
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Флора Мілєвська (2011) /
Проза
Щастя або вічний сюжет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя або вічний сюжет
Вітрини поглядали на хлопчика блискучими очима.
Стоїш, усміхались вони чи-то сумовито, чи заздрісно: важко було зрозуміти, бо вони встигали, заглядаючи в калюжі, блискотіти радістю на одязі людей, що поспішали з роботи. Лампочки, мов льодяники, дражнилися з хлопчиком, голодним бродяжкою… Він давно вже ховався на ганку за дверима; промоклий наскрізь, забув про холод. Хлопчина спостерігав, як в багатому магазині, ситим дітям батьки купували солодощі.
Проживши лише п`ять років ,він добре розумів, що це таке – бути гнаним і битим. Це гірше холоду…
У царстві шоколаду й цукерок до нього нікому не було діла. Сльози тремтіли на віях… Якби мама була жива, вона пішла б з ним до магазину,накупила б всього, чого побажав! Якби була жива… З краєчка щоки скотилася одна-однісінька скупа сльозинка. Він навчився не плакати, не до сліз, треба…
Раптом широко розчинилися двері і вийшла щаслива родина. Діти розгорнули пакетик. І тут очі хлопчака радісно заблищали! Цукерка! З пакетика дівчинки випала цукерка! Оченята малюка сяяли! Він не міг повірити в своє щастя. Та цукерку побачило й цуценятко. Воно ще зранку крутилося біля входу, чекаючи на поживу. Таке саме мокре і голодне, воно радісно заметляло хвостиком-бубликом в передчутті насолоди. Хлопчик побачив і цуценя. Мале, та бите життям, хлоп`ятко розуміло, що то значить, скрізь бути зайвим: серед дорослих собак, серед людей…
Мрячив холодний дощ, вода крижинисто вкривала старезні черевики хлочика та лапки цуценятка.
Людський син і син Собаки їли цукерку. Навпіл…
Стоїш, усміхались вони чи-то сумовито, чи заздрісно: важко було зрозуміти, бо вони встигали, заглядаючи в калюжі, блискотіти радістю на одязі людей, що поспішали з роботи. Лампочки, мов льодяники, дражнилися з хлопчиком, голодним бродяжкою… Він давно вже ховався на ганку за дверима; промоклий наскрізь, забув про холод. Хлопчина спостерігав, як в багатому магазині, ситим дітям батьки купували солодощі.
Проживши лише п`ять років ,він добре розумів, що це таке – бути гнаним і битим. Це гірше холоду…
У царстві шоколаду й цукерок до нього нікому не було діла. Сльози тремтіли на віях… Якби мама була жива, вона пішла б з ним до магазину,накупила б всього, чого побажав! Якби була жива… З краєчка щоки скотилася одна-однісінька скупа сльозинка. Він навчився не плакати, не до сліз, треба…
Раптом широко розчинилися двері і вийшла щаслива родина. Діти розгорнули пакетик. І тут очі хлопчака радісно заблищали! Цукерка! З пакетика дівчинки випала цукерка! Оченята малюка сяяли! Він не міг повірити в своє щастя. Та цукерку побачило й цуценятко. Воно ще зранку крутилося біля входу, чекаючи на поживу. Таке саме мокре і голодне, воно радісно заметляло хвостиком-бубликом в передчутті насолоди. Хлопчик побачив і цуценя. Мале, та бите життям, хлоп`ятко розуміло, що то значить, скрізь бути зайвим: серед дорослих собак, серед людей…
Мрячив холодний дощ, вода крижинисто вкривала старезні черевики хлочика та лапки цуценятка.
Людський син і син Собаки їли цукерку. Навпіл…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію