А знаєте, Софійко, що найжахливіше? Давно, коли дерева були великими, а я восьмикласницею, я про подібні речі написала у творі, присвяченому першому вересня...вчителька п'ятірку поставила і похвалила за власну думку... мабуть, то було однією з ознак майбутнього розвалу СРСР. СРСР розвалився, ледь не життя минуло, скільки поколінь виросло, а ставлення пихатих "начальників" до шкіл, дітей, вчителів не змінюється. Ось і Ви про це пишете. Чинопоклонство, вічний пошук авторитетів, відсутність самоповаги клонуються з покоління в покоління, полегшуючи шлях до влади пихатому, самозакоханому і самовпевненому шукачу теплих місць...

Підтримую Тетяну... Сумно...

ПиСи. У песцях свідома одруківка? )

Можна ще - з хутрами... Може, котрась пані була з норкою? )

Згідна )))

Живе. Точно передано свідомість селян.

сумно(.
"цвітуть мо(к)рі шаровари" - одруківка)

Достовірно, правдиво змальовано ситуацію життєву, Софіє.
Такі, на жаль, наші реалії.
Але я би (як читач) спрямовувала пафос осуду та обурення не проти бабусі, а проти песиголовців у песцях...

Ця розповідь покликана змінити свідомість людей, дає змогу кожному із нас подивитися на себе зі сторони.

А я не про авторові акценти,
а про читацькі, тож не
ображайтеся. Село сьогодні
цілеспрямовано нищиться,
і нІкому захистити українських
Філемонів і Бавкід.
З повагою.

Поки читала, перед очима картинка із останнього дзвоника: спека, сонце пече. У тіньочку стіл для виступаючих та різних поважних і не дуже гостей (читайте: спонсори). Кожен із гостей виголошує промову, яку ніхто не слухає. Діти ховаються від палючого сонця, як можуть, вчителі безуспішно намагаються заганяти їх на місця, але більшість дітей змушені отримувати ударну кількість сонячного вітаміну Д. Батьки, діти і вчителі із полегшенням зітхають, коли директор оголошує закінчення святкової лінійки.