Мир невелик и сенокосен.
Как бы на фото у реки,
Нетвёрдой жимолостью сосен
Мы так пространно далеки.

Нико Ширяев (1970)

Світ малий такий, як копиця сіна,
Життя коротке таке, як річка з дитинства,
Ми виросли – і розлетілися по світу,
Наче оті білі кульбабині парашутики.

На отій світлині- я четвертий праворуч,
На отій, такій пожовклій, чорно-білій світлині…
Ми сподівалися злетіти над світом,
Але ж ця клята сила земного тяжіння!

Ми хотіли як мед- то й ложкою,
Нам думалося, що можна стати щасливими,
Якщо все розпочати з чистого зошита,
Але ж двічі в одну річку не увійдеш, і це так…

Ми гадали, що ми – найрозумніші у світі,
Що решта людей геть не розуміються на житті,
Ми вважали, що весь світ у нас в кишені,
Ми гадали, що ми завжди залишатимемося такими…

Ми прагнули змінити цей світ,
Ми горіли – й думали, що це всього лиш метафора,
Аж поки не згоріли дощенту й не стали димом,
Котрому вже не так дошкуляє це земне тяжіння…