Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.25
15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм
Вступ
Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво
2026.06.25
13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
2026.06.25
11:57
як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
2026.06.25
08:44
як написав поет
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
2026.06.25
08:20
Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
2026.06.25
06:28
Розділ ІV. ВЕСІЛЬНИЙ ВІВТАР ТА ЗОЛОТА КЛЯТВА
Травневий день у Реймсі 1051 року дихав грозою. Свинцеві хмари чіплялися за гострі шпилі величного собору, а повітря було таким густим, що здавалося, ніби його можна різати мечем. Французька знать та єписко
2026.06.25
06:25
Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
2026.06.24
14:44
Цілувало сонечко пальчик немовляти,
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
2026.06.24
13:39
Олексій Сурков (1899-1983)
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
2026.06.24
13:25
Порину в сон чудовий і величний
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
2026.06.24
11:13
Розділ ІV. ПЕРША ЗУСТРІЧ: ЗІТКНЕННЯ ДВОХ СВІТІВ
«Травень розсипав цвіт над Реймсом,
кам’яні химери застигли у німому подиві.
Вона йде по кубах холодного каміння,
двадцятирічна весна у вишитих шатах.
Поруч – король, сивий від битв і років,
дивиться
2026.06.24
08:11
consider death
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
2026.06.24
06:54
Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
2026.06.23
20:42
Більш не буде тут такої ось, як ти
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
2026.06.23
18:31
Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги.
Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня
2026.06.23
17:18
Історія сповнена історичних парадоксів і парадоксальних істориків.
Були царі, були і блазні, але щоби цар і блазень у одній особі?
Що більше є нагарбаних територій, то більше їх бракує для повного щастя.
Можна і концтабір у країні створити, а мож
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 9.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 9.
Тиша. Ніби нічого не скоїлось. Лише зрідка гудуть десь нагорі машини, проїжджаючи байдужо повз. Ваговоз безслідно зник, може його водій і не вгледів, яке нещастя сталося з „фольксвагеном”. Злощасний пішоходець певно злиняв, принаймні ніхто не квапиться Максимові на допомогу. Козли!
Мацнув набубнявілий ніс, добре – тільки ніс, більше наче ніде не болить; штовхнув дверцята, не заклинило – вірна прикмета, що пошкодження незначні, принаймні не катастрофічні, вибрався. Огидно тремтіли пальці. Висмикнув сигарету, закурив. Далі?.. Що зостався живий – добре, але якщо вранці Максим не приїде, як завжди, по шефа, той доконче щось запідозрить. Може махнути рукою, за барсетку й – гори воно все блакитним полум’ям? Ні, не годиться. Втеча не підготовлена, а щойно в генерального виникне бодай тінь підозри – той кине на пошуки втікача не тільки Фередо, а й усі правоохоронні органи держави! А може „фольксваген” спроможеться рухатись самостійно? Максим встигне принаймні повернутися до ранку в столицю! Та як витягти авто з канави? В кишені мобільник, можна спробувати викликати з Києва автоевакуатор, але не хочеться, не хочеться світитись – не знати, які там у генерального зв’язки! Прихопивши барсетку, видряпався воложистим вкосом нагору, спробував спинити якусь автівку, та хто стане тобі вночі помежи поля!
Роззирнувся. Кроках у десяти від місця, де авто сповзло в кювет, – глибокий, дна в темноті не видно, яр. Є, правда, колесовідбійний бортик, та то не вельми безпечний захист – від удару на швидкості він лусне, мов скалка! Отже Максимові добряче поталанило. Але що робити далі?
У лимонному світлі фар нічної вантажівки (її він вже не спиняв), по інший бік, трохи навскоси, нагледів якесь відгалуження. Рушив туди, минув шлагбаум у вигляді труби зі знаком „stop”, що перетинав нешироку асфальтівку, здалеку почув гул, війнуло різким дратливим запахом, здається, так тхне гаряча смола. Смолокурня, чи що? Підійшов ближче. На нерівно, химерно освітленій місцині ліворуч розпізнав вагову, за нею великі темні ємності, внизу яких, у круглих отворах, палахкотіло блакитно-солом’яне полум’я, праворуч – якісь цегляні будівлі й анідуші! А головне – трактор! Жовтогарячий гусеничний бульдозер стояв біля вагової – саме те, що йому зараз треба. Зачувши чужинця, звідкілясь викотилось кілька дрібненьких безпородних шавок, здійняли безладну гавкотню, і нарешті з’явився, наче з-під землі, насуплений, середнього зросту, роботяга в зашмульганій спецівці й колись білому картузику на маківці.
