Що було, воно й буде,
і що робилося, буде робитись
воно, -
і немає нічого нового під
сонцем!...

Книга Екл. 1. 9

Ольга Будзан
Сонячна система, як і весь Всесвіт, дуже складна для людського розуміння. Проте крок за кроком людство наближається до пояснення основних законів існування зір та планет. У роздумах, розрахунках, користуючись світовими знаннями, автор цієї праці розробила власну гіпотезу існування Сонячної системи. Це трактування надзвичайно незвичне для сучасної науки, тому що нічого подібного у фізиці та астрономії не було, ніхто з вчених не висловлював подібних припущень щодо існування Сонячної системи. Порядок, за яким на мою думку існує наша планетна система, пропоную вашій увазі.
Відомий радянський вчений Й. О. Шкловський писав: «Історія існування будь-якої зорі – це титанічна боротьба між силою гравітації, яка намагається її необмежено стиснути, і силою газового тиску, що намагається її «розпорошити», розсіяти у навколишньому міжзоряному просторі. Мільйони і мільйони років триває ця «боротьба». Упродовж цих дивовижно великих строків сили рівні. Та врешті-решт перемога буде за гравітацією. Така драма еволюції кожної зорі».
Та чи правильною є думка про те, що сила гравітації переможе силу газового тиску миттєво і за 5 хвилин Сонце необмежено стиснеться, захопивши на додачу всі планети? Це перше запитання. І друге. Чи не може сила тяжіння перемагати силу випромінювання поступово, повільно настільки, що це здається нереальним. Автор відповідає: може! І на цьому буде грунтувати свою гіпотезу.
Але чи тільки сила гравітації і сила випромінювання утримують нашу планетну систему? Невже у космосі немає інших сил? Звичайно є! Про них ми поговоримо нижче.
99,86% маси Сонячної системи припадає на Сонце. Сонце утримує планети, не даючи їм можливості розлетітися у Космосі. Сила гравітації діє на планети. Тіло такої великої маси, як Сонце, в той чи інший час захопить найближче до нього мале тіло. Станеться вибух. Як наслідок – планети почнуть віддалятися від центру (такий процес триває зараз). Але, дійшовши до критичної межі, зупиняться і рух почнеться у зворотному напрямку, знову до Сонця. І так до безкінечності. Так буде і так було.
Чи є Меркурій найближчою до Сонця планетою? В позаминулому столітті вчені дискутували з приводу того, чи можливо, що найближчою до Сонця планетою є не Меркурій, а інша планета, яку умовно назвали Вулканом. У русі Меркурія, як це вперше зумів довести відомий французький астроном І. Левер'є, спостерігається явище зміщення перигелії орбіти на 43 секунди, яке не можна пояснити тільки гравітаційним впливом відомих планет. Левер'є розрахував орбіту невідомої планети і час, коли вона мала пройти по диску Сонця. Це повинно було статися 22 березня 1877 року. В цей день астрономи всього світу намагалися побачити Вулкан, та марно, спостереження були даремними. Ніякої темної точки на диску Сонця вони не побачили. Було здійснено ще багато спроб відшукати найближчу до Сонця планету, але теж марно. Сьогодні можна сміливо стверджувати, що Меркурій - найближча до Сонця планета. (Ці дані автор почерпнула з книги І. Климишина «Календар природи і людини»)
І все таки Вулкан існував! Автор стверджує це і пояснює.
Його захопило Сонце, коли планета підійшла до нього занадто близько. Сила Сонця подіяла на маленьку планету, і вона впала на масивне світило, спричинивши вибух. Великий вибух, про який розповідають стародавні джерела.
Але оскільки відхилення Меркурія на 43 секунди досі спостерігається, то очевидно, Вулкан ще не став з Сонцем одним цілим. Він мабуть обертається у сонячній короні або атмосфері, у зв’язку з чим ми спостерігаємо так звані плями на Сонці та пониження або підвищення сонячної активності. Сонячні плями – це не що інше, як захоплена планета або планети. Вони не розчиняються сонячною плазмою, а період їх обертання становить приблизно 11 років, так як сонячна поверхня в’язка і не дає обертатися поглинутим планетам швидше. Тепер подамо пояснення, чому Вулкан впав на Сонце.
Згідно із законом Й. Кеплера, кожна з планет рухається навколо Сонця по еліпсу, в одному з фокусів якого знаходиться Сонце. Так вони справді рухаються по еліпсах, але тільки на великих проміжках часу можна помітити, що планети рухаються спіралеподібно.
В наш час по таких спіралях планети віддаляються від Сонця, але був час, коли вони наближалися до світила.
І ще одне запитання: чому все таки еліпс, а не коло? На нього ми відповімо пізніше.
Рухаючись по своїх еліпсоподібних орбітах, планети, непомітно підпливають ближче до Сонця. Для найближчої планети ця подорож стає фатальною. Та невже це справді так фатально? Невже Сонце поглине колись всі планети? Ні! Ударною хвилею, при зіткненні першої планети із Сонцем, викидається в навколосонячний простір велика кількість пилу, хімічних елементів і сполук, які розганяються відцентровими силами і "конденсуються", збиваються докупи позаду останньої планети, утворюючи згодом нову планету. Можливо цей процес «конденсації» ще досі відбувається з Плутоном та іншими планетоїдами з поясу Койпера. В майбутньому вони сформують ще одну повноцінну планету.

Великий вибух.

Тепер розглянемо катастрофу – падіння Вулкана на Сонце – і її наслідки. Найперше хочу ототожнити нашу Сонячну систему (інших зір торкатися не будемо) з атомом. Подібно до того, як електрони рухаються навколо ядра, планети рухаються навколо Сонця. Маса ядра атома, як і маса Сонця у Сонячній системі, складає більшість - 99,95% від загальної маси атома (нагадаю, що маса Сонця – 99,86%). Ядро атома позитивно заряджене. Припустимо, що й ядро Сонця чи навіть саме Сонце має позитивний заряд. Тоді планети, подібно до електронів теж повинні мати заряд, протилежний сонячному. Автор стверджує, що планети складаються із заряджених ядер. Заряд ядра Сонця дорівнює сумарному заряду планет. Нестача маси планет (вона становить тільки 0,14 % маси Сонячної системи, а можливо, автор припускає ще менше) компенсується їхньою швидкістю, яка становить 98% моменту загальної кількості руху в Сонячній системі. Отже планети Сонячної системи складаються не з магми, мантії, кори, як стверджує наука, а мають всередині заряд, мініатюрне «сонце». Навколо нього – вакуум, а вже після вакууму нейтральна маса – кора планети. Те, що планети в центрі мусять мати заряд доказує факт їхнього обертання навколо своєї осі. Якби заряду не було, то планети були б подібні до астероїдів, не мали б кулеподібної форми і не оберталися б навколо осі. Сонце має позитивний заряд і у зв’язку з цим - вільні протони. Наша планета в центрі – негативний заряд і вільні електрони, які випускає цей заряд. Ніякого рідкого зовнішнього ядра і металічного внутрішнього всередині нашої планети немає.
Одне з давніх джерел, а зокрема «Смарагдові таблиці Гермеса», відкривається надзвичайно цікавими словами: «Те, що знаходиться під нами, подібне на те, що знаходиться над нами, а те, що знаходиться над нами, подібне на те, що знаходиться під нами, і можна тільки дивуватися одній і тій же роботі». Цьому тексту вчені приписують 2500 років до н. е. (Фурдуй Р «Прелесть тайны – 2»).
Автор навіть припускає, що на внутрішній стороні нашої планети існує життя. А чому б ні? Мініатюрне «сонце», вакуум, а далі атмосфера і земля, тобто грунт. Все те, що й над нами, тільки зірок немає і ще вічний день, завжди тільки день! Згадаймо, що тільки після того, як Адам і Єва скуштували плід з Дерева пізнання їхні очі відкрилися. Можливо мешканці внутрішньої сторони планет не користуються зором. Можливо в них інші органи чуття та інше світосприйняття.
Може єгипетські піраміди, спорудження яких приписують саме Гермесу, є сходами в підземне «царство»? Може насправді існує ріка Стікс, по якій спускаються мертві у інший світ? Атом за атомом пливуть розкладені тіла на внутрішній бік планети, щоб народитися там з пороху (в буквальному розумінні). Підземелля, шеол – що воно: рай чи пекло? Сказане, звичайно, із сфери фантастики, але може бути абсолютною правдою факт створення людини Богом саме всередині планети (якої саме – це вже окреме запитання). Так би мовити лоно планети могло бути тим самим раєм, Едемом, де були створені перші люди, і з якого вони були пізніше вигнані на верхню оболонку. З яйця народжується більшість тварин, з материнського лона – діти. Планета – це те лоно, те яйце, з якого народився світ. Подібно до зв’язку ембріона з матір'ю, перші люди мали зв'язок з планетою. Скуштувавши забороненого плоду, цей зв'язок перервався. «І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя». (Буття 3;24). Меч полум’яний, що обертається – це оболонка планети, кора, яка крутиться навколо мініатюрного «сонця», світила, заряду. А може тепер всередині планети існує своє життя, не подібне ні на що з того, що ми знаємо і розуміємо?
Чомусь людство беззаперечно повірило Дарвіну і ніяк не хоче вірити стародавнім джерелам, які приписують створення світу Богом. Але ж книга Буття детально описує процес творення. Якщо поставитися до давніх джерел неупереджено, то можна припустити, а можливо й стверджувати, що створення живих організмів відбувалося поетапно всередині планет. Пояснення такого припущення автор буде розвивати нижче.
Підтвердженням того, що всередині планет знаходяться мініатюрні по об’єму і рівновеликі сонячним заряди, є факт нестиковки між визначеними наукою масами атома і Сонячної системи, яку зауважила автор. Зокрема наука визначила, що у ядрі зосереджена майже вся маса атома – 99,95%, а маса Сонця в Сонячній системі становить за тими ж таки розрахунками вчених – 99,86%. Маса планет – 0,14%, а маса електронів у атомі – 0,05 відсотка. Якщо масу електрона можна визначити практично, тому вона не викликає сумнівів, то масу планет визначали неправильно. Тут закралася помилка. Маса планет теж повинна становити 0,05%. А якщо так, то планети і наша Земля зокрема не такі масивні, як вважають вчені. Масу нашої планети складає тільки земна кора (можливо ще мантія) і ніякого масивного ядра всередині Землі немає. Земна оболонка настільки тонка, що в майбутньому людство зможе її подолати, тобто проникнути через неї в підземний світ, у який вірили древні люди і про який так багато розповідають стародавні джерела. Проникнути в підземний світ можна, але це надзвичайно складне завдання. Прямо зробити отвір неможливо, бо у цьому випадку кора, що обертається, зруйнує цю прогалину, станеться багато катастроф. Проникнути всередину планети можна тільки так би мовити «порціями», короткими проміжками, ввійшовши в один отвір, в інший можна потрапити тільки, закривши за собою попередній. Ще мабуть хорошими сходами можуть бути океани. Вода, пропускає через себе будь-яке тіло, але не утворює отвору. Тому фантастичні оповідання про НЛО, що заходять і появляються з води в північному полюсі та біля берегів Антарктиди, можуть виявитися не такими вже й фантастичними. Хто знає, а раптом німецька влада часів другої світової війни справді мала літаючі тарілки, які вже тоді вільно заходили у внутрішній світ нашої планети.
Між Сонцем і планетами діє не тільки сила гравітації та сила газового тиску, але й сила притягання між різнойменними і сила відштовхування між однойменними зарядами, тобто такі ж сили, які діють в атомі.
Сонячне ядро – це «протони». Звичайно сонячні протони і нейтрони мають значно більший заряд, ніж аналогічні частинки ядра атома. Якщо в Сонячній системі налічується 8 планет, то відповідно в сонячному ядрі має бути 8 потужних протонів.
Наука пояснює існування атомів ядерними силами, що діють між зарядами, але не уточнює які це сили і чому вони діють. Автор висуває гіпотезу і пояснює які саме сили діють у ядрі атома, і чому різнойменні заряди не притягуються, а однойменні не відштовхуються, не призводять до розпаду атомів. Нейтрони, як відомо, не мають заряду. Це правда, але не зовсім. В нейтроні діють короткочасні заряди-імпульси. Нейтрон, що знаходиться між протоном і електроном дістає збоку протона позитивний заряд, а з боку електрона – негативний. Тому електрон не падає на протон. Між двома протонами нейтрон дістає негативний заряд, завдяки чому протони не відштовхуються. Тільки таким чином можна пояснити існування атомів. За таким самим принципом існує Сонячна система. Негативно заряджені планети намагаються впасти на позитивно заряджене ядро Сонця, але оболонка Сонця має нейтронні властивості і відштовхує планети. Можливо не тільки Сонце володіє нейтронною зоною, кора планет також має нейтральний заряд, або краще сказати не має заряду і тому захищає від взаємного притягання. Автору спало на думку, що Сонце, посилаючи на планету промені, тобто фотони, само ж ними відштовхує планету від себе, бо кожна планета відбиває ці промені, тобто «нейтронна» зона дістає той же заряд. Планети світяться тим вогнем, який отримують від Сонця. Їхня зовнішня оболонка стає однойменною сонячній.
Подібно до того, як атом захоплює електрон, Сонце періодично захоплює найближчу планету.
Кожна планета має свою орбіту і ці орбіти спіралеподібні. Найвіддаленіша планета Сонячної системи поступово переходить на орбіту попередньої, сьома на орбіту шостої, шоста - п'ятої і так далі. Найближча до Сонця – ним же і притягується. Сонце поглинає планету. Стається великий вибух. Катастрофа.
Нічого не виникає і не зникає, а лише перетворюється з одного виду в інший, - твердить сучасна наука.
"Все, що було, буде воно знову". Ці постулати повторимо ми ще раз, коли мова зайде про людей.
Кожен вибух супроводжується ударною хвилею. Ударна хвиля при описаній вище катастрофі, коли Сонце поглинає найближчу до нього планету, теж несе катастрофічні наслідки. І все ж…
Все, що існувало наприклад на третій планеті (живі організми, ґрунт, навіть атмосфера…) хвилею відноситься на планету наступну, абсурдно, але вже теж третю.
Що стосується неживої природи, то вона покладається на випадок. А от природа жива, зокрема люди? Чи можуть розумні істоти дозволити собі повну бездіяльність? Мабуть, ні. Зробити найменшу спробу врятуватися краще, ніж покластися на долю. Саме активність людей стала причиною продовження життя на проміжку

