ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.

Віктор Кучерук
2025.04.02 14:22
Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
Тої форми досконалі
На обкладинці журналу.

Жінка каже чоловіку,

Козак Дума
2025.04.02 07:15
Регулярно щосуботи: завивання, слізки –
то дружина промиває чоловіку мізки.
Не устиг помити миску, зачинити браму –
і повисла у повітрі незбагненна драма.

Зая губоньки надула, що не підступиться,
і уже не обізветься вихідними киця.
А у тактики тіє

Микола Соболь
2025.04.02 05:06
З супутника Прятули видно все.
Поцупив гріш, тобі відразу амба.
Теля розумне мамки цицьку ссе
і нерозумне ссе, але у Трампа.

Хворіє божий світ на путинізм,
Москва чекає пострілу «Аврори»,
з могили дістає соціалізм:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарина Меліса
2025.03.20

Софія Пасічник
2025.03.18

Діон Трефович
2025.03.03

Арсеній Войткевич
2025.02.28

Григорій Скорко
2025.02.20

Павло Сікорський
2025.02.13

Антіох Відлюдник
2025.02.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Вірші

 Мірза-Алекбер Сабір

Вибрані поезії

Вірш – то істина священна, її брехнею не здолаю.
Не жди похвал – не одописець! Догоди й лестощів не знаю.
Мій вірш сатирою проллється, бо іншого шляху немає.
Хай світ почує голос правди: мені найвища істина є.

***

Не розпізнав

О серце, як би зір чужий твоїх таїн не розпізнав!
В кучерях пері заховайсь, щоб гребінець не розпізнав!

Ти хочеш родимки зерно, дурненька пташечко, добуть, –
Ох, якнайшвидше відлети, щоб пагінець не розпізнав!

Хай ніжки, милая, твої, – за них життя віддам ураз! –
Тихіше ходять, щоб сусід – спаси Отець! – не розпізнав!

Щоб ревність не звела мене, своєї вроди не являй –
Лице од свічки затули, щоб літавець не розпізнав!

Щасливий, серце, я на мить з коханою на самоті:
Притихни, аби ворог мій – хай йому грець! – не розпізнав!

Холодний вітре, не торкайсь її кучерів, щоби я
Стражденним серцем, який ти жорстокий швець, не розпізнав!

Каабу капищем назвав ваїз – любов мою хулить.
Та як дізнавсь про неї він, Сабір-мудрець не розпізнав!


***


Боже, слава тобі!


За твоїх безсердечних дворян, Боже, слава тобі!
За людців, що напхали гаман, Боже, слава тобі!

І за тих, що без дрожу глядять на твій нарід в біді,
Що одержали честь вони й сан, Боже, слава тобі!

І за спокій на бійнях живих – тих, що знають одне:
Аби був найжирніший баран, Боже, слава тобі!

За катів, що втопили в крові стільки власних братів,
За твоїх і вірмен, й мусульман, Боже, слава тобі!

О, за кров, що по волі твоїй затопила Баку,
За страждань і за сліз океан, Боже, слава тобі!

За гарчливих твоїх дикунів, за твоїх кровопивць –
В їх очах лиш кривавий туман, Боже, слава тобі!

За міщанських шакалів твоїх – гнати б їх до пустель! –
І за сповнений звірів майдан, Боже, слава тобі!

За порядних людей, що сприяють всерйоз брехунам
На обмані зробити обман, Боже, слава тобі!

І за тих, хто у лазні краде всю білизну жінок –
За безчинних ісламських вірян, Боже, слава тобі!

І за тих, хто спокійно дививсь на такії діла, –
Їхню совість не мучив шайтан, Боже, слава тобі!

Я питаю, Всевишній, тебе: Землю ти не спалив?!
В голові моїй щастя дурман: Боже, слава тобі!

Я цю загадку на розв*яжу, що лежить у грудях:
Тут є тільки початок життя – весь попереду шлях.


***


Стану я


Коли кохана піде геть, з нудьгою в зорі стану я,
В душі бажання збережу, а жить в позорі стану я!

Оточений ізвідусіль безліком осоружних сил,
В грозу скалою давнини в відкритім морі стану я!

Докори хвилями ідуть, а човен став, – як і раніш, –
Моєї впертості: завжди при злім докорі стану я!

Яких ударів не завдасть грудям Бістуна молоток –
Бістун не зрушить! В кожнім так смертельнім спорі стану я!

О люба, як життя ціну складає тільки твій наказ,
То з радістю життя віддам: на договорі стану я!

Чи в тім біда, що час колись мене зведе у небуття,
Бо мрією в очах людей, в ворожім горі стану я!

