І
А я, наївна, думала собі,
що за людей цих президент в отвіті,
що він війну зупинить, бо мені
здавалося - найбільший скарб на світі
для нього мав би стати свій народ,
тих вісімсот людей. На пєдесталі
його поставив не бездушний зброд,
не роботи, що із заліза й сталі.
За ним ішла Росія! Але він
за росіян не вийшов до "Норд-Осту",
і не сказав: "Беріть мене взамін!",
а призначив атаку на півшосту.
Невидимий, страшніший від гармат
отруйний газ. І всі надії марні!
Чеченцям президент ні чорт, ні сват,
а росіян відвідав у лікарні.

ІІ
Подумаєш, померло сто людей
і сотня ще десь безвісті пропала.
Зате перемогла війна ідей -
засвідчить навіть театральна зала.

Тріумф юрби й поодинокий плач -
історія усе простить і спише.
Петро був перший на Русі палач,
а Петербург віки живе і дише.

Чеченці нині потерпіли крах,
а завтра інші будуть за порогом.
Невже на небесах святий Аллах
змагається так само з нашим Богом?

ІІІ
Через ріки крові, через плин
незупинного і злого часу
ми йдемо, неначе через млин,
несучи в собі криваву масу.

Нас товче у ступі механізм
і життєві розділяють жорна.
Як вершина - їх брудний цинізм:
вища там мука, а онде - чорна.

А були в одному ми зерні
і в одні перейдемо відходи.
То чому ми завжди на війні
й кров п,ємо із статуї свободи?

Час, коли сталися ці події.