ВЕНЕРА – ЗЕМЛЯ.

"І посадив Господь Бог рай ув Едемі на сході", написано у книзі Буття (2. 8).
Рай на сході… Чи відповідає слово "схід" нашому сучасному розумінню? Мабуть, ні. Схід у масштабі Сонячної системи – це площа ближча до Сонця. Наприклад, Венера знаходиться на сході у порівнянні із Землею, Земля східніше від Марса і т. д. У легендах багатьох стародавніх народів йде мова про райський острів, де всі тварини жили дружно, ніхто нікого не вбивав, буяла рослинність. Автор припускає, що йдеться про життя на Венері, зокрема на її внутрішній стороні.
"Мурдуку задумав велику справу, - розповідають далі клинописи легендарної Ніневії, - захотів він створити істот, що нагадували б зовні богів і були б розумними". Далі йде розповідь про те, як він створив перших людей. Всі люди говорили однією мовою і жили в злагоді одні з одними.
"І сказав Бог: "Створімо людину за образом Нашим і подобою Нашою" – Буття 1.26.
"І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею. І посадив Господь Бог рай ув Едемі на сході і там осадив людину, що її Він створив"
Такі різні джерела, такі різні народи, такі віддалені одна від одної цивілізації, а такі подібні історії. Випадковість? Напевно, ні. Давайте детально проаналізуємо те, що відбувалося при великому вибуху, і те, що передувало йому.
Третю планету Сонячної системи (Венеру) населяли живі істоти. Це була багата на рослинний і тваринний світ планета. Рослинний світ був настільки різноманітний, що задовольняв потреби всіх тварин, навіть хижих звірів. Одним словом, Венера або її внутрішня частина могла бути тим самим Едемом, раєм на сході, який людство втратило, і який Бог обіцяв йому повернути. Якщо життя зародилося справді в лоні планети, в лоні Венери (наприклад), то вигнання з раю означало вихід на зовнішню оболонку планети, де людство проживало до великого вибуху – до зіткнення Вулкана із Сонцем, до Всесвітнього потопу.
В раю жили боги. Богами тут вважалися, мабуть, люди дуже розумні, вчені люди, люди, які творили дива, які зуміли обезсмертити свої тіла. Вони навчилися зберігати молодість. Вони поновлювали своє існування, можливо, хімічними препаратами, можливо, заміною постраждалих органів життєдіяльності іншими, молодшими органами, які навчилися для себе вирощувати (згадаймо хоча б сучасне клонування, яке скоро стане реальністю; заборона клонування – це злочин проти людства), а, можливо, ці люди перемогли природу настільки, що творили дива із своїм мозком, і мозок сам координував процеси в організмі, не даючи йому зістарітися. А ще цілком можливо, що описане у книзі Буття Дерево життя було тим стержнем, тією пуповиною, до якої прикладалися люди і з якої черпали життя. А якщо плоди цього древа – це не що інше як скупчення стовбурових клітин? Від наших предків – Адама і Єви це дерево було закрите назавжди. Тому ми смертні.
Хіба не могли люди за час (він нам не відомий) своєї еволюції дійти до таких і ще дрібніших тонкощів? Хіба не могла Надрозумна людина (бог) створити нарешті людину собі подібну (за своїм образом)? Сприяти цьому процесу могли й природні умови на планеті.
Автор висловлює також іншу гіпотезу створення живих організмів, де безпосередньо бере участь Бог, тобто велика нам поки що невідома енергія. Як відомо Сонячна система розширюється, тому іде знецінення енергії. А як щодо того часу, коли наша планетна система звужувалася? Ішло накопичення енергії. білкові сполуки а відтак і організми утворювалися з неорганічних сполук. «Дух життя» (заряд) вселявся тоді в «глиняну ляльку» і ставала вона живою душею. Якщо мертве тіло розкладається на неорганічні сполуки, то чому не може відбуватися зворотний процес? Звичайно може. Потрібні тільки відповідні умови. Такі умови може забезпечити внутрішній світ будь-якої планети, де не спостерігається явище ентропії, або зовнішній світ планет, коли Сонячна система звужується і йде накопичення енергії.
Боги, що жили на Венері (будемо надалі називати їх Надрозумними людьми, щоб не плутати з Богом – Творцем Всесвіту), бачили і розуміли всі процеси, що відбуваються в Сонячній системі. Передбачали, мабуть, катастрофу, що насувалася. Найближча до Сонця планета, Вулкан наближалася до свого неминучого кінця – вона мала впасти на Сонце. Надрозумні люди не могли допустити знищення людства. Будь-яка дія краще за бездіяльність. Вони готувалися до катастрофи, тому й виникла потреба у створенні людини, яка б вижила в суворих умовах іншої планети.
Після першої людини Надрозумні люди творять ще інших людей. Тільки так можна пояснити слова із Біблії: "Створімо людину за Нашим образом і Нашою подобою". Не хибним у зв'язку з цим буде припущення, що було створено чотири раси людей. Можливо, рас було й більше, але в земних умовах зуміли вижити тільки чотири. Чотири групи крові, які є характерними для сучасних людей, вказують на те, що початково було створено саме чотири основні раси.
Міфи майя та ацтеків розповідають про чотирьох богів, які створили людей подібних до себе.
Якщо віднестися до міфів майя серйозно, то випливає, що існували Надрозумні люди чотирьох рас.
Ще раз про групи крові. Дуже цікавими є дані про групи крові аборигенів Америки, Австралії, Африки. У американських індійців абсолютно переважає перша група крові. Поява у них інших груп вказує на метисацію. Цікаво, що у багатьох популяцій ескімосів і чукчів північно-східного Сибіру перша група крові також переважає. У австралійців відмічена значна частина другої групи крові, а в африканців – третьої.
За групами крові, клітинними антигенами і антитілами ще й сьогодні можна було б встановити і відновити основні гілки людства, коліна земної цивілізації. Ще одне припущення висловлює автор, керуючись словами із Біблії: «Із пороху земного…» Можливо Надрозумні люди створили людину із наявних на Землі хімічних елементів. Якщо творення відбувалося всередині Венери, то матеріал вони могли привезти із Землі, яку напевно відвідували. Проте вони безперечно заклали у новостворену людину свій генетичний код.
Отже, Надрозумні люди створили перших людей, щоб переселити їх на Землю. Чи переселилися із людьми смертними і безсмертні невідомо. Можна припустити, що частина справді переправилася разом із своїми створіннями, частина, мабуть, залишилася на Венері і час від часу навідували своїх створінь. В міфах народів майя, тольтеків та ін. велику роль відігравали боги, що спускалися з неба і вступали в контакт з людьми. Тольтеки, наприклад, поклонялися небесному богу Кецалькоатлю або «Покритому пір′ям змію» (чи не тому, що спокусив Єву?), що спускався, як вони вважали, на Землю з Венери.
Про прибульців з неба розповідають також єгипетські легенди. Доказом існування вищих цивілізацій можуть служити не тільки усні перекази, але й архітектурні споруди. Піраміди в Гізі, сфінкс, пам′ятники Стоунхенджа, лінії Наски... можуть бути підтвердженням роботи вищих цивілізацій, що відвідували Землю.
Американський геолог Джон Уест писав: «Нас переконують, що еволюція людської цивілізації – це прямолінійний процес розвитку від нерозумного печерного жителя до нас – розумників, з усіма нашими ядерними бомбами. Але доведення того, що сфінкс набагато тисяч років старший, ніж думають археологи, і що він, зокрема, появився на багато тисяч років раніше династійного Єгипту, означає, що колись, в далекому-далекому минулому повинна була існувати високорозвинута цивілізація, як переконують всі легенди».
Ці слова підтверджують думку автора про те, що Надрозумні люди побували на Землі, а, можливо, були її першими мешканцями, господарювали на ній, але з якихось причин померли чи покинули Землю, а може просто у зв’язку з іншими кліматичними умовами втратили здатність перероджуватися, омолоджуватися, виродилися. А якщо ні? А раптом на планеті існують безсмертні люди? Хіба слова «вічний жид» такі вже й неймовірні?
Як могли Надрозумні люди продовжити людське існування? Як зберегти від неминучої катастрофи (йдеться про зіткнення Вулкана із Сонцем, наслідки якого мали бути відчутні на всіх планетах) новостворених людей? На Венері життя ставало неможливим. Земля? Як переправити на Землю живі істоти, щоб вони не пропали, не загинули в безодні Тартару? Для цього був потрібен корабель!

