11(11)
Підем зі мною й заблукаєм в лузі
У трав і квітів чарівному крузі,
Де кожен і слуга собі, й султан --
На троні ж хай Махмуд сидить у тузі.
12(12)
З віршами книга, й тінь дає нам гай,
І дзбан з вином, й хлібина -- й ти співай,
Мене обнявши в цій самотині.
О, ця самотина тепер вже -- Рай!
13(13)
Ті марять -- Слава їм впаде до рук,
А ті -- що Рай позбавить їх від мук.
О, гріш позич й розтрать його сьогодні,
І не зважай на сурм далеких звук!
14(15)
На розу глянь розквітлу на горбі,
Що промовля:"На мить одну скарби
Явила світу я: сміялась вранці,
А вечір зустрічатиму в журбі."
15(16)
І ті, хто про Зерно в житті цім дбають,
І ті, які за вітром все пускають --
Однаково вернуться до Землі,
В яку заривши, вже не відкопають.
16(17)
Надія вічна, що в серцях дрімає,
То кине в грязь, а то у вись здіймає --
Мов клаптик снігу між пісків пустелі:
Пригріє сонце -- й вже його немає.
17(18)
Цей Караван-сарай милує очі,
Бо за портал в нім -- зміна Дня і Ночі:
Султан один за одним в нім пробуде
Годину-дві і йде -- нема більш мочі!
18(19)
Лев з Ящіркою, кажуть, поселивсь
Там, де Джамсид з Бахрамом веселивсь,
Мисливцем знаним -- й гарцював Цар звірів
Над ними, але жоден не збудивсь.
19(24)
Дивлюсь на розу й думаю про те,
Що з них найкраща з Цезаря росте;
І гіацинту, що розцвів, красу
Дало чиєсь волосся золоте.
20(25)
Й ці квіти, що у вранішній росі
Милують зір на річковій косі, --
О, не топчи ногою їх -- хто знає,
Ростуть з коси чиєї вони всі?!