І ці переклади дуже корисні!

Переклад здійснено з 5-го видання, яке вважається канонічним. Нумерація в дужках відповідає розміщенню рубаї в 2-му, найбільш повному виданні.

Омар Хайям -- видатний вчений і геніальний поет, людина енциклопедичних знань, чиє життя овіяне легендами. "Найученіший муж століття; Доказ Істини; Імам Хорасану; Знавець грецької науки; Цар філософів Заходу і Сходу" -- ось далеко не повний перелік почесних титулів О.Хайяма в зеніті його слави. Він жив у ХІ-ХІІ ст. на території, яку займає сучасний Іран. Про першу половину його життя майже нічого невідомо, про останні роки -- теж. Ще півстоліття тому за рік народження Хайяма приймали 1017-1018 роки, пізніше вказували 1040 рік. По збереженому в переказі тексту, який вважається гороскопом Хайяма, індійський вчений С.Г.Тіртха вирахував, що Омар Хайям народився 18 травня 1048 року, і зараз ця дата вважається найбільш достовірною. Та ж невизначеність і з роком його смерті: називають то 1121, то 1123, то 1131 роки, причому більшість дослідників схиляються до останньої дати.

Омар Хайям народився в м. Нішапурі в провінції Хорасан в сім'ї заможного ремісника, можливо, старійшини цеху ткачів, що виготовляли полотно для шатрів і наметів, бо псевдонім Хайям походить від слова "хайма" (шатро, намет). У всякому разі, сім'я мала достатні засоби, щоб створити сину умови для багаторічного серйозного навчання. Отримавши початкову освіту в рідному місті, Хайям продовжив навчання в Балху і Самарканді. Він оволодів широким колом точних і природничих наук того часу: математикою, геометрією, фізикою, астрономією; вивчив філософію, теософію, історію, право; грунтовно ознайомився із філологічними дисциплінами: був начитаний в рідній персько-таджицькій поезії, досконало знав арабську мову і літературу, основи віршування; досяг значних успіхів в астрології і медицині; професійно вивчав теорію музики; був знайомий із досягненнями античної науки -- творами Архімеда, Евкліда, Арістотеля, що в той час вже були перекладені на арабську мову.

Головним напрямком наукових занять молодого Омара Хайяма стає математика. У віці 25 років він зробив перші свої значні наукові відкриття. Математична праця "Трактат про доведення задач алгебри і ал-мукабали", написана ним в Самарканді в 60-і роки ХІ ст., принесла Хайяму славу видатного вченого. Йому починають виявляти сприяння представники тодішньої правлячої еліти. Незабаром він переїжджає в Бухару на запрошення її правителя.
На той час стрімко виросла і утвердилась імперія Великих сельджуків -- виходців із кочівницького туркменського племені Огузів. За султана Малік-шаха вона простягалась від кордонів Китаю до Середземного моря, від Індії до Візантії. Візиром при султані був Нізам-аль-Мульк, найосвіченіша людина свого часу, що мав великий державницький талант. При ньому розвивалися промисловість і торгівля, науки і освіта, в найбільших містах були відкриті академії. На його запрошення О.Хайям переселяється в столицю нової держави Ісфахан і стає придворним ученим. Зібравши у себе при дворі "кращих астрономів століття", як про це повідомляють першоджерела, і виділивши значні кошти на придбання найкращого обладнання, султан поставив перед Хайямом завдання -- побудову двірцевої обсерваторії і розробку нового календаря.

В Ірані і Середній Азії в ХІ ст. існували одночасно дві календарні системи: сонячний домусульманський зороастрійський календар і місячний, що прийшов разом з арабами і закріпився в процесі ісламізації населення. Обидві ці системи були недосконалими. Сонячний зороастрійський рік налічував 365 днів; поправка на невраховані дробові частини діб вводилась тільки раз на 120 років, коли розходження становило вже цілий місяць. Місячний же мусульманський рік, шо складався із 358 днів, був цілковито непридатним для практики сільськогосподарських робіт.
Протягом п'яти років О.Хайям разом із групою астрономів вели в обсерваторії спостереження за зоряним небом і до березня 1079 року ними був розроблений новий календар, який був надзвичайно точним. Цей календар, що отримав у честь султана назву "Малікшахове літочислення", грунтувався на 33-річному періоді, в якому вісім років були високосними: кожний четвертий для перших семи і останній через п'ять років, тобто 4, 8, 12, 16, 20, 24, 28 і 33-й роки циклу. При цьому різниця між календарним роком і роком фактичним, що дорівнює 365,2422 дням, була зведена до 19 сек. Отже, календар, запропонований О.Хайямом, був на 7 сек. точнішим від існуючого нині григоріанського (розробленого в XVI ст. за ініціативою пари Григорія ХІІІ), для якого річна похибка складає 26 сек. Хайямівська календарна реформа із 33-річним циклом оцінюється сучасними вченими як видатне досягнення. На жаль, вона не була доведена в той час до практичного втілення.

