Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Савела (1981) /
Проза
Кава з Дідом Морозом
Вона повільно йшла засніженою вулицею. Струнка, світлоока білявка у пухнастій шубі й білих чобітках, така схожа на справжню Снігуроньку. Зима цього року видалася щедрою на сніг, і з неба падали й падали сріблясті мереживця, осідаючи на пухнастих віях. «31 грудня, - думала вона, - Новий рік! Не прийшов, навіть, не подзвонив…Навіщо? Тобі й без мене весело: друзі, однокурсники, дівчата. «Абонент знаходиться поза зоною досягнення». Це я в тебе – поза зоною. Ти ж у нас такий недосяжний, самовпевнений, успішний. Навколо тебе обертається всесвіт: тебе всі люблять, ти всім потрібен. І мені теж дуже потрібен зараз…»
- Дівчино!! Ви мене чуєте, дівчино?
Приємний чоловічий голос намагався достукатися до затьмареної роздумами свідомості: «Ви загубили рукавичку!». Немов прокинулася. На неї стривожено дивилися карі очі сивобородого Діда Мороза. Справжнього! «Але таке трапляється лише в казках, - подумала дівчина. – Здалося? Ні, він дійсно тут, у червоному кожусі, прикрашеному сріблястим дощиком, з чарівним посохом у руках».
- Дівчино! Та що з вами таке? – Я не примара, не бійтеся.
- А хто ви?
- Дід Мороз.
- Справжній?
- Звісно. Ось візьміть свою рукавичку.
- Дякую! - Вона повернулася й повільно пішла.
- Дівчино, зачекайте. Здається, нам по дорозі.
Наближався святковий вечір . «31 грудня - Новий рік, зрадливо нашіптувала їй ображена свідомість. – А казка? Де казка? І взагалі, де всі: жодного перехожого? Хоча про що я? Сьогодні – Новий рік, усі святкують, всім весело. А я…»
- Снігуронько, можна я буду звати вас так?
Знайомий голос вивів зі стану оцепініння.
- Як хочете..
- У вас щось трапилося? Сьогодні свято, а ви така сумна?
- Трапилося. Я вперше зустрічатиму Новий рік одна.
Незнайомець на мить зупинився, ніби вирішуючи щось важливе.
- А ви коли-небудь пили каву з Дідом Морозом?
- Ні.
- Тоді я згоден бути першим Дідом Морозом, якого ви запросите до себе на каву…
Дива! Напередодні Нового року зустріти справжнього Діда Мороза – не казка? Запросити його до себе на каву й до ранку розповідати про заповітні мрії й нездійсненні бажання. Здійсняться? Можливо. Принаймні, ці двоє зустрінуть Новий рік разом. А значить, зима знову й знову засипатиме землю снігом, а самотні дівчата губитимуть рукавички на щастя!
2011 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кава з Дідом Морозом
Вона повільно йшла засніженою вулицею. Струнка, світлоока білявка у пухнастій шубі й білих чобітках, така схожа на справжню Снігуроньку. Зима цього року видалася щедрою на сніг, і з неба падали й падали сріблясті мереживця, осідаючи на пухнастих віях. «31 грудня, - думала вона, - Новий рік! Не прийшов, навіть, не подзвонив…Навіщо? Тобі й без мене весело: друзі, однокурсники, дівчата. «Абонент знаходиться поза зоною досягнення». Це я в тебе – поза зоною. Ти ж у нас такий недосяжний, самовпевнений, успішний. Навколо тебе обертається всесвіт: тебе всі люблять, ти всім потрібен. І мені теж дуже потрібен зараз…»
- Дівчино!! Ви мене чуєте, дівчино?
Приємний чоловічий голос намагався достукатися до затьмареної роздумами свідомості: «Ви загубили рукавичку!». Немов прокинулася. На неї стривожено дивилися карі очі сивобородого Діда Мороза. Справжнього! «Але таке трапляється лише в казках, - подумала дівчина. – Здалося? Ні, він дійсно тут, у червоному кожусі, прикрашеному сріблястим дощиком, з чарівним посохом у руках».
- Дівчино! Та що з вами таке? – Я не примара, не бійтеся.
- А хто ви?
- Дід Мороз.
- Справжній?
- Звісно. Ось візьміть свою рукавичку.
- Дякую! - Вона повернулася й повільно пішла.
- Дівчино, зачекайте. Здається, нам по дорозі.
Наближався святковий вечір . «31 грудня - Новий рік, зрадливо нашіптувала їй ображена свідомість. – А казка? Де казка? І взагалі, де всі: жодного перехожого? Хоча про що я? Сьогодні – Новий рік, усі святкують, всім весело. А я…»
- Снігуронько, можна я буду звати вас так?
Знайомий голос вивів зі стану оцепініння.
- Як хочете..
- У вас щось трапилося? Сьогодні свято, а ви така сумна?
- Трапилося. Я вперше зустрічатиму Новий рік одна.
Незнайомець на мить зупинився, ніби вирішуючи щось важливе.
- А ви коли-небудь пили каву з Дідом Морозом?
- Ні.
- Тоді я згоден бути першим Дідом Морозом, якого ви запросите до себе на каву…
Дива! Напередодні Нового року зустріти справжнього Діда Мороза – не казка? Запросити його до себе на каву й до ранку розповідати про заповітні мрії й нездійсненні бажання. Здійсняться? Можливо. Принаймні, ці двоє зустрінуть Новий рік разом. А значить, зима знову й знову засипатиме землю снігом, а самотні дівчата губитимуть рукавички на щастя!
2011 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