КОВЧЕГ.

«Зроби собі ковчега з дерева гофер. З перегородками зроби ковчега, смолою осмоли його ізсередини та іззовні». (Буття 6. 14)
Для Надрозумних людей постало завдання якнайбезпечніше переправити людей, а з ними і тварин з Венери на Землю. Потрібен був корабель. У Біблії описаний такий корабель. Подані також його розміри. Але ми зараз не можемо керуватися цими мірками. Такий корабель не зміг би вмістити весь різноманітний світ Венери, навіть якщо брати по одній парі тварин. Зважаючи на те, скільки разів переписувалася Біблія, записи можуть бути неточні, або дещо із записів опущено. Розміри, які подано в книзі Буття, можуть бути розмірами кімнати, в якій під час подорожі жили б Ной із сім′єю. Таких кімнат могло бути багато. В них Ной мав перевезти всіх існуючих на Венері тварин. У Біблії чітко сказано, що ковчег був поділений на поверхи: першорядні, другорядні і третьорядні. Отож, розмір поданий у Святому писанні ніяк не міг відповідати цілому ковчегу, а очевидно мав відношення тільки до окремих приміщень даного корабля.
Де ж той ковчег, що приземлився на горах Араратських?
Третя планета Сонячної системи – Венера, як зараз Земля, мала свій приподний супутник. Він рухався навколо планети. На нього діяли дві сили, які діють і зараз на Місяць, - сила притягання планети та відцентрова сила. Завдяки цим силам супутник обертається навколо масивного тіла, але... У Сонячній системі гравітаційна сила починає переважати над відцентровою. Що ж відбувається? Вулкан наближається до Сонця. А як же супутник Венери? Він теж наближається до планети. Супутник повільно опускається на планету, мабуть, на котрийсь із її полюсів, де відцентрова сила найменша.
Місяць, а це був саме він (твердження автора), осів на Венеру, ніби навмисно чекаючи, щоб ним скористалися. Це й зробили Надрозумні люди, щоб благополучно переправити на Землю людей, зберігши таким чином людську цивілізацію.
Тисячоліттями земляни милуються прекрасним нічним сонцем – Місяцем. Довгий час приховував він свою таємницю, аж поки перший штучний супутник Землі не проник у його таємничий світ. Наука в наш час прийшла до висновку, що Місяць виник одночасно із Землею, тобто десь 5 мільярдів років тому назад. Тоді ж були сформовані також Меркурій, Венера і Марс. Але існує легенда, яка розповідає про те, що деякі народи, наприклад стародавні греки, вважали, ніби вони появилися на Пелопоннеському півострові раніше, ніж на небі люди вперше побачили Місяць. Ця легенда ще один доказ правдивості стародавніх джерел. Місяць не завжди був супутником Землі. Люди здавна спостерігали за Місяцем і намагалися розкрити його таємниці.
Для вчених Місяць був об′єктом для наукових дослідів. «Я був дуже здивований, тому що переконався, що Місяць являє собою тіло, подібне до Землі», - писав Галілей.
Діаметр Місяця майже в 4 рази менший за діаметр Землі, а площа його поверхні складає 7,5% площі Землі. Це означає, що площа Місяця дорівнює площі Тихого океану.
Яке ж походження Місяця? На цей рахунок існує три гіпотези. Ми розглянемо тільки одну.
Місяць відділився від Землі у далекому минулому. У відповідності із цією гіпотезою на Землі залишився слід відділення – район Тихого океану. Хіба не може бути ця гіпотеза єдино правильною? Мабуть може, тому що на зворотному від Землі боці Місяця було відкрите велике, кільцеподібне пониження рівня місячної поверхні. Воно отримало назву паласоїди, тобто мореподібні. Хіба не свідчать ці паласоїди, що Місяць упав на інше тіло (Землю) і в результаті на його поверхні утворилися заглибини? Звичайно тут може бути тільки позитивна відповідь. До того ж Земля після зустрічі з Місяцем отримала такі ж наслідки – заглибину в районі Тихого океану. Автор припускає також, що після зіткнення Місяць відбився від Землі і повторно вже плавно опустився на планету в районі Індійського океану. Звідси розповідь у Біблії, що ковчег опустився на горах Араратських. Люди вийшли з корабля і найпершим місцем їх поселення була Африка, зокрема Месопотамія. Існує ще один доказ контакту між двома тілами. Відомо, що кожна складова атмосфери Місяця містить велику кількість ксенону. Наявність такої великої кількості цієї речовини на Місяці, так як і на Землі, загадка. Логіка підказує, що він міг перенестися із Венери, або при великому вибуху – із Сонця.
То чи не правильне буде у зв′язку з цим твердження, що Місяць був спочатку супутником Венери? Так! Якраз Місяць був тим самим ковчегом, що переніс людей під час Всесвітнього потопу на Землю із Венери, який шукали на горах Араратських, біля яких він і справді міг приземлитися. А зараз ми можемо щовечора бачити його і дивуватися мудрості ПРИРОДИ.
На Місяці виявлені також «підозрілі» об′єкти. Мова йде про зняті ще в 1966 році американським автоматичним зондом «Лунар орбітр» в районі місячного Моря Спокою групи дивних «шпилів» висотою до 23 метрів. Ці шпилі, на думку автора, служили підпорами, укріпленнями. До них кріпилися стіни, що розділяли приміщення із тваринами і людьми.
«Дивно» поводить себе Місяць, коли на його поверхню падають предмети. Наприклад, сейсмічна апаратура зареєструвала коливання місячної поверхні після падіння злітного ступеня місячної кабіни масою близько двох тонн, якого відкинув корабель після старту. Місяцетрус тривав 55 хвилин. Подібне явище спостерігалося під час польоту космічного корабля «Аполлон-13». Третій ступінь ракети «Сатурн» ударився об місячну поверхню і спричинив чотирьохгодинний «місяцетрус». У зв’язку з цим постало питання перед вченими, як побудовані його надра? Такі коливання місячної поверхні можуть означати, що всередині Місяця є порожнини, зробили висновок вчені. Вчені М. Васін та О. Щербаков висунули навіть гіпотезу про те, що Місяць – штучний супутник, який прибульці з інших планет використовували для своїх цілей. На їхню думку під поверхнею Місяця є порожнини, в яких створено штучну атмосферу для існування «місячних мешканців». Таку думку поділяє й автор, лиш з тією різницею, що Місяць – це природній супутник, а прибульці – це ми, але стверджує, що порожнини виконані штучно, що вони служили людям під час Всесвітнього потопу, переселення з Венери на Землю, камерами схову. Думає автор і про те, що будова Місяця подібна до будови планет, тобто він має заряд – протилежний земному - позитивний та оболонку. На внутрішній стороні цієї оболонки можна жити. Ще кілька спроб висадки на Місяці і людству відкриються великі таємниці, зокрема і та, на якій наполягає автор. Автор припускає, що на Місяці й зараз може існувати цивілізація, так як всередині наш супутник порожній. Там є атмосфера. Кратери являють собою входини в місячне підгрунтове царство.
Кожна планета Сонячної системи володіє зарядом, протилежним до заряду Сонця. Всередині кожної без винятку планети, в її лоні існує або може існувати життя в тій чи іншій формі. На котрійсь із планет може існувати високорозвинена цивілізація. Життя може існувати на внутрішній стороні кожної планети, як найвіддаленішої так і найближчої до Сонця. Кора планет добре захищає своїх мешканців як від холоду так і від спеки. Звичайно життя в кожній планеті відрізняється одне від одного. Воно може бути абсолютно не подібне на земне. Дихати живі організми можуть не киснем, а якимсь іншим газом, наприклад водним, а може бути, що й системи дихання в інопланетян немає.
Земля стала батьківщиною для різноманітного тваринного і рослинного світу. Та чи переселилася вся флора і фауна виключно з Венери? Мабуть ні. Зважаючи на те, що більшість тварин і рослин пристосовані до життя в умовах холоду, вони не гинуть від морозів – їхньою батьківщиною була не Венера. Венера, як і Земля стала тимчасовим прихистом для морозовитривалих мешканців холодних планет. Мабуть тільки людина була створена на Венері, в раю, де було затишно і тепло. Тільки людина загинула б від холоду на нашій планеті. Її рятує від загибелі розум і руки – те, що вона успадкувала від богів.
На фотографії Юпітера видно так звану Велику Червону Пляму. Існує багато пояснень цього феномену, але автор наполягає, що Червона Пляма – це заряд всередині планети. Оболонка Юпітера не така щільна, як оболонки планет земної групи, вона газоподібна і тому через неї видно заряд, електрон, «сонечко». Знаходячись не по центру планети, а в південній півкулі, електрон зумовлює рух атмосфери, переміщення смуг хмар. Зменшення Червоної Плями в діаметрі свідчить про стискання планети, а разом з тим ущільнення .
Про те, що всередині планети, автор припускає що будь-якої, існує життя підтверджують перші сторінки книги Буття. «І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона… І назвав Бог твердь Небо…». Значить всередині планети була вода, тому могло також зародитися життя. А твердь або покришка – це оболонка планети, для внутрішніх мешканців – небо. Підтвердженням на користь існування життя всередині планети можуть бути й інші слова з цієї великої книги. «І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю…» (Буття:1.16). В наш час припускають, що мале світило ночі – це Місяць, але Місяць не світило, він не випромінює світла, а тільки відбиває сонячні промені. Мале світило ночі – це заряд, «сонце» всередині планети. Хоч можна ще посперечатися котре із світил насправді належить дню, а котре - ночі. .
Літаючі тарілки, на думку автора, дуже відрізняються від наших космічних кораблів. Вони діють, або літають за тим же принципом, за яким рухаються планети. Тобто літаюча тарілка складається з позитивно і негативно заряджених відсіків. Коли їй потрібно відірватися від якоїсь планети, її космонавти включають негативний відсік, тобто такий, як і заряд планети, щоб тарілка відштовхнулася. Щоб осісти на іншу планету включається протилежний заряд. Тоді тарілка притягнеться до неї. Звичайно все мабуть не так просто, потрібно ще враховувати сонячний заряд, який присутній у космосі, але принцип роботи тарілки повинен бути саме таким. Місяць може служити перевалочною базою для таких космічних перельотів.