– Слухай, мужик, – кинувся до нього Максим, – виручай! Тут у мене тачка з укосу злетіла, а в вас, блябуду, бачу – трактор. Витягни!
– Трактор? – тихим неквапним голосом перепитав робітник. – Та ж трактор не мій, а тракторист певно вже спить удома.
– Та чи не однаково – твій-не-твій. Ти заведи, виручи. Хіба не вмієш? Я заплачу. Десять доларів заплачу! Поможеш?
Трудар, здалося, надовго задумався.
– Форца, форца! Швидше зважуй, мужик – мені ніколи! Ну?
– То, якщо десять доларів…
Максим мало не сказився, бачачи як мляво, ніби зумисно його дратуючи, робітник тупає округ трактора, перевіряє воду, мастило, порпається біля пускача. Нарешті бульдозер завівся, повільно розвернувся та, втомлено ляскаючи об асфальт гусеницями, посунув до шосе. Максим побіг уперед. Ззаду на тракторі він бачив навитий на кронштейни трос, тож справу, можна гадати, ураджено. Якби тільки тачка змогла їхати!
Вибігши на шосе, на узбочині, біля місця аварії Максим побачив авто. Нарешті хтось зупинився допомогти! Але як вони помітили „фольксваген”? Підступав ближче вже насторожено. Чорт, щось знайоме. Де він бачив цей воскової жовтини пікап? Та це ж таксі! Невже…
– Привіт, другане! Шукаєш помочі? А кореш, бач: тут як тут!
Славик!
– Гальмо? Як ти тут намалювався?
– Та от, пасемо тебе на пару з Андрюхою, – Славик луснув насіниною й мотнув головою в бік невисокого оцупкуватого чоловічка, котрий стримів поруч. – Мій напарюга! А то хтозна, у дорозі всяке може скоїтися з корешом. Надто, коли той везе на дідизну повну барсетку лавандосів!
– Ти, блябуду, про що? Яку барсетку?
– А ту, яку ти взяв на вокзалі, в камері схову, з бабками – не з милом! Андрюха й там тебе пантрував, не просік? Де вона, до речі, за пазухою? Я обнюхав – у салоні нема.
Максимові здалося, що Андрюха зробив невеличкий відрух убік. Заходить з тилу? Відступив назад, зло скреготнув зубами. Ще один прокол. Недооцінив він розумових кебет давнього дружка, недооцінив! Що робити? Чи ж доведеться ділитись? Сам, а їх двоє… Може Славик і не збирається ділитись, може хоче накинути лапу на все?
Блимаючи десь убік єдиною тремтливою фарою, під’їхав трактор.
– Добре, після побазаримо. Поможи витягти авто.
Розплутали трос, зачепили постраждалий „фольксваген”. Славик з Андрюхою діловито допомагали, радили, як краще, давали команди трактористові. „Що робити? – гарячково довбся в думках Максим. – Як вберегти гроші й уберегтись самому?”
Нарешті легковик виповз нагору. Побіжний огляд показав, що самостійно рухатись він не зможе – передній бампер зім’ято, радіатор вдавлено всередину, фари потрощено. Добре, хоч рульове діє, тож авто можна буксирувати.
– Що ж, чіпляйся, – поблажливо запропонував Славик, – поцуркую. І що б ти без мене робив?
– Зараз. Тільки з мужиком розрахуюсь.
Максим підійшов до трудяги, який мовчки змотував канат.
– Ось, як обіцяв.
– Угу, – робітник витер об штани руку й обережно, двома пальцями, взяв купюру.
Максим озирнувся. Славик з Андрюхою посхилялись біля легковика, радились, за що чіпляти буксир.
– Слухай, мужик, а ти щоночі кряжишся?
– На цій неділі – так.
– Є до тебе ще одне діло: ти не потримав би в себе ось цю барсетку? До завтра. За це я тобі, блябуду, ще десять доларів дам. Як?
– А чом би й ні? – знизав плечима робітник. – Давай.
– Завтра ввечері я по неї приїду, второпав? Ти тільки гарно її сховай – барсетка дуже цінна. Поняв?
– Та поняв. Куди вона, в ката, подінеться. Будьспок!
Робітник байдужо взяв калиту, пхнув її до широкої кишені спецівки.
– Ну будь! – З деяким сумнівом Максим провів поглядом барсетку й повернувся до таксистів. – То що надумали?
