ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Проза
Тра стояти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тра стояти
- Дайтє прайті, - відсуває вбік кількох жіночок у добротних пальтах з песцями тоненький хлопчик у яскраво-зелених шароварах, червоних чоботах зі збитими задниками та жовтуватій вишитій сорочці, - нам виступать…
Слідом за ним крізь живий паркан добротних жіночок проціджується три дівчинки у благеньких поношених вишиванках та в таких же стоптаних чобітках.
- Ти пасматрі только, какіє кастюми нікудишніє… - кидає услід одна з дамочок, стаючи у проході дверей так, щобb було добре видно імпровізовану сцену.
На відкриття нової сільської школи приїхав увесь бомонд району. Доки чекали високого гостя з області, діти, яких виструнчили у дворі, почали труситись від холоду. Поважні тьоті і дяді поховались у вестибулі новобудови. Вони поставали біля дверей і, кутаючись у свої недешеві одяганки, почали тихцем співчувати дітям на дворі.
- Біднесенькі, мерзнуть, - сказала одна, - як можна?
- І правда, как можна? – додала інша, закутуючи у норковий шарфик плечі…
- Дощ... – додала третя…
Гурт підлітків у пошарпаних костюмах, який щойно прослизнув між дамочок, в прямому розуміння слова синів в очікуванні початку концерту.
Високі гості нарешті приїхали і викликали шквал оплесків, чи то від радості, що такі гості, чи тому, що усе це нарешті закінчиться.
Промови. Промови… Промови……
Он дівча з бантиками і в тоненьких лакованих черевичках прикрило выд дощу голову кулькою із прізвищем кандидата в депутати. Щн хлопчик натягнув піджак на голову, а вчителька хутко стягнула одяганку назад на плечі. Он у першачка губи посиніли і почали тремтіти…
Танці.
У швидкому русі тіл на новенькому подвір’ї школи зовсім не помітно, що вишиванки благенькі, а чоботи давно з побитими задниками і стесаними каблуками. Танці змінюються кожної хвилини, музика так само – гопак, полька, якась попса… Сині, червоні, жовті плахти розлітаються крилами у повітрі, розбризкуючи краплі дощу у різні боки. Пихаті і самовдоволені лиця поважних осіб з області і району по-ленінські усміхаються. Хлопчина знову натягує піджак на голову. Вчителька уже не помічає цього. Ще кілька дітей натягують на голову кофтини і куртки, тупцяють на місці, часом судомно підскакуючи…
Нарешті останні акорди – і музика стихає.
Дітвора жвавішає, бо ось він – кінець цих дощу і холоду, які пробирають до самих кісток.
- А тепер ми запрошуємо наших вельмишановних гостей оглянути нову школу, - єлейним голосом говорить посиніла ведуча, і продовжує, не відриваючи очей від течки, - цей храм науки не побудували б ніколи, якби не допомога нашого Президента, голови облдержадміністрації, голови...
Її слова губляться у шумі та метушні. До дверей повагом йдуть чиновники, перед якими з обличчями бульдогів, розсовуючи випадкових дітей пробираються охоронники. Шановні і дуже шановні жіночки у дорогих пальтах мило шкірять зуби, чоловіки угинають голови, журналісти нервово потріпують блокнотами та тицяють по кнопках диктофонів. Попереду всіх семимильно пробігають оператори з важкими триногами-штативами та камерами. Ось вона – мить істини. Розрізання стрічок, довгі томні погляди в об’єктиви і ніжні посмішки читачам і глядачам сьогоднішніх новин. Відкрили! Зробили! Змогли!
Чиновники великі, малі, дуже малі, зовсім малі і ще навіть не чиновники, оточені ватагою журналістів, зникають десь у лабіринтах новобудови. У двері, мокра і радісна (нарешті зігріється!), входить дітлашня. Вчителька тримає біля вуст вказівний палець правиці, мовляв, тихенько, а другу руку міцно стискає у кулак, яким погрожує учням, аби виконували накази лівої руки… За кілька хвилин у довгих лабіринтах школи зникають і мокрі бантики…
На дворі тим часом триває концерт для селян. Літають у повітрі плахти, цвітуть мокрі шаровари, тремтять селяни, яких сюди три години тому по списку звезли з усього району.
- Мали б куди втекти від дощу – утекли б уже… - буркоче під ніс якась благенько одягнена старенька. Повертається до мене і пошепти так. – А ви знаєте, що опалення у школі нема, і води теж нема, і в туалет тра на двір ходити? Казала синові, не рипайся з міської школи. То ж не послухав. Дитину он всю намочили. Застудять...
