Посадила мати грушу коло хати.
Загадала мама на свої літа -
Як судилось жити, приживеться груша,
Доля на добро нехай поверта:
-Дітоньки маленькі, хто їх приголубить?
Приживайся, люба, серце звесели,
Бо важка хвороба віднімає силу,
А від невідомості і душа болить.
Час важкий, злиденний, немає що їсти
І згорають люди, немов сірники.
З фронту повернулися, куля не догнала,
А від цього лиха* гинуть вояки.
Прижилася груша, одужала мама,
Діти піднялися, злинули в світи,
І серце матусі вслід за діточками,
І летять журавлики - мамині листи...
А у них: і болі,і сум, і тривоги,
І турбота мамина, що не передати.
І ведуть додому, з далини дороги -
І з роками важко маму залишати.
Вже немає мами – хата овдовіла,
На подвірї порожньо і незвично тихо.
Груша велетенська обійстя накрила,
Білопінним цвітом притрусила лихо.

2011р Надія Таршин

лихо* - після Великої Вітчизняної війни майже всі фронтовики у нашому селі хворіли на туберкульоз,деякі і померли від цього лиха, хворіла і моя мама, але на щастя одужала і прожила ще довге життя.