„Фольксваген” мчав у зворотному напрямку. На буксирі. Максим пильнував задні вогні Славикової „рябухи” й гриз губи: „Ось зараз, зараз зупиняться, підвалять удвох… З одним би я вправився, а так… Навіть монтажки нема під рукою. І – ґуд бай Рив’єра, ґуд бай Ріо, ґуд бай веселе життя! Та й невеселе, в принципі, теж. А моя барсетка залишиться якомусь тупому заторможеному селюкові! Оце буде дядькові презент!”
Та кілометр минав за кілометром, а Славик не гальмував. Либонь тракторист – припустив Максим. Тугодум Гальмо ніяк собі не встановить: чи може він спекатися зараз приятеля, адже роботяга бачив їх разом! Тим часом починалися передмістя…
Славик спинився неподалік від посту ДАІ. Максим зітхнув з полегкістю – тут уже не нападуть. Гальмо вийшов з таксі, сів до холодного „фольксвагена”.
– То що, Максику, час розплатитися за послуги?
Мацнув набубнявілий ніс, добре – тільки ніс, більше наче ніде не болить; штовхнув дверцята, не заклинило – вірна прикмета, що пошкодження незначні, принаймні не катастрофічні, вибрався. Огидно тремтіли пальці. Висмикнув сигарету, закурив. Далі?.. Що зостався живий – добре, але якщо вранці Максим не приїде, як завжди, по шефа, той доконче щось запідозрить. Може махнути рукою, за барсетку й – гори воно все блакитним полум’ям? Ні, не годиться. Втеча не підготовлена, а щойно в генерального виникне бодай тінь підозри – той кине на пошуки втікача не тільки Фередо, а й усі правоохоронні органи держави! А може „фольксваген” спроможеться рухатись самостійно? Максим встигне принаймні повернутися до ранку в столицю! Та як витягти авто з канави? В кишені мобільник, можна спробувати викликати з Києва автоевакуатор, але не хочеться, не хочеться світитись – не знати, які там у генерального зв’язки! Прихопивши барсетку, видряпався воложистим вкосом нагору, спробував спинити якусь автівку, та хто стане тобі вночі помежи поля!
Роззирнувся. Кроках у десяти від місця, де авто сповзло в кювет, – глибокий, дна в темноті не видно, яр. Є, правда, колесовідбійний бортик, та то не вельми безпечний захист – від удару на швидкості він лусне, мов скалка! Отже Максимові добряче поталанило. Але що робити далі?
У лимонному світлі фар нічної вантажівки (її він вже не спиняв), по інший бік, трохи навскоси, нагледів якесь відгалуження. Рушив туди, минув шлагбаум у вигляді труби зі знаком „stop”, що перетинав нешироку асфальтівку, здалеку почув гул, війнуло різким дратливим запахом, здається, так тхне гаряча смола. Смолокурня, чи що? Підійшов ближче. На нерівно, химерно освітленій місцині ліворуч розпізнав вагову, за нею великі темні ємності, внизу яких, у круглих отворах, палахкотіло блакитно-солом’яне полум’я, праворуч – якісь цегляні будівлі й анідуші! А головне – трактор! Жовтогарячий гусеничний бульдозер стояв біля вагової – саме те, що йому зараз треба. Зачувши чужинця, звідкілясь викотилось кілька дрібненьких безпородних шавок, здійняли безладну гавкотню, і нарешті з’явився, наче з-під землі, насуплений, середнього зросту, роботяга в зашмульганій спецівці й колись білому картузику на маківці.
– Слухай, мужик, – кинувся до нього Максим, – виручай! Тут у мене тачка з укосу злетіла, а в вас, блябуду, бачу – трактор. Витягни!
– Трактор? – тихим неквапним голосом перепитав робітник. – Та ж трактор не мій, а тракторист певно вже спить удома.
– Та чи не однаково – твій-не-твій. Ти заведи, виручи. Хіба не вмієш? Я заплачу. Десять доларів заплачу! Поможеш?
Трудар, здалося, надовго задумався.
– Форца, форца! Швидше зважуй, мужик – мені ніколи! Ну?
– То, якщо десять доларів…
Максим мало не сказився, бачачи як мляво, ніби зумисно його дратуючи, робітник тупає округ трактора, перевіряє воду, мастило, порпається біля пускача. Нарешті бульдозер завівся, повільно розвернувся та, втомлено ляскаючи об асфальт гусеницями, посунув до шосе. Максим побіг уперед. Ззаду на тракторі він бачив навитий на кронштейни трос, тож справу, можна гадати, ураджено. Якби тільки тачка змогла їхати!
