Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 9.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 9.
Тиша. Ніби нічого не скоїлось. Лише зрідка гудуть десь нагорі машини, проїжджаючи байдужо повз. Ваговоз безслідно зник, може його водій і не вгледів, яке нещастя сталося з „фольксвагеном”. Злощасний пішоходець певно злиняв, принаймні ніхто не квапиться Максимові на допомогу. Козли!
Мацнув набубнявілий ніс, добре – тільки ніс, більше наче ніде не болить; штовхнув дверцята, не заклинило – вірна прикмета, що пошкодження незначні, принаймні не катастрофічні, вибрався. Огидно тремтіли пальці. Висмикнув сигарету, закурив. Далі?.. Що зостався живий – добре, але якщо вранці Максим не приїде, як завжди, по шефа, той доконче щось запідозрить. Може махнути рукою, за барсетку й – гори воно все блакитним полум’ям? Ні, не годиться. Втеча не підготовлена, а щойно в генерального виникне бодай тінь підозри – той кине на пошуки втікача не тільки Фередо, а й усі правоохоронні органи держави! А може „фольксваген” спроможеться рухатись самостійно? Максим встигне принаймні повернутися до ранку в столицю! Та як витягти авто з канави? В кишені мобільник, можна спробувати викликати з Києва автоевакуатор, але не хочеться, не хочеться світитись – не знати, які там у генерального зв’язки! Прихопивши барсетку, видряпався воложистим вкосом нагору, спробував спинити якусь автівку, та хто стане тобі вночі помежи поля!
Роззирнувся. Кроках у десяти від місця, де авто сповзло в кювет, – глибокий, дна в темноті не видно, яр. Є, правда, колесовідбійний бортик, та то не вельми безпечний захист – від удару на швидкості він лусне, мов скалка! Отже Максимові добряче поталанило. Але що робити далі?
У лимонному світлі фар нічної вантажівки (її він вже не спиняв), по інший бік, трохи навскоси, нагледів якесь відгалуження. Рушив туди, минув шлагбаум у вигляді труби зі знаком „stop”, що перетинав нешироку асфальтівку, здалеку почув гул, війнуло різким дратливим запахом, здається, так тхне гаряча смола. Смолокурня, чи що? Підійшов ближче. На нерівно, химерно освітленій місцині ліворуч розпізнав вагову, за нею великі темні ємності, внизу яких, у круглих отворах, палахкотіло блакитно-солом’яне полум’я, праворуч – якісь цегляні будівлі й анідуші! А головне – трактор! Жовтогарячий гусеничний бульдозер стояв біля вагової – саме те, що йому зараз треба. Зачувши чужинця, звідкілясь викотилось кілька дрібненьких безпородних шавок, здійняли безладну гавкотню, і нарешті з’явився, наче з-під землі, насуплений, середнього зросту, роботяга в зашмульганій спецівці й колись білому картузику на маківці.
– Слухай, мужик, – кинувся до нього Максим, – виручай! Тут у мене тачка з укосу злетіла, а в вас, блябуду, бачу – трактор. Витягни!
– Трактор? – тихим неквапним голосом перепитав робітник. – Та ж трактор не мій, а тракторист певно вже спить удома.
– Та чи не однаково – твій-не-твій. Ти заведи, виручи. Хіба не вмієш? Я заплачу. Десять доларів заплачу! Поможеш?
Трудар, здалося, надовго задумався.
– Форца, форца! Швидше зважуй, мужик – мені ніколи! Ну?
– То, якщо десять доларів…
Максим мало не сказився, бачачи як мляво, ніби зумисно його дратуючи, робітник тупає округ трактора, перевіряє воду, мастило, порпається біля пускача. Нарешті бульдозер завівся, повільно розвернувся та, втомлено ляскаючи об асфальт гусеницями, посунув до шосе. Максим побіг уперед. Ззаду на тракторі він бачив навитий на кронштейни трос, тож справу, можна гадати, ураджено. Якби тільки тачка змогла їхати!
Вибігши на шосе, на узбочині, біля місця аварії Максим побачив авто. Нарешті хтось зупинився допомогти! Але як вони помітили „фольксваген”? Підступав ближче вже насторожено. Чорт, щось знайоме. Де він бачив цей воскової жовтини пікап? Та це ж таксі! Невже…
– Привіт, другане! Шукаєш помочі? А кореш, бач: тут як тут!
Славик!
– Гальмо? Як ти тут намалювався?
– Та от, пасемо тебе на пару з Андрюхою, – Славик луснув насіниною й мотнув головою в бік невисокого оцупкуватого чоловічка, котрий стримів поруч. – Мій напарюга! А то хтозна, у дорозі всяке може скоїтися з корешом. Надто, коли той везе на дідизну повну барсетку лавандосів!
– Ти, блябуду, про що? Яку барсетку?
– А ту, яку ти взяв на вокзалі, в камері схову, з бабками – не з милом! Андрюха й там тебе пантрував, не просік? Де вона, до речі, за пазухою? Я обнюхав – у салоні нема.
Максимові здалося, що Андрюха зробив невеличкий відрух убік. Заходить з тилу? Відступив назад, зло скреготнув зубами. Ще один прокол. Недооцінив він розумових кебет давнього дружка, недооцінив! Що робити? Чи ж доведеться ділитись? Сам, а їх двоє… Може Славик і не збирається ділитись, може хоче накинути лапу на все?
Блимаючи десь убік єдиною тремтливою фарою, під’їхав трактор.
– Добре, після побазаримо. Поможи витягти авто.
Розплутали трос, зачепили постраждалий „фольксваген”. Славик з Андрюхою діловито допомагали, радили, як краще, давали команди трактористові. „Що робити? – гарячково довбся в думках Максим. – Як вберегти гроші й уберегтись самому?”
Нарешті легковик виповз нагору. Побіжний огляд показав, що самостійно рухатись він не зможе – передній бампер зім’ято, радіатор вдавлено всередину, фари потрощено. Добре, хоч рульове діє, тож авто можна буксирувати.
– Що ж, чіпляйся, – поблажливо запропонував Славик, – поцуркую. І що б ти без мене робив?
– Зараз. Тільки з мужиком розрахуюсь.
Максим підійшов до трудяги, який мовчки змотував канат.
– Ось, як обіцяв.
– Угу, – робітник витер об штани руку й обережно, двома пальцями, взяв купюру.
Максим озирнувся. Славик з Андрюхою посхилялись біля легковика, радились, за що чіпляти буксир.
– Слухай, мужик, а ти щоночі кряжишся?
– На цій неділі – так.
– Є до тебе ще одне діло: ти не потримав би в себе ось цю барсетку? До завтра. За це я тобі, блябуду, ще десять доларів дам. Як?
– А чом би й ні? – знизав плечима робітник. – Давай.
– Завтра ввечері я по неї приїду, второпав? Ти тільки гарно її сховай – барсетка дуже цінна. Поняв?
– Та поняв. Куди вона, в ката, подінеться. Будьспок!
Робітник байдужо взяв калиту, пхнув її до широкої кишені спецівки.
– Ну будь! – З деяким сумнівом Максим провів поглядом барсетку й повернувся до таксистів. – То що надумали?
„Фольксваген” мчав у зворотному напрямку. На буксирі. Максим пильнував задні вогні Славикової „рябухи” й гриз губи: „Ось зараз, зараз зупиняться, підвалять удвох… З одним би я вправився, а так… Навіть монтажки нема під рукою. І – ґуд бай Рив’єра, ґуд бай Ріо, ґуд бай веселе життя! Та й невеселе, в принципі, теж. А моя барсетка залишиться якомусь тупому заторможеному селюкові! Оце буде дядькові презент!”
Та кілометр минав за кілометром, а Славик не гальмував. Либонь тракторист – припустив Максим. Тугодум Гальмо ніяк собі не встановить: чи може він спекатися зараз приятеля, адже роботяга бачив їх разом! Тим часом починалися передмістя…
Славик спинився неподалік від посту ДАІ. Максим зітхнув з полегкістю – тут уже не нападуть. Гальмо вийшов з таксі, сів до холодного „фольксвагена”.
– То що, Максику, час розплатитися за послуги?
Мацнув набубнявілий ніс, добре – тільки ніс, більше наче ніде не болить; штовхнув дверцята, не заклинило – вірна прикмета, що пошкодження незначні, принаймні не катастрофічні, вибрався. Огидно тремтіли пальці. Висмикнув сигарету, закурив. Далі?.. Що зостався живий – добре, але якщо вранці Максим не приїде, як завжди, по шефа, той доконче щось запідозрить. Може махнути рукою, за барсетку й – гори воно все блакитним полум’ям? Ні, не годиться. Втеча не підготовлена, а щойно в генерального виникне бодай тінь підозри – той кине на пошуки втікача не тільки Фередо, а й усі правоохоронні органи держави! А може „фольксваген” спроможеться рухатись самостійно? Максим встигне принаймні повернутися до ранку в столицю! Та як витягти авто з канави? В кишені мобільник, можна спробувати викликати з Києва автоевакуатор, але не хочеться, не хочеться світитись – не знати, які там у генерального зв’язки! Прихопивши барсетку, видряпався воложистим вкосом нагору, спробував спинити якусь автівку, та хто стане тобі вночі помежи поля!
Роззирнувся. Кроках у десяти від місця, де авто сповзло в кювет, – глибокий, дна в темноті не видно, яр. Є, правда, колесовідбійний бортик, та то не вельми безпечний захист – від удару на швидкості він лусне, мов скалка! Отже Максимові добряче поталанило. Але що робити далі?
У лимонному світлі фар нічної вантажівки (її він вже не спиняв), по інший бік, трохи навскоси, нагледів якесь відгалуження. Рушив туди, минув шлагбаум у вигляді труби зі знаком „stop”, що перетинав нешироку асфальтівку, здалеку почув гул, війнуло різким дратливим запахом, здається, так тхне гаряча смола. Смолокурня, чи що? Підійшов ближче. На нерівно, химерно освітленій місцині ліворуч розпізнав вагову, за нею великі темні ємності, внизу яких, у круглих отворах, палахкотіло блакитно-солом’яне полум’я, праворуч – якісь цегляні будівлі й анідуші! А головне – трактор! Жовтогарячий гусеничний бульдозер стояв біля вагової – саме те, що йому зараз треба. Зачувши чужинця, звідкілясь викотилось кілька дрібненьких безпородних шавок, здійняли безладну гавкотню, і нарешті з’явився, наче з-під землі, насуплений, середнього зросту, роботяга в зашмульганій спецівці й колись білому картузику на маківці.
– Слухай, мужик, – кинувся до нього Максим, – виручай! Тут у мене тачка з укосу злетіла, а в вас, блябуду, бачу – трактор. Витягни!
– Трактор? – тихим неквапним голосом перепитав робітник. – Та ж трактор не мій, а тракторист певно вже спить удома.
– Та чи не однаково – твій-не-твій. Ти заведи, виручи. Хіба не вмієш? Я заплачу. Десять доларів заплачу! Поможеш?
Трудар, здалося, надовго задумався.
– Форца, форца! Швидше зважуй, мужик – мені ніколи! Ну?
– То, якщо десять доларів…
Максим мало не сказився, бачачи як мляво, ніби зумисно його дратуючи, робітник тупає округ трактора, перевіряє воду, мастило, порпається біля пускача. Нарешті бульдозер завівся, повільно розвернувся та, втомлено ляскаючи об асфальт гусеницями, посунув до шосе. Максим побіг уперед. Ззаду на тракторі він бачив навитий на кронштейни трос, тож справу, можна гадати, ураджено. Якби тільки тачка змогла їхати!
Вибігши на шосе, на узбочині, біля місця аварії Максим побачив авто. Нарешті хтось зупинився допомогти! Але як вони помітили „фольксваген”? Підступав ближче вже насторожено. Чорт, щось знайоме. Де він бачив цей воскової жовтини пікап? Та це ж таксі! Невже…
– Привіт, другане! Шукаєш помочі? А кореш, бач: тут як тут!
Славик!
– Гальмо? Як ти тут намалювався?
– Та от, пасемо тебе на пару з Андрюхою, – Славик луснув насіниною й мотнув головою в бік невисокого оцупкуватого чоловічка, котрий стримів поруч. – Мій напарюга! А то хтозна, у дорозі всяке може скоїтися з корешом. Надто, коли той везе на дідизну повну барсетку лавандосів!
– Ти, блябуду, про що? Яку барсетку?
– А ту, яку ти взяв на вокзалі, в камері схову, з бабками – не з милом! Андрюха й там тебе пантрував, не просік? Де вона, до речі, за пазухою? Я обнюхав – у салоні нема.
Максимові здалося, що Андрюха зробив невеличкий відрух убік. Заходить з тилу? Відступив назад, зло скреготнув зубами. Ще один прокол. Недооцінив він розумових кебет давнього дружка, недооцінив! Що робити? Чи ж доведеться ділитись? Сам, а їх двоє… Може Славик і не збирається ділитись, може хоче накинути лапу на все?
Блимаючи десь убік єдиною тремтливою фарою, під’їхав трактор.
– Добре, після побазаримо. Поможи витягти авто.
Розплутали трос, зачепили постраждалий „фольксваген”. Славик з Андрюхою діловито допомагали, радили, як краще, давали команди трактористові. „Що робити? – гарячково довбся в думках Максим. – Як вберегти гроші й уберегтись самому?”
Нарешті легковик виповз нагору. Побіжний огляд показав, що самостійно рухатись він не зможе – передній бампер зім’ято, радіатор вдавлено всередину, фари потрощено. Добре, хоч рульове діє, тож авто можна буксирувати.
– Що ж, чіпляйся, – поблажливо запропонував Славик, – поцуркую. І що б ти без мене робив?
– Зараз. Тільки з мужиком розрахуюсь.
Максим підійшов до трудяги, який мовчки змотував канат.
– Ось, як обіцяв.
– Угу, – робітник витер об штани руку й обережно, двома пальцями, взяв купюру.
Максим озирнувся. Славик з Андрюхою посхилялись біля легковика, радились, за що чіпляти буксир.
– Слухай, мужик, а ти щоночі кряжишся?
– На цій неділі – так.
– Є до тебе ще одне діло: ти не потримав би в себе ось цю барсетку? До завтра. За це я тобі, блябуду, ще десять доларів дам. Як?
– А чом би й ні? – знизав плечима робітник. – Давай.
– Завтра ввечері я по неї приїду, второпав? Ти тільки гарно її сховай – барсетка дуже цінна. Поняв?
– Та поняв. Куди вона, в ката, подінеться. Будьспок!
Робітник байдужо взяв калиту, пхнув її до широкої кишені спецівки.
– Ну будь! – З деяким сумнівом Максим провів поглядом барсетку й повернувся до таксистів. – То що надумали?
„Фольксваген” мчав у зворотному напрямку. На буксирі. Максим пильнував задні вогні Славикової „рябухи” й гриз губи: „Ось зараз, зараз зупиняться, підвалять удвох… З одним би я вправився, а так… Навіть монтажки нема під рукою. І – ґуд бай Рив’єра, ґуд бай Ріо, ґуд бай веселе життя! Та й невеселе, в принципі, теж. А моя барсетка залишиться якомусь тупому заторможеному селюкові! Оце буде дядькові презент!”
Та кілометр минав за кілометром, а Славик не гальмував. Либонь тракторист – припустив Максим. Тугодум Гальмо ніяк собі не встановить: чи може він спекатися зараз приятеля, адже роботяга бачив їх разом! Тим часом починалися передмістя…
Славик спинився неподалік від посту ДАІ. Максим зітхнув з полегкістю – тут уже не нападуть. Гальмо вийшов з таксі, сів до холодного „фольксвагена”.
– То що, Максику, час розплатитися за послуги?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 2."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 1."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 1."
Про публікацію
