1.

Я люблю покидати це місто:
Чути віддалений присмак
Ранкових перонів.
І свіжість
П’янкої свободи
Там далі, за його межами.
Помічати сонливу втому.
І, розжовуючи цедру лимонну,
Я люблю НЕ відчувати
Гіркоту міської оскоми.
І запізнюючись на поїзд,
Пробігаючи поміж
матюкливих,старих дідів,
Заглядати до вагонів.
А потім, нарешті усівшись,
Видивляти в туманній сірості
Тьмяні вогні семафорів.
Я люблю покидати це місто
Із шаленим разючим тріском
Залишати його закапелки.
Кожен раз, ніби навіки.

2.

Тернопіль-Харків.
Кава - чай.
Затяжка за затяжкою.
Моя маленька дівчинко,
А ти шукаєш щастя?
Купе волає смородом
І затхлими речами
І довгою дорогою,-
Колійними рядами.

Моя маленька дівчинко,
Ще твої сірі очі
Не стомлені тривогами
Не потускнілі баченим.
Ще п’яний гомін в тамбурі
Й твої промерзлі пальці
Вистукують мелодію -
І божевільні танці
Кидають знов у спогади.

Занурені в безсилля,
В купейних авангардах,
Такі ж як ти шукають
Цю втечу від реалій.
Хіба тобі не важко,
Моя маленька пташко?
Так загадково й дивно
Зникають знов за обрієм
Твої дитячі мрії.

Тернопіль-Харків.
Кава – чай.
Затяжка за затяжкою.
Моя маленька дівчинко,
Ти ще шукаєш щастя?

3.

Пам’ятає…
..те, коли була зима,
коли брунатно-
чорного снігу
торкалися підошви
мого взуття?
І коли сіра пелена
затуляла очі потягам,
котрі летіли в ніч.

А мені здавалось:
не протяги із провулків
затягували
у свої чорні легені
людські голоси
й відлуння свята,-
а Ви.
Так рвучко й вільно
дихали.

Знає…
..те, як важко
стояти на пероні
того вокзалу
в тому місті,
де більш ніколи
не з’яви…
..шшшш...
Не з’явитеся Ви?