Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так:
Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так: Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
