ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олексій Ганзенко (1958) / Проза

 ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 9.
Тиша. Ніби нічого не скоїлось. Лише зрідка гудуть десь нагорі машини, проїжджаючи байдужо повз. Ваговоз безслідно зник, може його водій і не вгледів, яке нещастя сталося з „фольксвагеном”. Злощасний пішоходець певно злиняв, принаймні ніхто не квапиться Максимові на допомогу. Козли!
Мацнув набубнявілий ніс, добре – тільки ніс, більше наче ніде не болить; штовхнув дверцята, не заклинило – вірна прикмета, що пошкодження незначні, принаймні не катастрофічні, вибрався. Огидно тремтіли пальці. Висмикнув сигарету, закурив. Далі?.. Що зостався живий – добре, але якщо вранці Максим не приїде, як завжди, по шефа, той доконче щось запідозрить. Може махнути рукою, за барсетку й – гори воно все блакитним полум’ям? Ні, не годиться. Втеча не підготовлена, а щойно в генерального виникне бодай тінь підозри – той кине на пошуки втікача не тільки Фередо, а й усі правоохоронні органи держави! А може „фольксваген” спроможеться рухатись самостійно? Максим встигне принаймні повернутися до ранку в столицю! Та як витягти авто з канави? В кишені мобільник, можна спробувати викликати з Києва автоевакуатор, але не хочеться, не хочеться світитись – не знати, які там у генерального зв’язки! Прихопивши барсетку, видряпався воложистим вкосом нагору, спробував спинити якусь автівку, та хто стане тобі вночі помежи поля!
Роззирнувся. Кроках у десяти від місця, де авто сповзло в кювет, – глибокий, дна в темноті не видно, яр. Є, правда, колесовідбійний бортик, та то не вельми безпечний захист – від удару на швидкості він лусне, мов скалка! Отже Максимові добряче поталанило. Але що робити далі?
У лимонному світлі фар нічної вантажівки (її він вже не спиняв), по інший бік, трохи навскоси, нагледів якесь відгалуження. Рушив туди, минув шлагбаум у вигляді труби зі знаком „stop”, що перетинав нешироку асфальтівку, здалеку почув гул, війнуло різким дратливим запахом, здається, так тхне гаряча смола. Смолокурня, чи що? Підійшов ближче. На нерівно, химерно освітленій місцині ліворуч розпізнав вагову, за нею великі темні ємності, внизу яких, у круглих отворах, палахкотіло блакитно-солом’яне полум’я, праворуч – якісь цегляні будівлі й анідуші! А головне – трактор! Жовтогарячий гусеничний бульдозер стояв біля вагової – саме те, що йому зараз треба. Зачувши чужинця, звідкілясь викотилось кілька дрібненьких безпородних шавок, здійняли безладну гавкотню, і нарешті з’явився, наче з-під землі, насуплений, середнього зросту, роботяга в зашмульганій спецівці й колись білому картузику на маківці.
– Слухай, мужик, – кинувся до нього Максим, – виручай! Тут у мене тачка з укосу злетіла, а в вас, блябуду, бачу – трактор. Витягни!
– Трактор? – тихим неквапним голосом перепитав робітник. – Та ж трактор не мій, а тракторист певно вже спить удома.
– Та чи не однаково – твій-не-твій. Ти заведи, виручи. Хіба не вмієш? Я заплачу. Десять доларів заплачу! Поможеш?
Трудар, здалося, надовго задумався.
– Форца, форца! Швидше зважуй, мужик – мені ніколи! Ну?
– То, якщо десять доларів…
Максим мало не сказився, бачачи як мляво, ніби зумисно його дратуючи, робітник тупає округ трактора, перевіряє воду, мастило, порпається біля пускача. Нарешті бульдозер завівся, повільно розвернувся та, втомлено ляскаючи об асфальт гусеницями, посунув до шосе. Максим побіг уперед. Ззаду на тракторі він бачив навитий на кронштейни трос, тож справу, можна гадати, ураджено. Якби тільки тачка змогла їхати!
Вибігши на шосе, на узбочині, біля місця аварії Максим побачив авто. Нарешті хтось зупинився допомогти! Але як вони помітили „фольксваген”? Підступав ближче вже насторожено. Чорт, щось знайоме. Де він бачив цей воскової жовтини пікап? Та це ж таксі! Невже…
– Привіт, другане! Шукаєш помочі? А кореш, бач: тут як тут!