Як в слові «éтена» обіч еліфи стражами стоять,
Сабіром так, у світі зла, в земнім просторі стану я!


***


До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам моллами вже закриті очі,
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.



***


Святенник

Не бреши нам, дружок, і дурню не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч, ліпше зір свій надійно зціли!



***



Як я зрадів і звеселів – немов волає небо.
Убивчих без числа дарів мені зсилає небо.

Про все я в розпачі забув, та ось надію знов здобув.
Який же дар зіслать мені тепер жадає небо?

Хіба грім долі загримить, як я щасливий буду мить?
Навіщо ж лишеньком новим тоді жахає небо?

Зі мною ти не грайся знов, моя безумная любов!
Я граю сам, танцюю сам, як не кружляє небо!

Ми всі пустилися в танок. Побачим, хто зупинить крок:
Душа, любов, чи Риба, Бик, як запалає небо?



***



Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас, не відомо чому,
Миротворці, скоти, інтригани виходять.



***



Лист

Такий лист у жаху вам не зможе наснитись,
Стільки в нім помилок – не спромога дивитись.
Але ж лист надійшов од директора школи –
Й наші діти приходять до нього учитись.



***


Патріоти

Промовляють патріоти, що свободи жде народ.
Всіх в мечеть святенник кличе. Що ж – він теж є патріот!
Патріоти у костюмах з шевіота мовлять так:
«Лиш була б та патріотка, що її всяк цьома в рот!»


‘ ‘ ‘

- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!


‘ ‘ ‘

Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.


‘ ‘ ‘

До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.

‘ ‘ ‘
Святенник

Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!

Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.


Бакинці говорять

Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.


‘ ‘ ‘

Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!


‘ ‘ ‘

«Тарджумані-Хагігат» говорить:

Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.

Абдул-Гамід говорить:

Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.


‘ ‘ ‘

На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.


‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.


‘ ‘ ‘

Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!


Тлумачення сну

Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.

То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.

Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!


‘ ‘ ‘

Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!


‘ ‘ ‘

Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!


‘ ‘ ‘

Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?

‘ ‘ ‘

Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.

‘ ‘ ‘

На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!

Святеннику ти не давай!.. Бо не для нього мій портрет...
Егоїстичні очі лиш у морок зводять правди май!
Нехай на скромний мій портрет погляне світлий чоловік,
Що любить істину, і так, що в ній знаходить правди май!

‘ ‘ ‘

Свої переконання звик міняти в кожнім слові,
Я мов вода: усяк арик і шлях усякий – новий;
Як заманеться, так скажу: що добре, що погано:
Захочу – вдарю по цвяху, захочу – по підкові!

‘ ‘ ‘

Коли б оголосив Аллах, що через ліність він
Із раю гурій вигнав геть з гилманами ураз –
Ханжо, правдиво розкажи, ні слова не ховай:
Ти розстелив би килимок, аби здійснить намаз?

‘ ‘ ‘

Спитав я: «Хто освічений?» і відповідь почув:
«Той, хто забув релігію і святості загін».
Я про святенника спитав і відповідь почув:
«Не загнаний ніде – гаман великий має він».


162-му номерові «Седа»

Я – дзеркало своїй епосі. Я – поет.
Тож знаю: у мені відбився не один.
На мене дехто так недавно позирнув,
І зразу в дзеркалі себе побачив він.


‘ ‘ ‘

Сказав візиру шах: «Я плачу через те,
Що одуда у люстрі бачу раз на рік».
У відповідь почув: «Збагни, як плачу я...
Тому що повсякчас твій споглядаю лик!»


‘ ‘ ‘

Усе горе від розуму коїться з нами одвік.
В кого розум убогий – не знає ні бід, ні терзань.
Тим є довші нещастя, чим є розумніш чоловік –
Лише розуму сила вимірює ступінь страждань.

‘ ‘ ‘

- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!


‘ ‘ ‘

Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.


‘ ‘ ‘

До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.

‘ ‘ ‘
Святенник

Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!

Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.


Бакинці говорять

Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.


‘ ‘ ‘

Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!


‘ ‘ ‘

«Тарджумані-Хагігат» говорить:

Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.

Абдул-Гамід говорить:

Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.


‘ ‘ ‘

На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.


‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.


‘ ‘ ‘

Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!


Тлумачення сну

Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.

То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.

Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!


‘ ‘ ‘

Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!


‘ ‘ ‘

Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!


‘ ‘ ‘

Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?

‘ ‘ ‘

Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.

‘ ‘ ‘

На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі,
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!






Переклад Василя Білоцерківського


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-10-06 14:17:58
Переглядів сторінки твору 1216
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.718
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Сатира. Чорний гумор. Та інші дошкульності.
Автор востаннє на сайті 2025.04.02 19:42
Автор у цю хвилину відсутній