Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
2026.09.26
23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики.
Закономірність законом не міряна.
Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами.
Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…
2026.09.26
22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
2026.09.26
20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
2026.09.26
15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
2026.09.26
13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
2026.09.26
07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Проза
Тра стояти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тра стояти
- Дайтє прайті, - відсуває вбік кількох жіночок у добротних пальтах з песцями тоненький хлопчик у яскраво-зелених шароварах, червоних чоботах зі збитими задниками та жовтуватій вишитій сорочці, - нам виступать…
Слідом за ним крізь живий паркан добротних жіночок проціджується три дівчинки у благеньких поношених вишиванках та в таких же стоптаних чобітках.
- Ти пасматрі только, какіє кастюми нікудишніє… - кидає услід одна з дамочок, стаючи у проході дверей так, щобb було добре видно імпровізовану сцену.
На відкриття нової сільської школи приїхав увесь бомонд району. Доки чекали високого гостя з області, діти, яких виструнчили у дворі, почали труситись від холоду. Поважні тьоті і дяді поховались у вестибулі новобудови. Вони поставали біля дверей і, кутаючись у свої недешеві одяганки, почали тихцем співчувати дітям на дворі.
- Біднесенькі, мерзнуть, - сказала одна, - як можна?
- І правда, как можна? – додала інша, закутуючи у норковий шарфик плечі…
- Дощ... – додала третя…
Гурт підлітків у пошарпаних костюмах, який щойно прослизнув між дамочок, в прямому розуміння слова синів в очікуванні початку концерту.
Високі гості нарешті приїхали і викликали шквал оплесків, чи то від радості, що такі гості, чи тому, що усе це нарешті закінчиться.
Промови. Промови… Промови……
Он дівча з бантиками і в тоненьких лакованих черевичках прикрило выд дощу голову кулькою із прізвищем кандидата в депутати. Щн хлопчик натягнув піджак на голову, а вчителька хутко стягнула одяганку назад на плечі. Он у першачка губи посиніли і почали тремтіти…
Танці.
У швидкому русі тіл на новенькому подвір’ї школи зовсім не помітно, що вишиванки благенькі, а чоботи давно з побитими задниками і стесаними каблуками. Танці змінюються кожної хвилини, музика так само – гопак, полька, якась попса… Сині, червоні, жовті плахти розлітаються крилами у повітрі, розбризкуючи краплі дощу у різні боки. Пихаті і самовдоволені лиця поважних осіб з області і району по-ленінські усміхаються. Хлопчина знову натягує піджак на голову. Вчителька уже не помічає цього. Ще кілька дітей натягують на голову кофтини і куртки, тупцяють на місці, часом судомно підскакуючи…
Нарешті останні акорди – і музика стихає.
Дітвора жвавішає, бо ось він – кінець цих дощу і холоду, які пробирають до самих кісток.
- А тепер ми запрошуємо наших вельмишановних гостей оглянути нову школу, - єлейним голосом говорить посиніла ведуча, і продовжує, не відриваючи очей від течки, - цей храм науки не побудували б ніколи, якби не допомога нашого Президента, голови облдержадміністрації, голови...
Її слова губляться у шумі та метушні. До дверей повагом йдуть чиновники, перед якими з обличчями бульдогів, розсовуючи випадкових дітей пробираються охоронники. Шановні і дуже шановні жіночки у дорогих пальтах мило шкірять зуби, чоловіки угинають голови, журналісти нервово потріпують блокнотами та тицяють по кнопках диктофонів. Попереду всіх семимильно пробігають оператори з важкими триногами-штативами та камерами. Ось вона – мить істини. Розрізання стрічок, довгі томні погляди в об’єктиви і ніжні посмішки читачам і глядачам сьогоднішніх новин. Відкрили! Зробили! Змогли!
Чиновники великі, малі, дуже малі, зовсім малі і ще навіть не чиновники, оточені ватагою журналістів, зникають десь у лабіринтах новобудови. У двері, мокра і радісна (нарешті зігріється!), входить дітлашня. Вчителька тримає біля вуст вказівний палець правиці, мовляв, тихенько, а другу руку міцно стискає у кулак, яким погрожує учням, аби виконували накази лівої руки… За кілька хвилин у довгих лабіринтах школи зникають і мокрі бантики…
На дворі тим часом триває концерт для селян. Літають у повітрі плахти, цвітуть мокрі шаровари, тремтять селяни, яких сюди три години тому по списку звезли з усього району.
- Мали б куди втекти від дощу – утекли б уже… - буркоче під ніс якась благенько одягнена старенька. Повертається до мене і пошепти так. – А ви знаєте, що опалення у школі нема, і води теж нема, і в туалет тра на двір ходити? Казала синові, не рипайся з міської школи. То ж не послухав. Дитину он всю намочили. Застудять...
