Я з’їла чарівне яблуко, яке залишило мені у спадок
свої думки і доручило написати текст від його імені.

Привіт, моя потенційна смакувальнице! «Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.» Доводжу до Твого відома, що в Тебе сьогодні яблучна дієта. Хоча ні, так би я сказало, якби було людиною, до того ж - жіночої статі. А оскільки я – яблуко, то скажу Тобі інакше: «Сьогодні у Тебе суцільна яблучність.» Це поняття ширше за дієту. Це щось на кшталт – Ти їси яблука, п'єш сік із яблук, розмовляєш із яблуками… От поговори зі мною. Хоча ні, краще просто послухай мене.
Можливо, ти подумаєш, яке ж із мене яблуко, якщо я розмовляю? А яке з яблука я?.. Я – плід Таємничої яблуні, член Спілки райських яблук спеціального призначення, падане яблуко, яке впало з Космосу, щоб потрапити до Тебе. Всі мої сусіди по гілках теж падали крізь невагомість у пошуках своїх майбутніх смакувальників. Такі космічні яблукопади бувають нечасто – коли Вищі сили трусять Таємничі яблуні. Але для того потрібно, щоб на Землі назбиралася відповідна кількість потенційних смакувальників, які готові з’їсти нас і ощасливитися нашою енергетикою. Адже ми, чарівні яблука, покликані принести щастя своїм смаком, тільки б не переплутати осіб, які зможуть це щастя прийняти. Тому кожен смакувальник нас, секретних яблук, якось позначений. Я впізнало Тебе за родимкою на вустах. Ну і ще – за божевільністю в думках. У час мого падіння Ти саме розмірковувала про… хоча, я не знаю достеменно, про що Ти розмірковувала, тому інтерпретувати не буду, але в Твоїх думках точно цвіли яблуневі сади, Ти дивилась у небо і бачила мою ауру, сама того не усвідомлюючи. А я це відчуло і прийшло познайомитися з Тобою. Розумієш, я знаю тільки Твою власну мову і можу спілкуватися лише з Тобою. Інших я не розумію. Вони інакше розмовляють, інакше думають, інакше дивляться, хоча швидше не дивляться на мене, як і, зрештою, на яблука взагалі. От, наприклад, астрономи – кумедні такі, вони навіть не бачать наші космічні яблукопади у своїх телескопах… Та й наукою це явище досі не доведено. Але я знаю, що Ти віриш у нас – у чарівні яблука, тому я зараз тут і розмовляю з Тобою. Про що Ти думаєш у цю мить?... У Тебе сьогодні суцільна яблучність, пам’ятаєш? Ти їси яблука, п’єш сік із яблук, розмовляєш із яблуками… І, зрештою, робиш усе, що хочеш, із ними! Бажання яблук також можна враховувати, тому в мене є пропозиція – потанцюймо. Я запрошую Тебе на танець.
– Без музики? – нарешті Ти заговорила до мене. Хоча Ти і до того говорила, але мовчки.
– Так. Тобто під нашу внутрішню музику, – кажу я. – Мелодію нашого життя пишемо ми самі.
– Танець яблука з людиною?
– Ні, це буде танець душ – яблучної і людської…
– Але ж яблука не вміють танцювати.
– Звісно, не вміють. Але з незвичайними людьми навіть яблука танцюють!
Я відчуваю, як Ти береш мене до рук, обіймаєш своїми долонями, підіймаєш і кружляєш зі мною по кімнаті, всміхаючись і вигукуючи: «Я танцюю яблучний танець! Я танцюю яблучний танець!» Я, звичайно, радісно підтанцьовую, насолоджуючись миттю танцю, і, хоча музика не закінчується, шепочу Тобі на серце: «А тепер настав час з’їсти мене. Я виконало своє призначення в цьому житті». Ти й далі танцюєш, сповільнюючи темп, а я вже уявляю, як Ти підносиш мене до вуст. Не знаю, може, це в мене якісь яблучні окуляри чи що, але, знаєш, яблука тобі личать. Зроби фото на пам’ять. Відправиш листом у Космос, Вищі сили обов’язково передадуть моєму наступному перевтіленню... Проте за умови, якщо Ти станеш щасливою після смакування мною. Тож смачного Тобі! Кісточки розкидаєш по Землі, а там, у Космосі, невдовзі обов’язково виростуть Таємничі яблуні Твоїх думок із чарівними плодами для ощасливлення інших.
«Не дивися так привітно, яблуневоцвітно». Доторкнися до мене вустами, надкуси мене, а потім пригости ще когось – так робила зі мною Єва в одному з моїх минулих життів. А потім іще в котромусь моєму минулому житті я впало на голову Ньютону, коли саме було в процесі падіння з Космосу, шукаючи свого смакувальника… Моя душа знає багато перевтілень. І кожен шлунок для неї – то інший вищий вимір. Вона хоче подорожувати далі – тож скуштуй мене, будь ласка, посмакуй мною, моя яблуневоцвітна смакувальнице! І дорогою від Твоїх вуст до Твого шлунка я відкрию Тобі всі таємниці Всесвіту.

P.S. А десь у далекому Космосі яблука падають, час загадувати бажання!

Мій текст із книжки літературно-екологічного проекту "ПРОдайте їсти"