(етюд з натури)

Заняття в художній школі розпочинаються по обіді, коли уже закінчились уроки у загальноосвітній… В класі різьблення по дереву сидять два викладачі: Ярослав Володимирович та Володимир Володимирович і наразі два учні – Василь та Юрій. Юрій налаштовується продовжити різьблення фігурки козака в шапці, а Василь – саме викінчує поштову скриньку у вигляді собаки… Решта учнів ще не підійшли, урок ще не розпочався, то ж хлопці тим часом трішки “казяться” - норовлять кудись заховати вироби один одного. Юрко говорить з Володимиром Володимировичем про свої пригоди у загальноосвітній школі.
- Ну йолки-палки! та вчителька якась дурна…
Тим часом Василь вхопив недорізьбленого Юркового козака, похапцем заховав, тай приєднується до розмови, ніби нічого й не було.
- Так – так! - серйозно кажу, - така вредна, і мені чуть двійку не поставила, - захоплюється своєю розповіддю, та так щиро виливає свої жалі, що й не помічає, як Юрко тишком-нишком ухопив його пустотілого собаку і теж сховав… під стіл і знову підсідає до компанії та переводить мову на Василеву недовершену скриньку-собаку, мовляв, що ти будеш далі робити?
- А де твій пес? Я видів: тут недавно зграя собак пробігала - певно, з ними побіг… - Юрко весело сміється.
Але Василь не дає собі в кашу наплювати.
- Ти би краще за своїм козаком недоробленим дивився - його теж нема - певно, вже десь на кавалєрку пішов…
Потім хлопці шукають свої вироби та так весело чубляться, що аж два викладачі ледве справляються з двома учнями…
І ось нарешті козак із собакою заспокоїлися та мирно лягли поруч на столі, а стомлені хлопці продовжують розповідати про сьгоднішні пригоди у загальноосвітній школі… Але Юрко таки не покинув своїх вредних намірів, і хоч загальна ситуація під контролем викладачів, а вироби перед очима… Та все ж… хай буде, що буде, – миленько розмовляючи з Василем, дивлячись йому в очі і підтакуючи у всьому, Юрко бере його собаку за хвоста та запихає у шафу, що поряд, добре усвідомлюючи, що Василь усе бачить… Василь справді дивиться широко відкритими очима, але чи бачить?.. І захоплено довівши свою розповідь до логічного кінця, раптом спохоплюється.
- А де мій пес? Що за «наглість»!..

Володимир Володимирович, сміючись, запитує Ярослава Володимировича щодо ситуації довкола Василевої собаки.
- І як ти на таке дивишся!? Тобі це нічого не нагадує?
- Ну й ситуація! А що? – сміючись відказує колега.
- А мені нагадує… щось до болю знайоме… точно як у сьогоднішній українській державі: у нас просто з-під носа забирають усе, а ми дивимося, ніби й усе бачимо… Через рік-другий отямимось, а мови рідної уже не чути… а землю нам з-під ніг уже й украли!
Листопад 2012