- То чого ж не підійшли і не забрали її з двору в такий дощ?
- Так он які начальники, - витягує голову бабця і вилуплює на мене очі, - тра стояти...
Слідом за ним крізь живий паркан добротних жіночок проціджується три дівчинки у благеньких поношених вишиванках та в таких же стоптаних чобітках.
- Ти пасматрі только, какіє кастюми нікудишніє… - кидає услід одна з дамочок, стаючи у проході дверей так, щобb було добре видно імпровізовану сцену.
На відкриття нової сільської школи приїхав увесь бомонд району. Доки чекали високого гостя з області, діти, яких виструнчили у дворі, почали труситись від холоду. Поважні тьоті і дяді поховались у вестибулі новобудови. Вони поставали біля дверей і, кутаючись у свої недешеві одяганки, почали тихцем співчувати дітям на дворі.
- Біднесенькі, мерзнуть, - сказала одна, - як можна?
- І правда, как можна? – додала інша, закутуючи у норковий шарфик плечі…
- Дощ... – додала третя…
Гурт підлітків у пошарпаних костюмах, який щойно прослизнув між дамочок, в прямому розуміння слова синів в очікуванні початку концерту.
Високі гості нарешті приїхали і викликали шквал оплесків, чи то від радості, що такі гості, чи тому, що усе це нарешті закінчиться.
Промови. Промови… Промови……
Он дівча з бантиками і в тоненьких лакованих черевичках прикрило выд дощу голову кулькою із прізвищем кандидата в депутати. Щн хлопчик натягнув піджак на голову, а вчителька хутко стягнула одяганку назад на плечі. Он у першачка губи посиніли і почали тремтіти…
Танці.
У швидкому русі тіл на новенькому подвір’ї школи зовсім не помітно, що вишиванки благенькі, а чоботи давно з побитими задниками і стесаними каблуками. Танці змінюються кожної хвилини, музика так само – гопак, полька, якась попса… Сині, червоні, жовті плахти розлітаються крилами у повітрі, розбризкуючи краплі дощу у різні боки. Пихаті і самовдоволені лиця поважних осіб з області і району по-ленінські усміхаються. Хлопчина знову натягує піджак на голову. Вчителька уже не помічає цього. Ще кілька дітей натягують на голову кофтини і куртки, тупцяють на місці, часом судомно підскакуючи…
Нарешті останні акорди – і музика стихає.
Дітвора жвавішає, бо ось він – кінець цих дощу і холоду, які пробирають до самих кісток.
- А тепер ми запрошуємо наших вельмишановних гостей оглянути нову школу, - єлейним голосом говорить посиніла ведуча, і продовжує, не відриваючи очей від течки, - цей храм науки не побудували б ніколи, якби не допомога нашого Президента, голови облдержадміністрації, голови...
Її слова губляться у шумі та метушні. До дверей повагом йдуть чиновники, перед якими з обличчями бульдогів, розсовуючи випадкових дітей пробираються охоронники. Шановні і дуже шановні жіночки у дорогих пальтах мило шкірять зуби, чоловіки угинають голови, журналісти нервово потріпують блокнотами та тицяють по кнопках диктофонів. Попереду всіх семимильно пробігають оператори з важкими триногами-штативами та камерами. Ось вона – мить істини. Розрізання стрічок, довгі томні погляди в об’єктиви і ніжні посмішки читачам і глядачам сьогоднішніх новин. Відкрили! Зробили! Змогли!
Чиновники великі, малі, дуже малі, зовсім малі і ще навіть не чиновники, оточені ватагою журналістів, зникають десь у лабіринтах новобудови. У двері, мокра і радісна (нарешті зігріється!), входить дітлашня. Вчителька тримає біля вуст вказівний палець правиці, мовляв, тихенько, а другу руку міцно стискає у кулак, яким погрожує учням, аби виконували накази лівої руки… За кілька хвилин у довгих лабіринтах школи зникають і мокрі бантики…
На дворі тим часом триває концерт для селян. Літають у повітрі плахти, цвітуть мокрі шаровари, тремтять селяни, яких сюди три години тому по списку звезли з усього району.
- Мали б куди втекти від дощу – утекли б уже… - буркоче під ніс якась благенько одягнена старенька. Повертається до мене і пошепти так. – А ви знаєте, що опалення у школі нема, і води теж нема, і в туалет тра на двір ходити? Казала синові, не рипайся з міської школи. То ж не послухав. Дитину он всю намочили. Застудять...
- То чого ж не підійшли і не забрали її з двору в такий дощ?
- Так он які начальники, - витягує голову бабця і вилуплює на мене очі, - тра стояти...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
