Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так:
Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так: Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
