Любіть Україну у сні й наяву.

В. Сосюра.

За що любити, Україно,
тебе, зневаженій мені?
За те, що мати заробляла
на твоїх землях трудодні?
За те, що дід - великий майстер -
помер в недолі і нужді?
За що любити, Україно,
тебе неправедну мені?
За тих поетів, кращих з кращих,
що відправляла у Сибір?
Лиш після смерті піднялися
вони у небо з чорних дір.
Чи за селян, яких зимою
в тридцяті взяв голодомор?
Чи нинішні хвалити болі,
як хвалить підлабузний хор?
За що любити, Україно,
тебе, покинуту всіма?
За те, що в нинішній Європі
таких країн, як ти, нема?
Аби дочок своїх вродливих
кидали на поталу псам,
в гареми їхні відправляли.
За що тебе любити нам?
За те, що ти злодіїв, хамів
виношуєш в нутрі своїм
і молоком плекаєш мами,
не перекривши кисень їм?
Твої пісні вже відспівались,
твоя калина відцвіла,
і вишивки порозшивались,
і оголилися тіла.
І ледь жива душа народу
на простогалині тремтить.
Якого ми, до дідька, роду,
якщо цей рід нам не болить?
Хіба? Тоді чому кидаю
оці образливі слова?
Якби тебе я не любила,
то ненавиділа б хіба
всіх нас - байдужих і невірних.
Коли у скруті ти, ми - пас.
О, Україно, Україно,
за що тобі любити нас?

2012