Наша планета ще теж до кінця не вивчена. Хто знає чи зараз всередині Землі не існує цивілізація? Може антарктичні льодовики або єгипетські піраміди прикривають вхід у підземне царство? Дуже хочеться, щоб це було правдою. Нехай живуть на нашій планеті ще й інші «не люди». Всім вистачить. Адже існує окрім нас життя у воді, в грунті, в повітрі, на суші. Існують бактерії, гриби, рослини, комахи, птахи…
Надзвичайно цікавими є легенди про зниклі цивілізації: Гіпорборею, Атлантиду, Убар... Легенда про Атлантиду, зокрема, переказана ще давньогрецьким філософом Платоном не викликає сумніву в тому, що такий острів існував насправді. Жителі цієї країни - атланти досягли великих успіхів у розвитку суспільства. Проте доля цієї країни виявилася фатальною: спочатку трапився страшний землетрус, а потім – потоп. Все відбулося за один день і одну ніч. Острів щез у океанській глибині. Трапилося це лихо приблизно 10 тисяч років до нашої ери. Вчені припустили, що загадковий острів знаходився в Атлантичному океані. Але вивчення океанського дна за допомогою ехолотів не дало бажаних результатів, ознак острова не виявлено. Ось що думає з цього приводу автор. Атлантида існувала, але після того, як Місяць опустився на Землю, спричинивши землетрус, і з неба ринув разом із супутником потік води, острів пропав у водній безодні.
Або інша версія. Його поглинула безодня, після того, як Місяць відірвався від планети. Якщо таке велике тіло звільнило Землю, то почали пересуватися тектонічні плити і в результаті розколовся один великий материк. Тоді утворився Атлантичний океан і сучасні материки. Атлантида розміщувалася якраз на розломі великого материка, а тому загинула. А якщо Атлантида не загинула, а тільки поринула на внутрішній бік планети? І сталося це не без участі самих атлантів. Розумні люди таким чином врятувалися від потопу та землетрусу і зараз спокійно продовжують жити всередині Землі. Розповідь про Атлантиду приводить до думки, що Земля, до того як з Венери перебралися на неї люди, мала своїх мешканців – атлантів. Загинули вони чи ні – важко сказати. Можливо частина цих велетнів, будучи також розумними і вирахувавши, що на Землю насувається лихо, зуміли переправитися на Марс, на внутрішню сторону Землі або ще будь-куди. Ще одну думку висловлює автор про неандертальців. Вони були корінними жителями Землі. Може неандертальці і атланти одні і ті ж люди. Оскільки вчені встановили, що вони жили в умовах холоду, то цілком логічно вважати їх землянами, бо Земля була четвертою планетою і відповідно мала холодний клімат.
Що ж являє собою Венера зараз і яка вона була раніше?
Вона рухається поміж орбітами Меркурія і Землі – Венера – загадкова планета, яку називають «планетою під оранжевим серпантином». На землі важко знайти людину, яка не відчувала б хвилювання при погляді на планету, названу на честь богині кохання. «Геспер – найпрекрасніша із зірок небесних», - писав про Венеру Гомер у безсмертній «Іліаді» за тисячу років до нової ери.
Вчені встановили, що температура на поверхні Венери дуже висока – 475° С. Хмари на планеті дуже прозорі, не такі щільні, як на Землі. Висока температура є наслідком існування на Венері парникового ефекту. Та чи були кліматичні умови на планеті такими завжди?
Судячи з фрагментів давніх текстів, що дійшли до нас, із Венерою щось трапилося. Давньогрецький історик Марк Терренцій Варрон (116 – 27 ст. до н. е.), що користувався якимись давніми, що не дійшли до нашого часу, джерелами, писав: «Зірка Венера змінила свій колір, розміри, форму, вигляд і курс, чого не було раніше ні до, ні після цього». Така ж версія існує в Іудеї. А в священній книзі майя – кіче «Пополь – Вух» існує загадковий спомин про те, що «Венера змінила свій вигляд, ставши кошлатою». Що ж могло статися з планетою? Деякі автори допускають можливість якоїсь космічної катастрофи. Висувалися здогади про зіткнення планети з кометою чи астероїдом, вибухом планети Фаетон, що викликало «безпорядок» у Сонячній системі, а також говорилося про втрату Венерою свого супутника Меркурія та ін. Автор вже наголошувала, що то був Місяць і зміни на Венері були викликані падінням Вулкана на Сонце. Ось тільки люди, які в цей час ще не оселилися на Землі, не могли б це зауважити. Очевидно, ця розповідь належить ще корінним жителям Землі – неандертальцям або атлантам, які переповідали ці спостереження нам – переселенцям із Венери. Чому Венера змінила свій вигляд у автора існує й інша версія, про яку скаже пізніше.
Існує дуже багато наукових розробок на тему Всесвітнього потопу. Так на Всесвітньому геологічному конгресі у Вашингтоні 1984 року польський вчений Л. Крживський виступив з доповіддю, в якій приводив дуже переконливі докази того, що глобальна екологічна катастрофа, названа Всесвітнім потопом, була викликана зіткненням Землі із астероїдом, діаметром біля 10 км. Вчений висловив думку, що астероїд впав у Атлантичний океан.
Автор цієї праці поділяє таку думку, але стверджує, що то був не астероїд, а Місяць, і він опустився без надто великих руйнувань на Землю в районі Атлантичного або Тихого океану. Що стосується Венери, то вона змінилася через втрату свого природнього супутника, але не Меркурія, а Місяця, який відірвався від однієї планети щоб опуститися на іншу. Венера при цьому змінила свій рух навколо осі і почала рухатися в зворотньому напрямку, що відбувається і досі.
Пояснимо детальніше, як все це відбувалося.
Надрозумні люди розуміли, що після Великого вибуху (у цій праці це час зіткнення найближчої до Сонця планети із Сонцем), життя на Венері може стати фатальним для людства, а переселення, «еміграція» на іншу планету могло нести небажані результати. Тому виникла потреба у створенні інших людей, які б змогли вижити в суворих земних умовах, але до того мали б зберегти «подібність» до них, Надрозумних людей, бути їхніми «дітьми», носіями такого ж фізичного і розумового потенціалу. Мабуть, бо це тільки припущення, Надрозумні люди експериментували, перш ніж створити людину собі подібну. Спочатку у них виходило щось на зразок кентаврів, мінотаврів, розумних змій та ін. Про всю різноманітність тваринного світу Венери можна тільки здогадуватися, або читати про це у міфах, казках і легендах.
Із тьми далеких століть людської передісторії виступають силуети дуже загадкових створінь. У багатьох народів давнини (шумерів, єгиптян, вавилонян, ассирійців і тд.) детально описані різні дивні тварини. Отож , перш ніж сказати «створімо людину за нашим образом і нашою подобою» боги експериментували.
В останні роки вчені створили новий метод, що володіє фантастичними можливостями. Він одержав назву генна інженерія. Генетики навчилися виділяти із генів тієї чи іншої тварини чи рослини різні відрізки генів і зашивати на їх місце інші, взяті з другого виду, вводити в ядро клітини хромосоми, взяті з іншої клітини. Вводяться навіть відрізки генів рослини в тваринну клітину і навпаки. Сучасне клонування теж є підтвердженням великих досягнень науки. Зважаючи на такий прогрес у науці генної інженерії, вже не підлягає сумніву, що в майбутньому вона піде ще далі і те, що колись здавалося фантастикою, казками і міфами, стане реальністю, і, відповідно, реальністю були міфи, казки і легенди.
Після створення потворного світу Надрозумні люди мабуть розчарувалися. Вони захотіли створити людей собі подібних. Були створені Адам і Єва. Можливо для них був привезений матеріал із Землі (порох земний). Оскільки в той час відбувалося звуження планетної системи, тобто накопичення енергії – створення з неорганічних сполук живого організму не було проблемою. Дух життя увійшов у мертве тіло від «сонця», заряду, електрона. І стала людина живою душею всередині планети. В лоні перші люди жили до призначеного часу. Плоди, якими був насичений рай, забезпечували ріст і розвиток. Вони повністю засвоювалися організмом. Подібно до того, як народжується дитина, виходячи з лона матері, так само завершився ембріональний період розвитку новостворених людей. Настав час виходити з «лона». Невідому роль тут відіграє плід з дерева пізнання. Що це може бути? Можливо дерево пізнання тягло своє коріння аж із зовнішньої сторони планети, а може ці плоди не засвоювалися людським організмом, тому несли загрозу для людей-ембріонів. Скуштувавши такого плоду, потрібно було покинути безтурботне існування всередині планети. Перші люди вийшли на зовнішній бік планети. Тут вони жили, розмножувалися аж до часів Ноя.
До дуже цікавої думки прийшла автор, читаючи перші сторінки книги Буття. Зокрема слово «Бог» вживається, коли мова йде про створення світу і перших людей. В другому оповіданні про створення Адама і Єви вже використовується слово «Господь Бог». Існування двох розповідей про творення людини може означати, що в першому випадку людей (богів), а перед ними світ, рослин і тварин, створила якась велика сила, енергія, Бог, у другому випадку людину створив Господь Бог, тобто людина-бог, або безсмертна людина.
Але де ж ми залишили ковчег? Він стоїть, похитуючись, на поверхні Венери.
Ной із «синами» виконують розпорядження Надрозумних людей і будують отвори у грунті Місяця (ми називатимемо його також супутником і ковчегом) для кожної пари тварин та для себе. Нпй і троє його синів – це творіння чотирьох богів, носії їх генів, чотири раси людей, яких Надрозумні люди захотіли вберегти від загибелі і переправити на безпечну планету. Їхні дружини – тієї ж раси, тільки носії антитіл, тобто групи крові у них мали негативний резус.
Тут ще варто зазначити, що раси могли мати нерівні права. Одна з них, представники якої володіли неабиякою силою, були дужими і фізично здоровими, повинна служити іншим расам, працювати для них. Інша раса володіла ремісничими здібностями, ще інша – мистецькими. Найвища раса мала найкращий розумовий потенціал. В процесі життя на Землі раси схрестилися, їх розумові і фізичні здібності переплуталися. Касти, які й сьогодні існують в Індії, є відголоском такої первинної нерівності, от тільки встановлені вони вже після схрещення рас, в рамках одного народу.
«Зробиш його на поверхи долішні, другорядні та третьорядні. А я наведу потоп, воду на землю» - Буття 6. 16. 17.
Звідки візьметься вода? Яка сила понесе ковчег з однієї планети на іншу? Це пояснює знову ж таки Великий вибух.

