Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так:
Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАР-ТОП-ЛЯ
Велика Ворона, а якби ж поряд були ще інші ворони і ми мали б тоді змогу порівнювати, то напевне би сказали так: Вдивовижу велика Ворона повагом походжала на віддаленому обніжку вздовж картопляного поля і уважно слухала перемовляння людей. Таких балакучих тут просто ще не було, а ці недавно переїхали з міста... тутешні працюють мовчки, лише при потребі перемовляються чи перегукуються, та й далі працюють, міркуючи своє... а що, про що – того ворона не знала. А от оці люди здавалося не можуть наговоритися чи виговоритися... І чого тільки цікавого вона від них не дізналася... А от зараз вони розмовляють про картопельку. Слух у Ворони був добрий і вона й на віддалі все чула, та й діти, що допомагали батькам, її не бачили, а то...
Вона вже почула, що картопля за історичними даними вперше вирощувалася в Чілі на початку нашої доби (З цим мені ще треба буде розібратися,- міркувала Ворона,- адже доба починається щодня, як півень кукурікне так і починається нова доба... щось інше тут мається...). Картопля,- слухала вона далі,- в той час звалася „папас” і була мало не культовим овочем індєйців, бо в їхніх похованнях археологи знаходили висушені картоплини й вази, яким була надана форма з’єднаних між собою картоплин. В той час вона була маленька й гірка, то ж індєйці (здригнулась, про них вона трохи знала – діти грали в індєйців, вона спостерігала їхню гру з висоти, бо боялася, що і в неї з хвоста можуть видерти пір’їни, як у того величного червоно-зеленого Півня, який має он які ноги, а й то не захистився... потім його пір’я виблискувало у волоссі дітей... о, не приведи, Господи...), то ж індєйці її виморожували, пекли... Цілих п’ятнадцять століть папас, тобто, вартопля поширювався лише Південною Америкою - спочатку в Перу, а потім Болівією, Колумбією, Еквадором... – о, це Ворона запам’ятала, але не знала таких назв країн, – а коли у середині XVI століття іспанці „відкрили” Південну Америку, то картопля вже мала цілком сучасний вигляд,- розповідав молодик, батько трьох дітей – чи слухали його діти?, а от Ворона була уважним слухачем... Іспанці привезли картоплю у Старий Світ (І що таке Старий Світ?- подумала Ворона. – Що світ старий, вона знала, а тут виходить, що є і якийсь ще Новий Світ...). Спочатку картопля не мала доброї слави і її відмовлялися вирощувати – можновладці намагалися примусити людей і силою, і хитрістю, і підкупом, а у Великій Британії то і взагалі вдалися до героїзації тих, хто наважувався її вирощувати – таких сміливців нагороджували справжньою золотою медаллю...
Люди закінчили роботу, позносили важкі лантухи з картоплею до причепу й поїхали...
Тепер Ворона з обніжку вийшла на простір... Про те, що картопля на наших землях повсюдно почали вирощувати лише у середині ХІХ століття, вона вже знала. А щойно почуте було захоплюючим... отже картоплю їли ще дві тисячі років тому десь на території Чілі... Треба злітати до школи...Там є карти...Америка... вона таку назву бачила на карті в кабінеті географії, коли шукала ту Африку, куди її маленький друг відлітає мало не на вісім місяців, а Чілі... це Південна Америка... А, це ж треба, до чого додумався той хитрий (до речі,- хіхікнула про себе Ворона, - чеське „сhytrý” - по-нашому, розумний..., хі-хі, такий розумний, що аж хитрий...) француз Антуан Парманьє – привіз картоплю від германців, засадив свої городи, пустив поголос, що там росте дуже цінний продукт й виставив охорону, а на ніч її знімав, то за кілька днів картопля розповсюдилася всією Францією... – вкотре прокручувала нову для неї інформацію задоволена Ворона.
Вона походжала вибраним полем, а знайшовши малесеньку картоплину, зраділа... КАР – сказала Ворона, а потім опустила на неї лапку й сказала: ТОП – і вже зовсім несподівано для себе промовила, співаючи –ЛЯяяя й замовкла, раптово розуміючи, що сказала КАР-ТОП-ЛЯ! О,подумала вона,- якби ж мій Соловейчик почув, - очі її волого засвітилися,- (і як він там зараз у своїй Африці) – що він таки навчив мене співу... О, як чудово у мене виходить ЛЯяяя!..
Ворона до ночі ходила і співала КАР-ТОП-Ляяяя, КАаааР-ТОоооП-Ляяяя, і я те чула, і в неї теж навчилася – КАаааР-ТОоооП-Ляяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Може і ви навчитеся... – КАаааР-ТОоооП-ЛЯяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Таки це була ВЕЛИКА ВОРОНА...
2010 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
