71(76)
Що написав Він -- те уже основа
Життя твого; що ж мовиш ти -- полова.
Ні гнів, ні жарт твої не змінять й букви,
Ні сльози всі не змиють навіть слова.
72(78)
Цей ввігнутий казан, що Небом звуть
І повзають під ним, живуть і мруть, --
В мольбі рук вгору не здіймай -- безсиле
Воно, як ти і я, -- пора збагнуть!
73(79)
Знов прах людський у глей земний вростає,
Врожай торішній злак новий вертає
Й що написав Творець у Перший Ранок,
Те День Останній світу прочитає.
74(80)
Готують нас вчорашніх днів труди
До завтрашніх тріумфів чи нужди.
Пий, бо не знаєм, звідки йшли й чому!
Пий, бо не знаєм, нащо йти й куди!
75(81)
На світ з'явившись цей, замру від страху,
В ніч між сузір'їв кинутий з розмаху,
Щоб через мить навік посісти місце,
Призначене душі моїй і праху.
76(82)
Як звеселя воно: іще бажає
Його душа -- хай дервіш зневажає;
Ключем Вина ті Двері відімкну,
Перед якими він в мольбі страждає.
77(83)
Й це знаю я: те Світло, що над нами,
Любов кріпить, а гнів м'якшить сльозами;
І нам один лиш зблиск його в корчмі
Миліший за відсутність його в храмі.
78(84)
Що гірш: ніщо бездумне, жарти й сміх --
Чи щось свідоме, але райських втіх
Позбавлене під страхом вічних мук,
Що їх зазнаєш, коли впав у гріх?
79(85)
Що робите із нами ви, боги?
Брать золотом -- та за які борги?!
Ми в вас не позичали ні копійки!
Та нас не чують -- скорбні це торги.
80(87)
О Ти, що множиш відчай і страхи
І ставиш сильця нам на всі шляхи,
Й, не покладаючись на сили зла,
Падіння теж зачислюєш в гріхи!