«Содом і Гоморра».

Водень, з якого складається наше світило, в результаті вибуху, що стався через зіткнення Вулкана із Сонцем, загорівся. Всім відомо, що внаслідок горіння водню, утворюється вода. Вона й ринула із Сонця у навколосонячний простір під час ударної хвилі.
«Відкрилися всі джерела великої безодні і розчинилися небесні розтвори. І був дощ на землі сорок днів і сорок ночей». (Буття 7. 11.12.) (Дощ був на Венері).
Ковчег, відірваний від Венери ударною хвилею, потоками води понесло на Землю. Треба зауважити, що планети у цей час повинні були знаходитися на одній прямій. Повинно було спостерігатися явище так званого параду планет.
Відомо, що колись на Землі вуглекислий газ посідав друге місце за вмістом. Однак з появою води, яка дуже добре його розчиняє, вміст вуглекислого газу зменшився, майже зник із земної атмосфери. Тому автор абсолютно впевнена, що її відкриття правильне, що все саме так відбувалося.
Що відбувалося на час цієї страшної катастрофи на Венері ми можемо тільки здогадуватися. «Содом і Гоморра, - сказали б ми сьогодні, - апокаліпсис».
«І Господь послав на Содом і Гоморру дощ із сірки й вогню від Господа з неба». (Буття 19. 24.)
Описана подія могла статися саме на Венері і бути наслідком Великого вибуху, наслідком зіткнення Вулкана із Сонцем. Зауважимо, що назви міст Содом і Гоморра... , рік – Тигр і Євфрат... та інші назви могли бути як на Венері, так і на Землі. Природно, що переселившись, люди хотіли зберегти хоча б назви тих місць, які були їм дорогі, вони називали ними нові міста і невідомі їм ріки.
На Землю був відправлений не тільки ковчег, але й окремі люди, тварини, насіння рослин, плоди, гілля – все понеслося потоком води та повітря у напрямку Землі. Багато живих істот у цій подорожі очевидно загинуло, але багато благополучно дісталися Землі, вижили і продовжили своє існування.
Загадкою для сучасних вчених залишається Делійський стовп щастя. Він складається з чистого заліза, а воно, як відомо в природі не зустрічається. Наука не здатна пояснити цей феномен. Автор стверджує, що залізо, монолітні камені, золоті речі масивної форми та інші загадкові предмети, які за своїми властивостями не можуть бути земними, впали просто з Венери, а вже земляни обробили їх, надали певної форми і спорудили з них пам′ятники.
Можна припустити, що з Венери був відправлений не тільки ковчег, але й інші кораблі, наприклад «Арго», про який так багато говориться у міфах стародавньої Греції. Яка доля спіткала цей корабель невідомо. Можливо він благополучно приземлився, можливо пропав у безкінечному Космосі, можливо потрапив на Марс чи іншу планету, куди й направлявся, а може «Арго» - це інша назва Місяця. Щоб не сталося, його загадки ще не розгадано. Автор припускає, що космічний корабель «Арго» запустили жителі Венери із своєї планети у Всесвіт, до якоїсь дуже далекої зірки. Він мав пройти через сузір′я Тельця, Геркулеса, Центавра... Легенди свідчать, що рухала його сила вітру, а шлях він знаходив за зорями. До якої межі технічної досконалості дійшли жителі Венери, нам поки що невідомо, і тому земляни вважають описані події міфом.
Яка доля Адама і Єви? Чи були вони першими жителями Землі? Якщо вони народилися всередині Венери, то вигнання з раю – це вихід на зовнішню сторону планети. Якщо ж перші люди були створені на Венері, то вигнання з раю – це шлях з Венери на Землю, але тоді це сталося швидше, ніж був відправлений Ноїв ковчег.
«І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну – і зодягнув їх... І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від едемського раю поставив Херувима і меча полум′яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя». Чи не є шкіряна одежа у цій події щось на зразок скафандрів, зодягнувшись у які перші люди переправилися на Землю? Вираз «на схід», підкреслений автором, означає, що дорога назад до Венери назавжди закрита для людей. Людство може подорожувати з планети на планету, але тільки із сходу на захід, із Венери на Землю, а не навпаки. Звичайно, все сказане – це тільки припущення, але воно дуже правдоподібне, коли пов'язати всі факти записані в стародавніх джерелах.
Що ж відбувалося далі з ковчегом після сорокаденного дощу?
«І прибувала вода на землі сто сорок день». (Буття 7. 24). В цій же книзі далі читаємо: «І Бог навів вітра на землю. І закрилися джерела безодні і небесні розтвори, - і дощ з неба спинився. І верталася вода з над землі, верталася постійно. І стала вода спадати на сто й п′ятдесятий день. А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських». (Буття 8. 1-5). Вітер на землю – це ударна хвиля, яка понесла на нашу планету ковчег і воду. «Спадати», мабуть, означає, що сто п’ятдесят днів вода падала з однієї планети на іншу. Якщо враховувати відстань між планетами, то цілком можливо, що ковчег летів до Землі 150 діб. Земля, що до катастрофи була подібна до теперішнього Марса, поступово наповнювалася водою, повітрям. Місяць (ковчег) осів на землі. Удар став би фатальним для людей і тварин, які в ньому знаходилися, якби не був притуплений водою. Люди і тварини вийшли з ковчега і попрямували по материку в різні сторони. Звичайно, деякий час вони жили разом, але по мірі розмноження, люди розселялися і освоювали все нові землі.
Що змусило ковчег відірватися від землі і піднятися в небо, можна тільки здогадуватися. Можливо Місяць відірвався від Землі в результаті ударної хвилі, що була спричинена повторним вибухом, (чому він стався автор пояснить нижче), а можливо відцентрова сила Землі відштовхнула його від себе. Місяць відірвався від Землі і почав обертатися навколо планети, поступово віддаляючись від неї, що відбувається досі. На якомусь етапі він перестане віддалятися і, піддаючись тяжінню Землі, повільно наближатиметься до неї, поки колись не осяде на котромусь із полюсів, як осів у свій час на Венеру, будучи готовим знову послужити людству. В цей час до Сонця дуже близько підійде висохлий на лісницю Меркурій. І все почнеться спочатку, бо «що було – буде воно знову...» Така гармонія може існувати тільки в Космосі, тільки з легкої руки Всевишньої Сили, нам невідомого великого Творця.
Причиною того, що Місяць відірвався від Землі, можуть бути на думку автора, зміни на Сонці. Сонце подібно до ядра атома складається з протонів і нейтронів. Число протонів дорівнює числу планет, а число нейтронів – числу протонів. Коли Сонце захопило Вулкан, число протонів зменшилося на одиницю, бо протон зєднапся з електроном (зарядом планети). Утворився зайвий нейтрон. Тепер Сонце перебувало у збудженому стані. Збуджений стан не міг існувати надто довго, але й тому часу, за який змінюється атом, він не міг відповідати. У скільки разів Сонце масивніше за атом, у стільки ж разів довше перебувало воно у збудженому стані у порівнянні з атомом. Але в той чи інший час зайвий нейтрон розпався на два протони (наприклад). Один протон залишився у ядрі світила, а другий з величезною швидкістю вилетів з нього. Пролітаючи Сонячною системою він збурив Венеру (вона стала кошлатою), спричинив відрив від Землі Місяця, зіштовхнувся з планетою Фаетон (електроном). Стався страшний вибух. Може бути, що не сам протон, а саме цей вибух спричинив зміни на Венері та відрив Місяця від Землі. Планета Фаетон постраждала найбільше. Вона розпалася на астероїди, а уже нейтральний заряд (нейтрон) продовжив свій шлях Всесвітом у вигляді комети (припущення).
Після відриву від Землі супутника, з відокремленням материків, відокремилися і раси. Мова людей почала змінюватися, як змінюється вона й сьогодні.
Змінювалася мова, мінялися звичаї, але пережиті хвилюючі події збереглися в розповідях, казках, легендах, міфах... Тож чи справді це казки і легенди в нашому розумінні цих слів? Чи не фантастична це, але пережита правдива історія людства?
«І була вся земля – одна мова і слова одні» (Буття 11. 1). Цей запис засвідчує єдине походження людей. Але після того, як Місяць звільнив Землю, материк розколовся. Північна і Південна Америка рушили на захід. Відкололася в цей час від Євразії Африка і Австралія. Материки відходили один від одного, несучи на своїх землях людей і тварин.
Підтвердженням того, що Адам, а також Ной та його сини жили спочатку у сприятливих умовах (на Венері, в раю) може служити факт їхнього довгого віку. «Ной був віку шостисот літ і стався потоп, - вода на землі». (Буття 7. 6) «Ной жив по потопі триста літ і п′ятдесят літ». (Буття 9. 28) Всього Ной прожив дев′ятсот п′ятдесят років. Нащадки Ноєві жили менше, а наступні покоління – ще менше. В результаті розширення Сонячної системи іде знецінення енергії, тому вік людей дедалі коротший. .

