ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
КАР-ТОП-ЛЯ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так:
Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію