КАЗКА

Що то в полі робить гарненька дівчинка в зеленому платтячку? В руках у неї корзинка, до якої вона часто зазирає, щось дістає і сипле в землю. Та це ж Веснонька! Он як радісно щебечуть біля неї пташки! Як весело скачуть пухнасті сонячні зайчики! І всі намагаються їй допомогти. Сонечко зігріває землю, щоб швидше проросли зернятка, які щедро розсипає Веснонька. Хмарки поливають дощиком, щоб гарний урожай був.
Високо вже сонечко. Та й дівча притомилося. Коли це голосок дзвінкий поряд,
- Здрастуй, Веснонько! Давай свою корзинку, допоможу.
Обернулася дівчинка, а поряд хлопчик кароокий стоїть, посміхається. Зраділа Веснонька помічникові.
- Здрастуй, Літечко! Дякую тобі!
Взяв Літечко корзинку, та й подався у поле, а там і до лісу дійшов. Трохи вже й притомився. Зупинився біля річки. Вирішив,
- Трохи відпочину. Водичка он яка! Чиста, прохолодна. Скупаюся, відпочину, а тоді вже далі піду.
Гарно плескатися у річці. Гарно бавитися разом із сонячними зайчиками. Сидить Літечко біля річки, відпочиває, вишнями ласує. Джмелі гудуть, метелики пурхають. Краса! Коли це біля самого вуха,
- Привіт, Літечко!!!
Хлопчик аж підскочив від несподіванки. Озирнувся, а поряд дівчинка рудокоса, зеленоока. Стоїть, посміхається.
- І тобі привіт, Осінь! От невгамовна! Чого ти так репетуєш?
- Та бачу, занудився ти, та й подумала розвеселити. А що то в тебе? Корзинка? Гарна! А звідки? А навіщо? А можна подивитися?
- Звичайно, можна, - підвівся із землі Літечко, - то я Весноньці допомагав.
Осінь взяла корзинку, покрутила, всередину зазирнула,
- От би мені таку!
Літечко замислився,
- Думаю, що Веснонька не образиться, якщо я тобі корзинку віддам. Вона все одно порожня.
- Дякую-дякую! - підстрибнула з радощів Осінь, - То я побігла? Бо у мене ще справ багато.
- Та біжи вже, - посміхнувся хлопчик.
Побігла Осінь стежкою. Через ліс, на поле, а там і садок поряд. Всюди побувала непосидюча Осінь. Ледве корзинку тягне. А там і яблука, і грушки, і горіхи, і овочі різні. Коли це голос поряд,
- Привіт, подружко! Давай допоможу.
Озирнулася Осінь, побачила дівчинку синьооку із білявою довгою косою.
- Ой, Зимонько, як добре, що ти нагодилася! - зраділа Осінь.
Підхопили дівчатка корзинку. Із другом і тяжка ноша легкою стане.
- Дякую тобі, Зимонько, за поміч. Візьми собі, що хочеш. У мене в корзинці всього багато.
Набрала гостинців Зимонька і вже йти зібралася, коли це Осінь зупинила її.
- Зачекай, подружко! Тепер корзинка легша, то може віддаси її Весноньці, там і для неї гостинців вистачить.
- Залюбки передам, вона зрадіє.
Попрощалися дівчатка і пішла Зимонька своєю дорогою. Нарешті дійшла до поля, де Веснонька відпочивала.
- Здрастуй, Веснонько! Осінь вітання переказувала і гостинців передала.
Зраділа дівчинка,
- Здрастуй, Зимонько! Та це ж моя корзинка! От як гарно прислужилася! - зазирнула Веснонька до корзинки, а там не лише яблучка та грушки, а й зерняток багато.
- Дякую тобі, Зимонько, і Осені дякую, буде чим землю засівати!
Попрощалися дівчатка. Підхопила Веснонька корзинку. Весело защебетали пташки, заусміхалося сонечко, гарний буде день.