Скільки років землянам?

Здавна вчені намагалися визначити вік Землі. Першу спробу зробив англійський вчений, сучасник Ньютона, Едмунд Галлей (1656-1742). Кажуть, що все почалося з питання: чому у морі вода солона? Галлей припустив (і цілком правильно), що у момент утворення світового океану, вода у ньому була прісною, і що всю нагромаджену в океані сіль приносять ріки, які вимивають її з гірських порід, грунту. За приблизними розрахунками Галлей зробив висновок, що вік Землі перевищує 10 тисяч років.
За гіпотезою іншого вченого француза Жоржа Бюффона (1707-1788) Земля разом з іншими планетами Сонячної системи утворилася при зіткненні гігантської планети з Сонцем. Зіткнення із Сонцем комет, астероїдів припускали й інші вчені. Значить зіткнення було!
Але маючи тепер визначений справжній вік Землі за допомогою радіоактивного методу (він становить 5,3 млрд.років), постає питання: чому така різниця у результатах вимірювань? Відповідь дуже логічна. Земля існує кілька мільярдів років, виникнення водного океану на Землі відбулося значно пізніше. Отже, Е. Галлей та Ж. Бюффон визначили не вік Землі, а початок життя на ній. Правильно сказати не самого життя, а вік життя сучасних людей на планеті. Виникнення життя на Землі або продовження його, бо життя вже існувало до цього на Венері, почалося справді із зіткнення планети, а не комети, із Сонцем. Цією планетою був Вулкан.
Ми вже говорили про припущення польського вченого Л. Крживського, який прорахував падіння астероїда на Землю. Це сталося до так званого Всесвітнього потопу, за розрахунками вченого десь в 11 тисячолітті до нашої ери. Вік землян визначили й інші вчені. Всі розрахунки зводяться до 15-35 років до нашої ери. Автор теж погоджується з такими цифрами. Але...
Група генетиків з університету Берклі (Каліфорнія, США) вивчили відмінності в будовах ДНК у 147 жінок різних рас (африканок, європейок, азіаток) п′яти різноманітних регіонів Землі і різниця в структурі ДНК всіх проб виявилася настільки незначною (0,6%), що це могло пояснюватися тільки наявністю спільної ДНК. В руки спеціалістів потрапили ніби «генетичні годинники». Зворотній відлік часу за ними дозволив встановити вік спільної прародички всіх жінок Землі, яку вчені охрестили «генетичною Євою». Виявилося, що вона жила 200000 років тому. Порівняння ДНК різних расових груп показало, що найстаріша ДНК у африканок (їй 200000 років), молодші азіатки (100000 років), а наймолодші європейки (50000 років). «Генетична Єва» таким чином виявилася африканкою.
Французькому генетику Ж. Люкоту вдалося встановити вік «генетичного Адама». Він, як і «генетична Єва» виявився африканцем і жив 200000 років тому. Таким чином згідно із «генетичним годинником» вік гомо сапієнс виявився більш давнім, ніж передбачалося палеонтологами, які зробили висновки на основі знайдених кісток (35 тисяч років).
Генетик У. Браун пояснює дивовижну подібність генетичних записів всіх людей тим, що людство пережило подію, яку винахідники називають «ефектом пляшкової шийки». Суть її в тому, що в історії будь-якого виду тварин може наступити момент, коли чисельність їх різко скорочується до кількох десятків або навіть одиниць (Ной із синами. Вид у такому випадку може вимерти, але якщо він виживає, то чисельність його знову зростає і у цього виду довго зберігається висока ступінь генетичної однорідності. Генетики говорять, що такий вид пройшов через «пляшкову шийку». (Ці дані з книги Р. Фурдуя «Прелесть тайны – 2»). Але вони припускаються помилки, думаючи, що люди сучасного виду живуть на Землі 200000 років. У вчених виникло питання: що ж сталося 50000 років тому? В цей час появилися нові технології – високоякісні кремнієві леза і металева зброя. Річард Клейн, палеонтолог із Стенфордського університету (США) доводить, що пройшла мутація мозку у групи анатомічно сучасних людей.
Автор цієї праці (Ольга Будзан) висловлює іншу гіпотезу. В період до 50000 років до нашої ери (можливо значно пізніше) люди сучасного виду переселилися з Венери (яким чином автор уже пояснювала), пройшовши ефект «пляшкової шийки» і принесли із собою високі технологічні знання. На Венері була створена нова раса людей – європеоїдна.
Чи можна припускати, що інші 150000 років (приблизно) люди жили на Венері? Ні! 200000 років можна дуже грубо поділити на чотири частини. 50000 років люди жили на Венері, (із них 10 – 15 тисяч вже живуть на Землі), 50000 років вони жили на Меркурію, ще 50000 до того – на Вулкані, останні (чи перші) 50000 років – на планеті, що рухалася перед Вулканом. Зважмо, що на Землі люди живуть уже понад 10000 років. не так багато нам залишилося до переселення. Кожна планета дарувала світу свою нову расу людей. Наприклад, на невідомій планеті, що рухалася перед Вулканом, виникла африкоїдна раса, на Вулкані – монголоїдна, на Меркурії - австралоїдна, а Венера подарувала людству європоїдну расу. Може тому стародавні люди назвали цю планету так, як називали богиню кохання і вроди, бо вона народила найкрасивіших людей. Земля повинна створити свою расу людей, щоб разом з іншими у час, коли Сонце поглине Меркурій, а життя на Землі стане для землян небезпечним, переселитися на більш безпечний, сприятливий для людського існування Марс. Таким чином люди нашого виду, кроманьйонці, як ми себе називаємо, жили і завжди будуть жити на третій від Сонця планеті.
Відомо, що швидкість обертання Землі навколо своєї осі поступово зменшується, а Місяць повільно віддаляється від планети. Через якийсь час він зупинить своє віддалення і повільно, але впевнено буде наближатися до Землі, щоб знову в потрібний момент послужити людству. Так само повільно, але впевнено буде наближатися до Сонця Меркурій. Пройде кілька тисяч років і орбіта нашої планети округлиться, вісь обертання зміниться. Не буде пір року. Настане рай. Але на який час? Чи вистачить нам цього часу, щоб стати надрозумними людьми? Чи дозволить нам Він (Будівничий Всесвіту) подорожувати далі по планетах, чи знищить в Армагеддоні, щоб створити щось краще, досконаліше, добріше, правдивіше? Чи будемо мати ми життя вічне? Але залишається надія, бо сказано в писанні: «Що є, то було вже воно, і що статися має – було вже, бо минуле відновлює Бог» (Екл. 3. 15)
Венера рухається навколо Сонця на середній відстані 108,2 млн. км. по майже коловій орбіті. Вона дуже повільно обертається навколо своєї осі у зворотньому напрямку. Венера, на думку автора, рухалася в тому ж напрямку, що й Земля, але оскільки її рух уповільнився, Місяць, відштовхнувшись від неї, змусив планету зробити зворотний рух. Через якийсь час Венера зупиниться і почне зворотний (синхронний Землі) рух навколо своєї осі.
Земля рухається по еліпсоподібній орбіті. Чому? Автор вважає, що до Всесвітнього потопу Земля, як і Венера, рухалася по майже коловій орбіті і в момент, коли Місяць зіткнувся з Землею, він зрушив її із звичного курсу.
Можна припустити, що життя із Венери потоком повітря перенеслося не тільки на Землю, а й на Марс, а, можливо, й на більш віддалені планети. Автор припускає, що життя існувало на Землі ще до катастрофи і до переселення людей з Венери. Неандертальці жили на нашій плвнеті і можна вважати їх корінними жителями. Рештки рослин і тварин, що знаходять вчені і датують мільйонами років, могли належати тим мешканцям планети, які справді на ній існували, а могли просто бути занесені космічним вітром під час ударних хвиль, при зіткненні котроїсь із планет із Сонцем. Наприклад, до Юпітера, Сатурна чи навіть найвіддаленішої планети Сонячної системи могли потрапити рештки рослинного або тваринного світу під час останньої катастрофи, вводячи в оману вчених майбутнього, які припускатимуть, що на цих планетах вони існували мільйони років. Таким же чином помилялися й наші вчені, думаючи, що життя на Землі існує мільярди років (автор вважає, що життя справді існує на нашій планеті мільярди років, але яке воно було пояснюватиме нижче). Разом з уламками астероїдів, пилу на планети постійно потрапляють рештки живих організмів.
Відомо, що Земля пережила кілька льодовикових періодів. Чим пояснити періодичність глобального зледеніння нашої планети? Суто земними причинами – неможливо. Зледеніння настає на всіх без винятку планетах у час, коли Сонце, так би мовити, погасає, холоне. Чергове потепління приходить, коли наше світило поглинає чергову свою жертву – найближчу планету. Стається вибух. Настає темрява. Пил здіймається і поглинає планети. Через якийсь час темрява розвіюється, енергія Сонця зростає і життя на планетах знову пожвавлюється.
Переважна більшість будь-яких висновків містить елемент помилки. Має право на помилку й автор «Замкненого кола» О.Будзан. Не всі наукові відкриття одразу визнаються достовірними. Деякі з них, можливо і ті, на яких наполягає автор, тривалий час можуть не підтверджуватися вченими. Але пройде час і всі зрозуміють, що все у Сонячній системі відбувалося саме так, як описує автор. Навіть якщо припустити, що все написане – фантастика, то хіба вона не найпрекрасніша зі всіх фантастичних оповідань на світі. Якщо має статися кінець світу, то він відбудеться не в 2012 році, а тоді, коли Меркурій упаде на Сонце. А поки що починається відлік нового часу, часу усвідомлення існування іншої системи, не подібної ні на що досі загальновизнане. Ми мусимо переглянути історію людства, історію розвитку цивілізації. Вчення Дарвіна – від найпростішого до складного неправильне. Можливо неправильне тільки для Землі. Його вчення може прийматися тільки у величезних масштабах, як територіальних так і часових. Всередині якоїсь невідомої планети зародилося життя, продовження його відбувалося на наступній планеті аж до нашої і до гомо сапієнс.
Вселенські катастрофи – це каталізатори прогресу. Навіть, коли нам здається, що прийшов кінець, він виявиться тільки початком. Життя іде по колу, по замкненому колу. Куля – найдосконаліше тіло, коло – її екватор.
Треба сказати, що існує і друга, песимістична версія переселення людей з планети на планету. Якщо Всесвіт розширюється, розширюється і ніколи не звужується Сонячна система, то людство подорожує у зворотному напрямку. В цьому випадку люди переселилися на Землю не з Венери, а з Марса. Сонце «викидає», вивергає із себе чергову планету, планети віддаляються від нього постійно, все далі і далі. Остання планета колись покидає Сонячну систему, розпорошується у Всесвіті. Світило ж, викинувши все, погасне. А поки що люди нашого типу, рятуючись від холоднечі, завжди переселяються на третю планету. Якщо врахувати, що волосся, нігті… ростуть від тіла, поступово віддаляючись від нього, тіло, витративши всю енергію, гине. Така ж загибель може чекати і небесне тіло - Сонце. В цьому випадку можна сподіватися тільки на безсмертну душу.
При такій версії Місяць був супутником Марса. Він виконав свою роль, переправивши людей на Землю. До Марса ж перелетіли два супутники Фаетона.
Третя версія – ще більш песимістична, без жодної романтики. Сонячна система весь час тільки розширюється. Сонце не народжує планет, а тому людство подорожує з планети на планету у напрямку світила. Колись воно переправиться на Венеру, пізніше – на Меркурій, а далі – кінець.
Але це не може бути правдою вже тому, що Земля пережила багато льодовикових періодів, а вони не могли б бути на планеті поблизу джерела світла і тепла. І якщо в Сонячній системі все трохи відбувається не так, як думає автор, ця перша версія є найгарнішою, найоптимістичнішою, яку коли небудь висували люди.
Остання версія за якою існує Сонячна система ще більш прозаїчна. Все у цій системі незмінне. Земля – завжди тільки третя планета від Сонця. Люди ніколи не подорожують планетами, вони завжди жили і житимуть тільки на Землі. Місяць завжди супутник тільки нашої планети. Проте й у цьому випадку він – ковчег! Але хіба можна припустити, що у Сонячній системі мільярди років все незмінне? Цунамі, що сталося в Японії у 2011 році, спричинило зміщення земної осі на кілька градусів. То як може бути незмінним розташування планет, яким мільярди років?
У 2009 році Сонце випустило протуберанець. Він на одвірках нашої системи може перетворитися на електрон, який притягне космічний пил і сформує нову планету. Сонце стане спокійним на тисячі років, поки не виникне в нього необхідність знову «підзарядитися». Отож маємо ще час для осмислення і підготовки до чергового переселення.