- То чого ж не підійшли і не забрали її з двору в такий дощ?
- Так он які начальники, - витягує голову бабця і вилуплює на мене очі, - тра стояти...
Слідом за ним крізь живий паркан добротних жіночок проціджується три дівчинки у благеньких поношених вишиванках та в таких же стоптаних чобітках.
- Ти пасматрі только, какіє кастюми нікудишніє… - кидає услід одна з дамочок, стаючи у проході дверей так, щобb було добре видно імпровізовану сцену.
На відкриття нової сільської школи приїхав увесь бомонд району. Доки чекали високого гостя з області, діти, яких виструнчили у дворі, почали труситись від холоду. Поважні тьоті і дяді поховались у вестибулі новобудови. Вони поставали біля дверей і, кутаючись у свої недешеві одяганки, почали тихцем співчувати дітям на дворі.
- Біднесенькі, мерзнуть, - сказала одна, - як можна?
- І правда, как можна? – додала інша, закутуючи у норковий шарфик плечі…
- Дощ... – додала третя…
Гурт підлітків у пошарпаних костюмах, який щойно прослизнув між дамочок, в прямому розуміння слова синів в очікуванні початку концерту.
Високі гості нарешті приїхали і викликали шквал оплесків, чи то від радості, що такі гості, чи тому, що усе це нарешті закінчиться.
Промови. Промови… Промови……
Он дівча з бантиками і в тоненьких лакованих черевичках прикрило выд дощу голову кулькою із прізвищем кандидата в депутати. Щн хлопчик натягнув піджак на голову, а вчителька хутко стягнула одяганку назад на плечі. Он у першачка губи посиніли і почали тремтіти…
Танці.
У швидкому русі тіл на новенькому подвір’ї школи зовсім не помітно, що вишиванки благенькі, а чоботи давно з побитими задниками і стесаними каблуками. Танці змінюються кожної хвилини, музика так само – гопак, полька, якась попса… Сині, червоні, жовті плахти розлітаються крилами у повітрі, розбризкуючи краплі дощу у різні боки. Пихаті і самовдоволені лиця поважних осіб з області і району по-ленінські усміхаються. Хлопчина знову натягує піджак на голову. Вчителька уже не помічає цього. Ще кілька дітей натягують на голову кофтини і куртки, тупцяють на місці, часом судомно підскакуючи…
Нарешті останні акорди – і музика стихає.
Дітвора жвавішає, бо ось він – кінець цих дощу і холоду, які пробирають до самих кісток.
- А тепер ми запрошуємо наших вельмишановних гостей оглянути нову школу, - єлейним голосом говорить посиніла ведуча, і продовжує, не відриваючи очей від течки, - цей храм науки не побудували б ніколи, якби не допомога нашого Президента, голови облдержадміністрації, голови...
Її слова губляться у шумі та метушні. До дверей повагом йдуть чиновники, перед якими з обличчями бульдогів, розсовуючи випадкових дітей пробираються охоронники. Шановні і дуже шановні жіночки у дорогих пальтах мило шкірять зуби, чоловіки угинають голови, журналісти нервово потріпують блокнотами та тицяють по кнопках диктофонів. Попереду всіх семимильно пробігають оператори з важкими триногами-штативами та камерами. Ось вона – мить істини. Розрізання стрічок, довгі томні погляди в об’єктиви і ніжні посмішки читачам і глядачам сьогоднішніх новин. Відкрили! Зробили! Змогли!
Чиновники великі, малі, дуже малі, зовсім малі і ще навіть не чиновники, оточені ватагою журналістів, зникають десь у лабіринтах новобудови. У двері, мокра і радісна (нарешті зігріється!), входить дітлашня. Вчителька тримає біля вуст вказівний палець правиці, мовляв, тихенько, а другу руку міцно стискає у кулак, яким погрожує учням, аби виконували накази лівої руки… За кілька хвилин у довгих лабіринтах школи зникають і мокрі бантики…
На дворі тим часом триває концерт для селян. Літають у повітрі плахти, цвітуть мокрі шаровари, тремтять селяни, яких сюди три години тому по списку звезли з усього району.
- Мали б куди втекти від дощу – утекли б уже… - буркоче під ніс якась благенько одягнена старенька. Повертається до мене і пошепти так. – А ви знаєте, що опалення у школі нема, і води теж нема, і в туалет тра на двір ходити? Казала синові, не рипайся з міської школи. То ж не послухав. Дитину он всю намочили. Застудять...
- То чого ж не підійшли і не забрали її з двору в такий дощ?
- Так он які начальники, - витягує голову бабця і вилуплює на мене очі, - тра стояти...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію