2», що залишилися після першої атаки. Ліссамці старалися тримати становище в своїх руках, але вони чим раз тим більше виснажувалися, а прибулі сикстинці були повні сил. Моадіба кілька разів майже поцілили, але його рятував Кеноре.
Ось Моадіб знову, борючись із втомою, зігнувся. Це побачив Хіар і, лукаво всміхнувшись, вистрілив із долоні темно-червоним згустком енергії, який направив Моадібу в голову. Кеноре цього не побачив, бо його обступило багато сикстинців, а Моадіб, підвівши голову, побачив як до нього з шаленою швидкістю наближається енергетичний удар. Моадіба від смерті віддаляла якась маленька секунда, але раптом йому здалося, що все уповільнилося й він почав думати про різні речі, згадував минуле. В цю ж нескінченну мить у небі з’явився великий яскраво-жовтий корабель бубликоподібної форми. Із зеленої ділянки на кораблі вистрибнула жінка з довгим світло-коричневим волоссям, яке куйовдилося від вітру, що огортав її від швидкого падіння. Вона була одягнена в чорну мантію. Її очі втупилися в енергію, яка була за міліметр від Моадібового обличчя. Згусток енергії зупинився, а потім рвонув на свого творця, який уже телепортувався на корабель. Жінка приземлилася біля Моадіба. Через декілька секунд вона підвелася і, з усмішкою на обличчі, кинулася Моадібу в обійми.
― Дякую, Аріє, ― якось дивно промовив Моадіб.
― Я не дозволю тобі так просто померти, ― сказала Арія, міцно пригорнулась до чоловіка.
З ілюзій їх вивів звук вибуху, який стався біля них.
― Думаю, час для романтики буде після бою, ― підморгнув Кеноре, який щойно врятував Моадіба й Арію від смерті.
― Так, ― кивнула Арія. ― Я спробую атакувати «Уркудайти», а ти атакуй сикстинців на Майдані.
― Добре, ― погодився Моадіб.
Арія почала спритно нищити ворожі кораблі. В повітрі також з’явилося сто «Аонд-2», які разом із уцілілими кораблями почали контрнаступ. Моадіб хоч і був ослаблений, але знаходив сили, щоб нищити сикстинців. Становище почало покращуватися. Перемога була вже близько, але й поразка не відставала, бо файвронці втратили багато енергії і їм важко було продовжувати бій.
― Ми в хиткому становищі, ― Арія звернулася до Моадіба.
― Так, ― Моадіб вирівнявся і розвів руки вперед. ― Олімп!
Між долонями Моадіба почали збиратися яскраво-білі промені, які відходили від ліссамців. Коли промені перестали надходити, й між долонями утворилася велика яскрава куля, він із силою відкинув її вперед. Все навколо спалахнуло білим світлом, яке миттєво почало поширюватися й знищувати всіх сикстинців на своєму шляху. Ті сикстинці, що були на кораблях почали втікати, але енергія їх наздоганяла. Ця енергія має великий радіус дії, тому в Ліссі не залишилося ні одного живого сикстинця. Врятувалися тільки два «Уркудайти». Це був найвищий прояв можливостей Моадіба.
Моадіб після використання цієї енергії похитнувся, але його підхопила Арія.
― З тобою все гаразд? ― стурбовано запитала дружина.
― Так. Я просто втомився.
― Ходімо, я відведу тебе до спальні.
― Добре, ― Моадіб погодився і, спираючись на Аріїне плече, попрямував до Ейдотему. Після останнього енергетичного удару, який провів Моадіб, над Майданом і Ліссою піднявся сірий туман. Ліссамці почали розходитися: хтось спираючись на іншого, а хтось помалу сам шкандибав. Багато ліссамців загинуло в цій битві й немало, від енергетичного виснаження, втратили свої надздібності.
Тайр почав заходити за обрій. Смеркало. На майдані Перемоги зібрався спеціальний загін, який почав очищати місцевість від уламків кораблів, стовбурів повалених дерев та від зруйнованих будинків. Лісса ― столиця Ліссамії, в самому своєму центрі виглядала як руїна.
14
― Ми зазнали поразки, ― так повідомив Хіар Венделеві після того, як він і Сірон ледь врятувалися від Олімпу, ― і втратили трьох кайтів.
― Як?!! ― закричав Вендел, обличчя якого стало надзвичайно страшним. Хіар відсахнувся від голограми, яка наводила жах.
― Тара й Шаля вбив Моадіб, ― почав Хіар, ― а Котура знищили файвронські зорельоти, ― Хіар передихнув. ― Неушкодженим залишився пошуковий загін Сотора й мій та Сірона кораблі.
― Але ж шукати мали два загони! ― Вендел продовжував кричати.
― Сірон не втримався й повів свій загін проти файвронців, ― Хіар побачив як обличчя Вендела наповнюється злістю. ― Ми знайшли сліди…
― Добре, ― м’якше мовив володар. ― Починайте переслідування, а кораблі на яких є монари запрограмуйте, щоб вони повернулися на Сикст.
― Так, ― голограма Вендела зникла й він полегшено зітхнув. Хіар зразу ж запрограмував всі непотрібні кораблі на повернення на Сикст. Потім він телепортувався на корабель Сотора, де вже був Сірон.
― Їх потрібно наздогнати, а тоді вже триматися на безпечній відстані, ― запропонував Сотор.
― Так, ― підтримав Сірон і збільшив швидкість до позасвітлової. Таку швидкість вони можуть використовувати завдяки силі Дайт. Ніщо не може рухатися швидше світла й при цьому під час переміщення проходити кожну точку простору-часу.
Три кайти на «Уркудайті» почали наздоганяти Мауна, Лідура й Дірана, які спокійно летіли космічним простором і ні про що не здогадувалися.