«З пороху земного...».

Цей вислів з Біблії завжди хвилював уяву автора. Порох земний – це, як уже зазначалося, хімічні елементи і сполуки наявні на Землі. Людина, що створена з земного пороху, придатна жити тільки на Землі. Жителі Венери, Надрозумні люди створили істот, які мали вижити в суворих умовах іншої планети і зберегти їх (богів) генетичний код («за нашим образом і нашою подобою»).
Автор висуває ще одну гіпотезу щодо життя на інших планетах: на кожній планеті Сонячної системи існує життя, можливо воно суттєво відрізняється від земного, але є обов′язковою їх часткою; в Сонячній системі (автор бере в цій праці тільки її до уваги), можливо, як і у Всесвіті, немає неорганічного матеріалу, тобто мертвого, кожна неорганічна сполука є різновидом живого світу. Мертвим може бути тільки те, що не існує і ніколи не існувало, або, можливо, речовина без найменших ознак світла, як наприклад чорні діри. На кожній планеті і на Сонці наявний такий живий світ, який кожна з планет і світило може забезпечити. Наприклад, на Землі багато води, тому флора і фауна нашої планети складається з великої її частки порівняно з іншими хімічними сполуками; якщо Марс майже безводний, то його жителі повинні обходитися малою її часткою; на Юпітері, мабуть, живі організми великого розміру і малої «густини» (нехай пробачать читачі за некоректне слово вжите до інопланетян)... Про те, що життя може існувати скрізь, доказує сама наша планета: в морях водяться тварини і рослини, які ніколи не зможуть жити в іншому середовищі; під землею мешкають такі істоти, для яких тільки грунт забезпечує повноцінне існування; в повітря підіймаються птахи та комахи; суша – найкраще місце перебування людей... ; живі організми живуть навіть у тілі інших живих організмів. Хіба все це не є доказом на користь всесвітнього життя? Чому ми вирішили, що тільки Земля є найсприятливішою із планет? Звичайно, живі організми інших космічних тіл суттєво відрізняються від земних, але вони існують, вони живуть, і якщо ми їх не бачимо, не чуємо, не відчуваємо, то це тільки наш великий мінус!
Давайте детальніше проаналізуємо гіпотезу про життя на планетах. Почнемо дослідження з того часу, коли люди жили на Венері, а Вулкан був найближчою до Сонця планетою і, підкоряючись законам фізики, був притягнутий Сонцем. Передбачаючи катастрофу, люди частково переселилися на Землю та на інші планети. Але більшість залишилися на Венері. Природні умови на планеті після катастрофи на Сонці змінилися. Людство чекала загибель. Але навіть при найстрашнішій епідемії 18% виду виживає, - відомо науці. Звичайно, описана катастрофа набагато загрозливіша від будь-якої епідемії, і все ж мусіла залишитися частина людей, які вижили в суворих умовах зміненої планети, до того ж слід зауважити, що умови на Венері змінювалися поступово з кожним витком, що віддаляє а потім наближає її до Сонця. Людські тіла змінювалися, пристосовувалися до природніх умов, можливо стали подібними до своєї планети (назвемо їх «напіворганічними»). Згідно із сказаним, зараз на Венері повинні жити такі змінені люди. Далі, через певну кількість тисячоліть катастрофа повториться – Меркурій злиється із Сонцем. Земляни переселяться на Марс. «Напіворганічні люди»» з Венери переберуться на Землю, але знову ж таки якась їх частина залишиться на Венері. «Напіворганічні» знову змушені будуть змінюватися, і згідно нашої логіки стануть вже «чвертьорганічними», або, якщо враховувати густину та інші властивості першої планети, гарячими її жителями, яким не шкодитиме близьке сусідство із Сонцем. Можна тільки припустити, що коли Венера злиється із Сонцем, люди матимуть вигляд гелію, чи водню, чи якогось іншого хімічного елементу. Людина стане світлом і разом з сонячними променями (вони вже стануть одним цілим) подорожуватиме Всесвітом, як подорожує тепер, відвідуючи нашу планету, надихаючи землян на творчі здобутки і автора на написання «Замкненого кола».

Що первинне: яйце чи курка?

Деякі вчені виносять Всесвіту смертельний вирок у зв’язку із знеціненням енергії, яке відбувається у космосі.
Сонячна система розширюється, але всередині планет втрати енергії мінімальні, якщо не сказати неможливі зовсім. Може статися, що енергія всередині планет накопичується і колись планети (електрони) поглинуть всю енергію Всесвіту і стануть центрами систем і відповідно центрами атомів. І вже протони будуть обертатися навколо електронних ядер. Перехід енергії краще, ніж її повне знецінення.
Якщо продовжувати розв′язувати дилему, що первинне в рамках рідної планети, то напрошується висновок, що живі істоти (яйця) появилися на Землі від «дорослих» Надрозумних людей (богів) з Венери.
Всередині кожної планети існує життя. Воно зароджується в лонах планет, подібно до того, як зароджується ембріон в лоні матері. Дерево життя – це стержень подібний до пуповини. Воно живить ембріон до того часу, поки це потрібно. Дозрівши, скуштувавши плоду з дерева пізнання, ембріон виходить назовні планети, щоб пізнавати світ, щоб подорожувати просторами вічності. Таким чином ми походимо з яйця, з лона планети. Хто ж тоді курка? Звичайно наша планета. Батько наш – Сонце, матір – Земля. Позитивне і негативне, чоловіче і жіноче, інь і Ян.
Якщо життя зародилося всередині планети, це означає, що спочатку народилася курка, але вона народилася як ембріон, курка всередині яйця!
Курчатко народжується з яйця, яке знесла курка. Курка народилася всередині планети, яка в свою чергу була «куркою». Планета народилася з «яйця Всесвіту», тобто з Всесвіту, що був стиснений до мінімальних розмірів і вибухнув. Хто «зніс» Всесвіт? – невідомо.
Ob ovo – з яйця, з початку - перекладається крилатий вислів. З оb ovo – народилося життя і людина. Ob ovo – твердить автор.

Живий Всесвіт.