Славик!
– Гальмо? Як ти тут намалювався?
– Та от, пасемо тебе на пару з Андрюхою, – Славик луснув насіниною й мотнув головою в бік невисокого оцупкуватого чоловічка, котрий стримів поруч. – Мій напарюга! А то хтозна, у дорозі всяке може скоїтися з корешом. Надто, коли той везе на дідизну повну барсетку лавандосів!
– Ти, блябуду, про що? Яку барсетку?
– А ту, яку ти взяв на вокзалі, в камері схову, з бабками – не з милом! Андрюха й там тебе пантрував, не просік? Де вона, до речі, за пазухою? Я обнюхав – у салоні нема.
Максимові здалося, що Андрюха зробив невеличкий відрух убік. Заходить з тилу? Відступив назад, зло скреготнув зубами. Ще один прокол. Недооцінив він розумових кебет давнього дружка, недооцінив! Що робити? Чи ж доведеться ділитись? Сам, а їх двоє… Може Славик і не збирається ділитись, може хоче накинути лапу на все?
Блимаючи десь убік єдиною тремтливою фарою, під’їхав трактор.
– Добре, після побазаримо. Поможи витягти авто.
Розплутали трос, зачепили постраждалий „фольксваген”. Славик з Андрюхою діловито допомагали, радили, як краще, давали команди трактористові. „Що робити? – гарячково довбся в думках Максим. – Як вберегти гроші й уберегтись самому?”
Нарешті легковик виповз нагору. Побіжний огляд показав, що самостійно рухатись він не зможе – передній бампер зім’ято, радіатор вдавлено всередину, фари потрощено. Добре, хоч рульове діє, тож авто можна буксирувати.
– Що ж, чіпляйся, – поблажливо запропонував Славик, – поцуркую. І що б ти без мене робив?
– Зараз. Тільки з мужиком розрахуюсь.
Максим підійшов до трудяги, який мовчки змотував канат.
– Ось, як обіцяв.
– Угу, – робітник витер об штани руку й обережно, двома пальцями, взяв купюру.
Максим озирнувся. Славик з Андрюхою посхилялись біля легковика, радились, за що чіпляти буксир.
– Слухай, мужик, а ти щоночі кряжишся?
– На цій неділі – так.
– Є до тебе ще одне діло: ти не потримав би в себе ось цю барсетку? До завтра. За це я тобі, блябуду, ще десять доларів дам. Як?
– А чом би й ні? – знизав плечима робітник. – Давай.
– Завтра ввечері я по неї приїду, второпав? Ти тільки гарно її сховай – барсетка дуже цінна. Поняв?
– Та поняв. Куди вона, в ката, подінеться. Будьспок!
Робітник байдужо взяв калиту, пхнув її до широкої кишені спецівки.
– Ну будь! – З деяким сумнівом Максим провів поглядом барсетку й повернувся до таксистів. – То що надумали?
„Фольксваген” мчав у зворотному напрямку. На буксирі. Максим пильнував задні вогні Славикової „рябухи” й гриз губи: „Ось зараз, зараз зупиняться, підвалять удвох… З одним би я вправився, а так… Навіть монтажки нема під рукою. І – ґуд бай Рив’єра, ґуд бай Ріо, ґуд бай веселе життя! Та й невеселе, в принципі, теж. А моя барсетка залишиться якомусь тупому заторможеному селюкові! Оце буде дядькові презент!”
Та кілометр минав за кілометром, а Славик не гальмував. Либонь тракторист – припустив Максим. Тугодум Гальмо ніяк собі не встановить: чи може він спекатися зараз приятеля, адже роботяга бачив їх разом! Тим часом починалися передмістя…
Славик спинився неподалік від посту ДАІ. Максим зітхнув з полегкістю – тут уже не нападуть. Гальмо вийшов з таксі, сів до холодного „фольксвагена”.
– То що, Максику, час розплатитися за послуги?




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-10-29 13:12:19
Переглядів сторінки твору 1443
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.687 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.406 / 5.4)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.728
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН
Автор востаннє на сайті 2013.05.28 19:00
Автор у цю хвилину відсутній