81(88)
Ти, ким із праху створені всі ми
Й Змій вселений у Рай, щоб грішними
Зробить нас, -- пожалій дітей своїх:
Дай нам прощення -- й навзамін візьми!
82(89)
Як день спекотний вже згасать почав,
Що Рамазан виснажливий кінчав,
Стояв я у майстерні Гончаря
І його посуд глиняний вивчав.
83(90)
Всіх форм тут вироби, малі й великі,
Стояли на долівці різноликі:
І дзбани говірливі, і горшки,
Що, як здалось, замовкли вже навіки.
84(91)
Сказав один з них: "Недаремно з глею
Постав я, щоб, сягнувши апогею,
Розбитим і розтоптаним кимсь буть
І знову стать безформною землею."
85(92)
Промовив другий: "О, чи б міг розбить
Хтось чару, якщо з неї буде пить?!
Хто ж виліпив їх власними руками,
Не зміг би навіть в гніві це зробить."
86(93)
А потім глека репліка почулась,
Що його шийка дивно так зігнулась:
"Беруть мене на глум -- чи ж винен я,
Що в Гончаря рука тоді здригнулась?!"
87(94)
Й вже горщик -- ще суфійських спорів жар
В нім не остиг і втіливсь в мови дар:
"Торкнусь проблем Творіння і Творця:
Скажіть мені, хто -- Горщик, хто -- Гончар?"
88(95)
"Ну, -- інший встряв, -- це як вже поведеться;
Один відправить в Пекло тих клянеться,
В кім брак допущений, коли творив;
Та він добряк -- то ж якось обійдеться."
89(96)
"Що ж, -- буркнув ще хтось, -- хто б мене купив --
Хоч висох весь, бо вже давно не пив --
Але наповни знов живильним соком --
Й, напившись, поступово б я ожив."
90(97)
Так в сутінках неспішно розмовляли
Й, коли вже місяць заглянув до зали,
Почулось раптом поруч: "Брате! Брате!" --
І дзбани два, обнявшись, заридали.