Та яка ж була наша планета, коли вона оберталася на місці Юпітера (наприклад)? Невже вона була мертвою? Ні! Про це знову ж таки автор знайшла відповідь у стародавніх джерелах. Відомо, що спочатку на Землі жили духи, привиди, ангели атланти… тому треба вірити, що життя існувало на планеті в тій чи іншій формі завжди.
Уявімо собі нашу планету на орбіті Урана. Там живуть духи. Виток за витком обертаючись навколо Сонця Земля-Уран (назвемо її так) переходить на орбіту Сатурна. Світило поглинає найближчу планету, стається вибух і, як наслідок, ударна хвиля переносить духів на Нептун, а на їх місце прибувають привиди з попередньої планети. Земля-Сатурн знову подорожує, наближається до Сонця, потрапляє на орбіту Юпітера. Привидів змінюють ангели, газоподібні створіння. Коли Земля-Юпітер займає орбіту Марса, на ній появляються атланти. (Тут варто би сказати про Фаетон, планету, яка напевно існувала і рухалася поміж Марсом і Юпітером. Чому вона розкололася? Це може бути як «запланований» розкол, так і несподіваний; можливо така доля кожної планети, що рухається на цій орбіті, може Фаетон став винятковою жертвою катастрофи, а можливо кільце астероїдів існує і рухається з початку створення Сонячної системи і несе якусь профілактичну роль).
Ще одна катастрофа пов’язана із поглинанням Сонцем Вулкана, і Земля на теперішній орбіті, атланти – на Марсі, а ми – венеряни – на Землі. Таким чином кожна планета має своїх мешканців.
Із найвіддаленішого куточка Сонячної системи спіралеподібним шляхом рухається Земля із своїми різноманітними мешканцями до Сонця, щоб в один момент злитися з ним, стати одним цілим, а пізніше бути відкиненою ним знову за одвірки системи і знову наближатися. Оберігаючи живі організми, розумні організми від загибелі, Сонце створило систему досконалу і точну, де все повторюється і ніщо ніколи не пропадає.



ЛІТЕРАТУРА.
1. біблія.
2. Климишин І. Астрономія.
3. Климишин І. Календар природи і людини.
4. Фурдуй Р. прелесть тайны – 2.
5. Міфи стародавньої Греції.








Узагальнені відкриття автора (Ольги Будзан).

1. Сонячна система подібна до атома. Сонце складається з позитивно зарядженого ядра – протона. Планети з негативно зарядженого ядра – електрона. Сумарний сонячний заряд дорівнює сумарному заряду планет.
2. У Сонячній системі діє не тільки сила гравітації та сила газового тиску але й сили притягання між різнойменними і сила відштовхування між однойменними зарядами, де заряди – це Сонце і планети.
3. Всередині кожної планети міститься мініатюрне «сонце» - заряд, «електрон». Навколо нього - вакуум, далі атмосфера і кора планети. На внутрішній стороні планети (можливо кожної) в тій чи іншій формі існує життя.
4. Життя (білкове) зародилося на внутрішній стороні котроїсь із планет. На Венері або у її внутрішній частині були створені перші люди, нашої земної раси.
4. Живий організм можна створити з хімічних елементів у час, коли відбувається накопичення енергії, тобто звуження Сонячної системи або всередині планети, де немає ентропії. Зараз іде знецінення енергії, розширення, тому люди помирають і скорочується їхній вік.
5. Сили, що діють між Сонцем і планетами не завжди знаходяться в рівновазі. Перевага притягання призводить до звуження системи і відповідно до того, що Сонце притягає найближчу планету. За цим законом Сонце поглинуло планету Вулкан.
6. Планети рухаються по спіралеподібних орбітах. Виток за витком вони або наближаються до світила або віддаляються від нього.
7. При зіткненні найближчої планети із Сонцем стається вибух. Ударна хвиля викидає в навколосонячний простір велику кількість тепла, пилу, хімічних сполук, які розганяються відцентровими силами і конденсуються, збиваються докупи позаду останньої планети, утворюючи згодом нову планету. Плутон є наслідком такої конденсації, він ще не став планетою, але в майбутньому буде нею.
8. Ударною хвилею живі організми, атмосфера, навіть грунт переноситься з однієї планети на наступну.
9. Рай, описаний в Біблії, міг існувати на Венері або в її середині. Ця планета рухалася по коловій орбіті навколо Сонця і мала сприятливий клімат для живих організмів.
10. На Венері жили Надрозумні люди. Можливо вони були безсмертними. Вони створили людей собі подібних, кроманьйонців з «пороху земного», тобто з наявних на Землі хімічних елементів, людей з великим вмістом в організмі води, людей, для яких Земля мала бути найсприятливішою для життя планетою.
11. Надрозумні люди на основі своїх генів створили чотири раси людей. Чотири групи крові, притаманні сучасним людям, належали чотирьом расам людей.
12. Місяць був у минулому (до зіткнення Вулкана із Сонцем) супутником Венери. Він опустився на планету, очевидно на котрийсь із полюсів. Ним скористалися Надрозумні люди, щоб переправити на Землю новостворених людей.
13. Місяць став для Ноя ковчегом Порожнини на Місяці свідчать про те, що в ньому були зроблені отвори, приміщення для тимчасового перебування людей і тварин. Місяць може мати таку ж будову, як і планети, тобто всередині мати заряд – позитивний.
14. В результаті зіткнення Вулкана із Сонцем, водень, що знаходився в навколосонячному просторі, загорівся. Утворилася вода і хлинула на планети, зокрема на Венеру. «Відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори». Сорок днів вода лилася на Венеру, наповнюючи планету і піднімаючи Місяць-ковчег над її поверхнею. Сила гравітації Венери не могла втримати постійний потік води і вона хлинула далі в простір, зокрема на Землю.
15. Ударна хвиля зіштовхнула Місяць з Венери і з потоком води він понісся теж до Землі. Сто п’ятдесят днів летів ковчег до нашої планети і впав в районі Тихого океану. Люди з ковчега вийшли на землю і розійшлися по материку, поступово освоюючи нові території. Коли Місяць звільнив Землю, материк розколовся, відділилися Америка, Африка Австралія…
16. Ударною хвилею на Землю з Венери відкинуло не тільки Місяць, а й інші кораблі (можливо «Арго»), окремих людей, рештки рослин, тварин. Багато в цій нелегкій подорожі загинуло, але багато хто зміг благополучно приземлитися.
17. Адам і Єва були створені безсмертними всередині Венери. Вигнання з раю означало вихід людей на зовнішню сторону планети. «Шкуряна одежа» - це щось на зразок скафандрів, зодягнувшись в які люди могли перебувати на несприятливій поверхні Венери або навіть якимось чином перебратися на Землю, швидше за Ноїв ковчег.
18. Сучасні люди живуть на Землі 10000 – 15000 років, можливо трохи більше або менше, але ніяк не мільйони років.
19. Кроманьйонці живуть завжди тільки на третій від Сонця планеті.
20. Перед Вулканом рухалися ще планети. Вони були захоплені Сонцем.
21. Земля спочатку зародилася на одвірках Сонячної системи, поступово переходячи на орбіти Нептуна, Урана, Сатурна, Юпітера, (Фаетона), Марса. На кожній орбіті у неї були свої мешканці: …духи, привиди, ангели, атланти.
22. На невідомій планеті, яка рухалася перед Вулканом і була третьою планетою від Сонця, народилася негроїдна раса. На Вулкані, коли ця планета стала третьою, зародилася австралоїдна раса, на Меркурію – монголоїдна, а Венера подарувала світу європеоїдну расу. Земля повинна створити свою расу людей – расу землян.
23. Попередники землян неандертальці, атланти. Тепер вони можливо мешкають на Марсі.
24. Зважаючи на глобальне потепління, на Землі міняється клімат. В майбутньому наша планета стане раєм для всього живого.
25. Всі планети повинні рухатися по колоподібних орбітах. Це природно і логічно. Те, що вони рухаються по еліпсу, свідчить, що в недалекому минулому їх зіштовхнула ударна хвиля або інше тіло з правильного курсу.
26. Сонце через тисячі років притягне Меркурій. В цей час живі організми із Землі переберуться на Марс, а жителі Венери – на Землю…
27. На кожній планеті є свої мешканці. На Юпітері (наприклад) живі організми великі і газоподібні, на Меркурію – геліоподібні (з великим вмістом в організмі гелію). Кожна планета зароджує життя, яке вона в змозі забезпечити, відповідно до хімічних елементів присутніх на планеті, і відповідного до своєї густини.
28. Місяць в майбутньому опуститься на Землю, очевидно на котрийсь із полюсів, щоб послужити людству перебратися на наступну планету, коли життя на Землі стане небезпечним.
29. Венера в минулому рухалася в той бік, що й Земля. Але коли Місяць відштовхнувся від неї (вона рухалася дуже повільно навколо своєї осі), її рух пішов у зворотній бік. Скоро планета зупиниться і почне рух синхронно Землі.
30. Рештки тваринного і рослинного світу, які знаходять на землі і приписують їм мільйонне існування, насправді були занесені на нашу планету ударною хвилею, сонячним вітром з інших планет в той час, коли Земля була максимально віддалена від Сонця.
31. Кінець світу – це катастрофа, коли Сонце захоплює найближчу планету. Життя одних гомидів на планетах закінчується і починається нове життя.
32. Автор припускає, що людей могло бути створено й всередині Землі. Людина найбільш непристосована до холоду з усіх тварин – це факт її зародження в сприятливих умовах.
33. Можливо планети завжди тільки віддаляються від Сонця. У цьому випадку світило періодично народжує планети, вони віддаляються, й колись покидають Сонячну систему.
34. Якщо багато з написаного виявиться неправильним, то на пунктах 9-12 та особливо 13 автор наполягає беззаперечно.

Багато думала про Всесвіт, про життя, про те, як влаштований наш світ і прийшла до деяких висновків, які виклала у "Замкненому колі". Наука в наш час не готова визнати мої відкриття, тому що прийшлося б відмовитися від всього, що вже майже прийнято за аксіому. Проте історію розвитку людства вже давно вимагають переписати не тільки окремі вчені, а й самі факти археологічних досліджень. Вчення Дарвіна від найпростішого до складного не підтверджується в межах принаймні Землі. Тільки стародавні джерела, якими скористалася автор, можуть пояснити багато, якщо не все земне життя. Потрібно тільки вміти читати ці великі книги.
Видаю свої дослідження, як фантастику, та вірю, що нехай навіть через сто років, але людство переконається у правильності моїх висновків. Надіюся на розуміння, якщо не всіх читачів, то значної частини.