В обсерваторії, яка була однією з кращих у світі на той час, О.Хайям проводив і інші астрономічні дослідження. На основі багаторічних спостережень за рухом небесних тіл він склав "Астрономічні таблиці Малік-шаха", які були дуже популярними в країнах середньовічного Сходу. В Ісфахані Хайям продовжує заняття математикою. В кінці 1074 року він завершує геометричний трактат "Коментарі до важких постулатів книги Евкліда". Вісімнадцятирічний період життя вченого в Ісфахані під захистом могутніх опікунів був найщасливішим і найплодотворнішим у творчому відношення відтинком його життєвого шляху.
В кінці 1092 року при нез'ясованих обставинах помер султан Малік-шах; за місяць до цього був убитий Нізам-аль-Мульк. В їхній смерті середньовічні джерела звинувачували ісмаїлітів. Ісфахан разом із Реєм був у той час одним із головних центрів ісмаїлізму -- релігійної антифеодальної течії в мусульманських країнах. В кінці ХІ ст. ісмаїліти проводили активну терористичну діяльність проти панівної тюркської феодальної знаті, використовуючи тактику містифікацій, перевдягань і перевтілень, залякування, таємних вбивств. Так, Нізам-аль-Мульк був зарізаний ісмаїлітом, що проник до нього під виглядом дервіша -- мандрівного мусульманського монаха, а Малік-шах, найімовірніше, був таємно отруєний. Ісфахан після смерті Малік-шаха втратив положення царської резиденції і головного наукового центру, обсерваторія прийшла в звнепад і була закрита, оскільки кошти на її утримання перестали відпускатися. Продовжуючи дослідження в області точних наук, О.Хайям пише в ці роки фізичний трактат "Про мистецтво визначення кількості золота і срібла в тілі, що з них складається", в якому заново розглянув задачу, яку раніше розв'язав Архімед. Ця праця мала для того часу велике наукове і практичне значення.

Трагізм становища О.Хайяма як вченого полягав у тому, що свої блискучі знання, які набагато випередили епоху, він зміг лише частково викласти у своїх творах, частина з яких не дійшла до нашого часу, або ж передати своїм учням. Про нелегку долю середньовічного вченого взагалі ми маємо свідчення самого Хайяма. В передмові до свого алгебраїчного трактату він пише: "... Але я був позбавлений можливості займатися цією справою (тобто дослідженням і класифікацією рівнянь) і навіть не міг зосередитись на роздумах про неї із-за підступів долі, що заважали мені. Ми були свідками загибелі вчених, від яких залишилась малочисельна, але багатостраждальна купка людей. Суворості долі перешкоджають їм в ці часи цілком віддатися удосконаленню і поглибленню своєї науки. Більшість із тих, хто в наш час має вигляд вчених, вдягають істину брехнею, не виходячи в науці за рамки підробки і вдаючи із себе знаючих. Той запас знань, яким володіють, вони використовують лише для низьких корисливих цілей. І якщо вони зустрічають людину, яка вирізняється тим, що вона шукає істину і любить правду, старається відринути брехню і лицемірство та відмовляється від вихвалянь і обману, вони роблять її предметом своєї зневаги і кпинів."

Пізній період життя О.Хайяма був дуже важким, позначеним поневіряннями і переслідуваннями, духовною самотністю. До слави Хайяма як видатного математика і астронома додалась в ці роки крамольна репутація вільнодумця і віровідступника. Його філософські погляди викликали озлоблення і роздратування ревнителів ісламу. Зіткнення з духовенством набрали такого небезпечного характеру, що він змушений був уже в немолоді роки здолати довгий і важкий шлях паломництва в Мекку, щоб "вберегти очі, вуха і голову", як повідомляють про це першоджерела. Після повернення із хаджу Хайям поселяється в селі неподалік від свого рідного Нішапура. За словами середньовічних біографів він не був одружений і не мав дітей. Над могилою Омара Хайяма в Нішапурі вже в наш час збудований величний надгробний пам'ятник, що є однією з найкращих меморіальних споруд сучасного Ірану.
Хоча Омар Хайям і прославився своєю науковою діяльністю, але в свідомості більшості людей він насамперед геніальний поет, автор знаменитих рубаї -- народної поетичної форми, коротеньких чотирирядкових віршів, що під його пером набули естетичної завершеності і досконалості. Вони сповнені глибоких філософських роздумів, жалю від швидкоплинності людського життя, утвердження його земних радостей і втіх, прославлення краси і духовної величі людини. В деяких чотиривіршах виникають пейзажі, незрівнянні за чистотою і прозорістю кольорів.

