Дружині Ліні

Ми тридцять років ще й один
Сімейний віз тягли в супрязі:
Я був для тебе мужем-князем
Від першодня аж до сивин.
А ти княгинею була
Для мене, вірною жоною,
І чувся дужим я з тобою
На чолі княжого стола.

Часи усобиць, грізних смут
І різних пошестей раптових,
До пня нас винищить готових,
Пережили. Вино отрут
З душі не витруїло згоди,
І милосердя та жалю –
Сьогодні я тебе люблю,
Як люблять затишок природи
В осіннім затишку тепла
І дозрівання. Мов прозріння,
Для мене є твоє уміння
Два рівноважити крила
І зберігати лад і згоду
В серцях і помислах усіх,
Плач перетворювати в сміх,
В хмільне вино – прісняву воду.
Моя коханко і жоно,
Соратнице палка й дружино,
Жилось нам терпко та ожинно
І так малинно заодно!
А запорукою – дочка,
Княжна – єдина гордість наша
І втіха. Повна наша чаша
І стіл небідний при свічках.
Твій день народження ясний
Ми відзначаємо сьогодні,
З тобою зріднені і згодні
В усьому. Наче дух святий
На нас зійшов. І нам доволі
І задушевності, і слів,
І сліз, і радощів-жалів
У триєдиному застоллі.
Я встану й тихо поклонюсь
Тобі – дружині і княгині,
Загляну в оченьки глибинні
І щастя карого нап’юсь
На все життя. За все прости
І відпусти гріхи невільні,
А всі набутки наші спільні,
Перехрестивши, освяти.

1998