Всі мої субособистості – ЗА, а одна – аплодує стоячи
(та, що курить де Сада). Ухвалено: «Так,
зроби мені, хлопче, боляче!».
У борделі моїх сподівань – параліч і на сходах прогнили поручні:
Не зійти із трамваю «Бажання» і не спастись.
Я до вим’ятих аркушів ліжка графітом приварена,
Віддаюся віршами і ні то публічно, то камерно,
Із кудлатого хаосу силуюсь випрясти правила,
Щоб до тебе сплести з них міцні підвісні мости…

[Всі дороги до Риму – крізь мене проходять швом,
Колією прозрінь, де на всіх світлофорах – зелений,
Де на збитих колінках кривавіють цикламени
До самої весни, а щоранку – нове різдво.
Тільки, що тобі Рим? Ти вростаєш в слов’янську землю,
У її епітелій – родючий пухкий чорнозем ,
Ти готуєш з її сновидінь катарсичний джем,
Присипляючи співу медовою аквареллю]

…докульгати і вижити – без субосо…, беззахисно
Увійти в твої землі: вкриничитись, вбуритись, вскважитись,
Обійняти камінням своїм склопрозорі парості
Твоїх вод, напоїти усіх, хто курив де Са...

І краса..!

[Та в борделі моїх сподівань – параліч і коліки,
У трамваї «Бажання» гостюю на пильнім обліку,
А у прядиво з хаосу, будемо чесні, – логіки б,
Особливо – в мої передчасно ухвалені «ЗА»]