Омар Хайям відшліфував форму чотиривірша як дорогоцінний камінь. Його рубаї філософські за змістом, їм притаманні алегоричність і символічність мови. Значне місце в них займають мотиви кохання і вина, але вони виступають як символи -- любов до всього, що робить життя духовно багатим і змістовно насиченим, та життєдайне джерело мудрості. Іранський дослідник Р.Дашнакі писав: "Омар Хайям був людиною. Не потрібно робити з нього ні п'яниці, ні ловеласа у стилі французьких романів. Він був таким же, як усі ми: часом мерзнув і голодував, часом жив прекрасно, багато думав і багато працював." Естетика поезії Хайяма -- не страх перед навісною долею і не покірність їй, які зумовлені повною немічністю людини, а сприйняття життя у всій його миттєвій красі; не всесвітня зажура, а насолодження кожною хвилиною швидкоплинного життя; не втеча у сферу ідеального, недосяжного кохання, а любов до земної жінки; не жах перед смертю, а філософське до неї ставлення, сприйняття як природно необхідного завершального етапу земного існування. Життя і творчість Омара Хайяма -- це постійний пошук істини. Та чим більше він до неї наближався, тим ясніше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею буття.

Всесвітня слава прийшла до Омара Хайяма в ХІХ ст. В 1859 р. англійський літератор Едвард Фіцджеральд (1809-1883) видав за власні кошти тоненьку брошуру обсягом в 24 стор. під назвою "Рубайят Омара Хайяма", яка майже два роки пролежала в книжкових крамницях, не зацікавивши жодного з покупців. Фіцджеральд вже змирився з невдачею, як раптом весь наклад (259 екз.) миттєво розійшовся, а вірші О.Хайяма набули шаленої популярності. До кінця життя Е.Фіцджеральд встиг опублікувати ще три перероблені видання (в 1868, 1872 і 1879 роках); п'яте видання, яке було опубліковане в 1889 р., через шість років після смерті автора перекладів, -- із врахуванням поправок перекладача, залишених на сторінках попередніх видань, -- стало остаточною редакцією праці Фіцджеральда над чотиривіршами Омара Хайяма. В наш час збірка "Рубайят Омара Хайяма", що витримала кілька сотень перевидань, є, на думку багатьох спеціалістів, найпопулярнішим поетичним твором, що коли-небудь був написаний англійською мовою. Вона стала класикою англійської і світової літератури і включається до всіх антологій англійської поезії.

Незвичайний успіх віршів східного поета ХІ ст. в англійських читачів ХІХ ст. можна пояснити своєрідністю підходу Е.Фіцджеральда до проблеми пошуку шляхів художньої адекватності при перекладі іншомовної поезії. "Рубайят Омара Хайяма" включає в себе 101 рубаї. Ретельно обдумавши послідовність розміщення чотиривіршів, Фіцджеральд надав їм струнку композицію, перетворивши зібрання рубаї в завершену поему. Оцінюючи їх в порівнянні з оригінальними текстами, літературознавці визнають, що англійські вірші "Рубайяту" можна назвати перекладом лише умовно. Фіцджеральд не прагнув до буквального відтворення; в його поемі багато вільних обробок хайямівських мотивів, зміщено деякі смислові акценти, підсилена емоційна тональність. В тонкій і граціозній інтерпретації перекладач явив сучасному читачу, пристосовуючись до його уподобань, образи та ідеї персько-таджицької поезії Середньовіччя, знавцем якої він був. Але йому вдалося головне -- передати саму суть поезії Хайяма, висвітлити ізсередини значимість і філософську глибину її змісту, моральну велич і художню чарівність.
Нині хайямівські рубаї безцінними перлами істинної поезії ввійшли в скарбницю світової літератури, перекладені на багато мов Заходу і Сходу, звучать на всіх континентах. Секрет цього потужного духовного резонансу в серцях читачів закладено в самій суті поезії Омара Хайяма -- в її високому гуманізмі і художній довершеності.