Вслухаюся в тишу. Та раптом, немов хтось розтяв її -
Володар небесних полів, де паслись блискавиці,
У висях пронісся в своїй вогняній колісниці,
Розбурхавши простір, фарбуючи захід загравою.

В проваллях між хмар янгол білий дивився розпачливо,
Потоками сліз чи дощу омиваючи грішників.
"Чом світло й пітьма так безладно в людей перемішані?" -
Роздумував янгол й вимолював в Бога пробачення.

Невдячними є за добро і шанують, лиш втративши -
Любов і довіру, життя і безцінні всі цінності.
Тривожився янгол: " Коли вже єство людське зміниться?",
Вдивлявся у світ, але той був подібним на згарище.

Незрячими бродим наосліп, глухими до Істини,
Що проситься в вікна і двері душі запропащої,
Хрести, що несем, нам здаються щомиті все важчими,
Вогнями зневір і облуди випалюєм пристані

Душі, що вдивляється в небо в надії - розвидниться,
Та небо, здається, все дужче палає загравами...
Допоки людина дорогами йтиме кривавими -
З небес буде чутно єдине - як янголи схлипують!