Мільярд котрийсь-там із виду Адамів,
у віці відлучення сорому,
на висоті стрибка по кар’єрній драбинці
ти вибрав пізнати наріжний камінь,
який призначають опорою
дому, вдягають на перст безіменний жінці.

А змії гнізда сплітали в деревах,
в очах наливалися яблука,
перелітали містом зозулі цілунків.
Ти звав до ніг мармурового лева
і поночі в райських садах блукав.
Ти не боявся, ти страх розбивав по лунках.

Міг стати рогом достатку, міг … татком
в будинку, де вази із фруктами,
де спочивальні випещені, як і нерви.
Та ж ні, збунтувався – занадто гладко,
Мужчинам не в затишки кутатись,
для чоловіка критично здобути Єву.

І Євам часом розбудиться примха:
згадати, як палко це – Євою,
як заборонно й легко вписати у побут.
А ТойХтоЗРаюДавноУсіхВипхав
нагими і неметалевими,
вдруге не вижене, голим двічі не зробить.

Порожній. Сохнеш безвесло, як човен,
Замолюєш те, що замовчуєш.
Світло зором вбираєш кошерної риби.
Твій статус виявився іграшковим,
а правила племені – вовчими.
Досить, Адаме, ти вижив, а значить – вибув.

2012