Вибігши на шосе, на узбочині, біля місця аварії Максим побачив авто. Нарешті хтось зупинився допомогти! Але як вони помітили „фольксваген”? Підступав ближче вже насторожено. Чорт, щось знайоме. Де він бачив цей воскової жовтини пікап? Та це ж таксі! Невже…
– Привіт, другане! Шукаєш помочі? А кореш, бач: тут як тут!
Славик!
– Гальмо? Як ти тут намалювався?
– Та от, пасемо тебе на пару з Андрюхою, – Славик луснув насіниною й мотнув головою в бік невисокого оцупкуватого чоловічка, котрий стримів поруч. – Мій напарюга! А то хтозна, у дорозі всяке може скоїтися з корешом. Надто, коли той везе на дідизну повну барсетку лавандосів!
– Ти, блябуду, про що? Яку барсетку?
– А ту, яку ти взяв на вокзалі, в камері схову, з бабками – не з милом! Андрюха й там тебе пантрував, не просік? Де вона, до речі, за пазухою? Я обнюхав – у салоні нема.
Максимові здалося, що Андрюха зробив невеличкий відрух убік. Заходить з тилу? Відступив назад, зло скреготнув зубами. Ще один прокол. Недооцінив він розумових кебет давнього дружка, недооцінив! Що робити? Чи ж доведеться ділитись? Сам, а їх двоє… Може Славик і не збирається ділитись, може хоче накинути лапу на все?
Блимаючи десь убік єдиною тремтливою фарою, під’їхав трактор.
– Добре, після побазаримо. Поможи витягти авто.
Розплутали трос, зачепили постраждалий „фольксваген”. Славик з Андрюхою діловито допомагали, радили, як краще, давали команди трактористові. „Що робити? – гарячково довбся в думках Максим. – Як вберегти гроші й уберегтись самому?”
Нарешті легковик виповз нагору. Побіжний огляд показав, що самостійно рухатись він не зможе – передній бампер зім’ято, радіатор вдавлено всередину, фари потрощено. Добре, хоч рульове діє, тож авто можна буксирувати.
– Що ж, чіпляйся, – поблажливо запропонував Славик, – поцуркую. І що б ти без мене робив?
– Зараз. Тільки з мужиком розрахуюсь.
Максим підійшов до трудяги, який мовчки змотував канат.
– Ось, як обіцяв.
– Угу, – робітник витер об штани руку й обережно, двома пальцями, взяв купюру.
Максим озирнувся. Славик з Андрюхою посхилялись біля легковика, радились, за що чіпляти буксир.
– Слухай, мужик, а ти щоночі кряжишся?
– На цій неділі – так.
– Є до тебе ще одне діло: ти не потримав би в себе ось цю барсетку? До завтра. За це я тобі, блябуду, ще десять доларів дам. Як?
– А чом би й ні? – знизав плечима робітник. – Давай.
– Завтра ввечері я по неї приїду, второпав? Ти тільки гарно її сховай – барсетка дуже цінна. Поняв?
– Та поняв. Куди вона, в ката, подінеться. Будьспок!
Робітник байдужо взяв калиту, пхнув її до широкої кишені спецівки.
– Ну будь! – З деяким сумнівом Максим провів поглядом барсетку й повернувся до таксистів. – То що надумали?
„Фольксваген” мчав у зворотному напрямку. На буксирі. Максим пильнував задні вогні Славикової „рябухи” й гриз губи: „Ось зараз, зараз зупиняться, підвалять удвох… З одним би я вправився, а так… Навіть монтажки нема під рукою. І – ґуд бай Рив’єра, ґуд бай Ріо, ґуд бай веселе життя! Та й невеселе, в принципі, теж. А моя барсетка залишиться якомусь тупому заторможеному селюкові! Оце буде дядькові презент!”
Та кілометр минав за кілометром, а Славик не гальмував. Либонь тракторист – припустив Максим. Тугодум Гальмо ніяк собі не встановить: чи може він спекатися зараз приятеля, адже роботяга бачив їх разом! Тим часом починалися передмістя…
Славик спинився неподалік від посту ДАІ. Максим зітхнув з полегкістю – тут уже не нападуть. Гальмо вийшов з таксі, сів до холодного „фольксвагена”.
– То що, Максику, час розплатитися за послуги?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 2."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 1."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 1."
Про публікацію
