* * *
Евклід один зрів істинну красу.
Не спорте більш про неї, мудрагелі;
Спрямуйте погляд вниз, а не до стелі;
Не виплива ніщо нізвідки – й псу
Це ясно, то ж облиште дурість всю:
Ґерґочуть нехай гуси пустомелі,
Герої ж прагнуть і в земній оселі
Змінить пилюку на небес росу.
О мить сяйна! О та свята година,
Як вперше чарівний її рубін
Осяяв зір йому! Евклід один
Зрів істинну красу. Та й та людина
Щаслива, що здаля й на мить єдину
Вловила стук сандаль її з вершин.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Euclid alone has looked on Beauty bare.
Let all who prate of Beauty hold their peace,
And lay them prone upon the earth and cease
To ponder on themselves, the while they stare
At nothing, intricately drawn nowhere
In shapes of shifting lineage; let geese
Gabble and hiss, but heroes seek release
From dusty bondage into luminous air.
O blinding hour, O holy, terrible day,
When first the shaft into his vision shone
Of light anatomized! Euclid alone
Has looked on Beauty bare. Fortunate they
Who, though once only and then but far away,
Have heard her massive sandal set on stone.

Слухаючи симфонію Бетховена

О музико, звучи, не завмирай,
Знов у юдоль не відринай мене!
З тобою лиш блаженство, щастя, рай –
Як осяваєш ти буття земне!
Акордів повінь, звуків щемний чар, –
Вже б’ється й серце з ними в унісон;
А все, що повне зла, жадоби, чвар,
Немов у казці, поринає в сон.
Ця мить найкраща з тих що може дать
Нам світ: на пагоні засохлім квіт.
Не полишай мене, щоб знов страждать,
Як суєта зупинить мрій політ.
Над містом сонце й ніжний вітровій.
О музико – оплот єдиний мій!

Edna St. Vincent Millay
On Hearing a Symphony of Beethoven

Sweet sounds, oh, beautiful music, do not cease!
Reject me not into the world again.
With you alone is excellence and peace,
Mankind made plausible, his purpose plain.
Enchanted in your air benign and shrewd,
With limbs a-sprawl and empty faces pale,
The spiteful and the stingy and the rude
Sleep like the scullions in the fairy-tale.
This moment is the best the world can give:
The tranquil blossom on the tortured stem.
Reject me not, sweet sounds; oh, let me live,
Till Doom espy my towers and scatter them,
A city spell-bound under the aging sun.
Music my rampart, and my only one.