
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Опівнічний лист собі
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Опівнічний лист собі
Є тут опція - кому, листа написати кому? а кому я все це хочу висловити? хто має почути мої слова, а найважливіше - сльози, що стільки днів ходять темними колами підземними, аортами, венами перетікають, не дають мені спокою, болять мені дивно і несподівано - посеред сонячного видива, посеред радісних усмішок, помежи теплими пальцями...
знаю, знаю, знаю
і найбільше болить те - що ЗНАЮ!
Бо ми маємо чекати від життя загадок і несподіванок, бо ми маємо сприймати Божу волю,бо ми - такі малі, такі... а тут - не володію, не керую, не передбачаю, тільки оті мої сльози вже мені все знають наперед, і чорний светр вбираю... навіщо, коли ще, чи буде, чи перейде...
чи перебреде...
і про неї, і про нього...
так несподівано прийшла оця тривога, така туга, печаль жовтоока - за вікном вагонним сиділа, плела собі віночки із вогників одиноких... а тут - взяла, на плечі моєму присіла... вибрала подругу-коліжанку...
не спала б до ранку
та випила ліки
і впала тяжка плита бетонного сну на повіки
збудив дзвінок мобільного
навіщо квіти - мої хризатеми, розпатлані косами -
квітнуть у жовтні..
сльози, ви змовкли?
заговорила, пообтинала, попідсушувала прозорі їм крила...
ми про насущне тепер...
як я?
втомилась
просто
неба так мало
в моєї осені
просто мене немає
будення кросами
мене заганяє
в темінь відверту...
кому написати
кому розказувати
як я боялася смерті
тепер я знаю, тепер чекаю - бо так і буде
мене осуджуватимуть люди
за те, що усе без прикрас розказую
страшна облуда - віддавати
слова
на поглинання
фразами
це "перебор" - надмірність,
це хворобливий сплеск емоцій
таке буває кілька разів у році
і ще найбільше дратує, ця дивна думка моя,
що підсвідомо слова римує
і навіть трохи ритміку якусь зберігатиме
у потоці безладному...
кого насмішу, кого порадую
досить.
у нічку іду за порадою
ранок вечора все ж мудріший -
бо ранок - не пише віршів)))
15.10.2012
знаю, знаю, знаю
і найбільше болить те - що ЗНАЮ!
Бо ми маємо чекати від життя загадок і несподіванок, бо ми маємо сприймати Божу волю,бо ми - такі малі, такі... а тут - не володію, не керую, не передбачаю, тільки оті мої сльози вже мені все знають наперед, і чорний светр вбираю... навіщо, коли ще, чи буде, чи перейде...
чи перебреде...
і про неї, і про нього...
так несподівано прийшла оця тривога, така туга, печаль жовтоока - за вікном вагонним сиділа, плела собі віночки із вогників одиноких... а тут - взяла, на плечі моєму присіла... вибрала подругу-коліжанку...
не спала б до ранку
та випила ліки
і впала тяжка плита бетонного сну на повіки
збудив дзвінок мобільного
навіщо квіти - мої хризатеми, розпатлані косами -
квітнуть у жовтні..
сльози, ви змовкли?
заговорила, пообтинала, попідсушувала прозорі їм крила...
ми про насущне тепер...
як я?
втомилась
просто
неба так мало
в моєї осені
просто мене немає
будення кросами
мене заганяє
в темінь відверту...
кому написати
кому розказувати
як я боялася смерті
тепер я знаю, тепер чекаю - бо так і буде
мене осуджуватимуть люди
за те, що усе без прикрас розказую
страшна облуда - віддавати
слова
на поглинання
фразами
це "перебор" - надмірність,
це хворобливий сплеск емоцій
таке буває кілька разів у році
і ще найбільше дратує, ця дивна думка моя,
що підсвідомо слова римує
і навіть трохи ритміку якусь зберігатиме
у потоці безладному...
кого насмішу, кого порадую
досить.
у нічку іду за порадою
ранок вечора все ж мудріший -
бо ранок - не пише віршів)))
15.10.2012
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію