Перші кроки серед руїн

Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало неймовірно втомленим, сірим від безсонної ночі та попелу. Він ступав по залишках спалених знань із тією ж рішучістю, з якою переходив Рубікон. Його погляд був спрямований не на руїни Бібліотеки, а на портові доки.
Поруч ішла Клеопатра. Вона відмовилася від паланкіна. Цариця Єгипту хотіла йти пішки, щоб її народ бачив: вона розділяє їхнє горе. Її золоті сандалії миттєво стали сірими від попелу. Вона не плакала. Її обличчя перетворилося на горду, холодну маску єгипетської богині Ісіди.
Вони зупинилися біля підніжжя зруйнованої колонади. Цезар повернувся до Руфіо, який ішов трохи позаду, тримаючи в руках карту оборони міста.
– Руфіо, – голос Цезаря звучав сухо й чітко. – Накажи легіонерам розібрати завали південного крила. Нам потрібен камінь для відбудови барикад. І перевірте склади з зерном, що вціліли біля доків. Охорону подвоїти. Вороги спробують скористатися панікою мешканців.
Клеопатра повільно повернула голову до Цезаря. Вона наступила на обвуглений шматок дерева, який колись був частиною книжкової шафи Арістотеля.
–Твої перші накази – це камінь для барикад і охорона хліба, Гаю Юлію? – тихо, але з глибокою отрутою в голосі запитала вона. – Ти стоїш на могилі найбільшого скарбу моєї династії, і все, про що ти думаєш, це висота твоїх стін?
Цезар зупинився. Він подивився на неї зверху вниз, і в його очах на мить зблиснуло щось схоже на людське співчуття, яке, проте, миттєво згасло під тиском прагматизму.
– Клеопатро, якщо сьогодні Ахілл прорве мої барикади через те, що мені не вистачило каменю, завтра не буде кому відбудовувати цю Бібліотеку. І тебе не буде на троні, щоб фінансувати нових переписувачів. Спочатку ми виграємо цю війну. Потім я випишу тобі тисячі сувоїв із Риму, Афін та Пергама. Рим компенсує твої збитки. Але спочатку – залізо і дисципліна.
– Рим ніколи не зможе компенсувати те, що знищив, – відповіла Клеопатра, дивлячись повз нього на старого Філоксена. – Пергамські книги – це копії. Тут горіли душі авторів. Ти дав мені трон, Цезарю, але ціна цього трону надто висока.
Вона рішуче рушила вперед, обганяючи римських солдатів. Попіл Александрії здіймався з-під її ніг маленькими сірими хмаринками, залишаючи чіткі сліди на спаленій землі – сліди цариці, яка починала своє правління на руїнах світу.

Далі буде.