Чорний сніг і попелястий світанок

Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
– Ну що, єгиптяни хотіли нас викурити? – сплюнув під ноги старий галльський ветеран. – Тепер самі погрійтеся. Вогонь триматиме їхніх вершників далі від наших стін. Добре палає, Руф!
Для більшості з них спалені сувої були лише незрозумілими шматками чужого папірусу. Вони бачили в пожежі лише вдалий тактичний маневр, який рятував їхні життя.
На противагу їм, у самому місті панував справжній жах і кінець світу. Вчені Мусейона, літні математики та філософи вибігали з палаючих приміщень. Брудні від попелу, вони плакали, задихаючись від диму, і притискали до грудей випадково врятовані сувої, обпалюючи руки й бороди. Мешканці бігли до кварталу Брухейон з криками розпачу. Над нічним містом, закриваючи зірки, летіли мільйони чорних клаптів згорілого папірусу. Це був чорний сніг Александрії – попіл трьохсот років надбань людського розуму, який розвіювався над темними водами Середземного моря.
Наступний ранок зустрів місто мертвим гнітючим штилем. Сонце пробивалося крізь брудно-сіру пелену ядучого диму, схоже на тьмяну мідну монету. Повітря пахло згорілим папером і смаженим зерном. Там, де ще вчора височіла Бібліотека, тепер лежало гігантське страхітливе згарище. Дах головної зали провалився всередину, поховавши під собою мармурові портики. Скрізь земля була вкрита товстим шаром сірого попелу, який ворушився від найменшого подиху вітру. Жоден листок чорного снігу більше не летів у небо – усе перетворилося на перламутровий пил.
***

Серед цього апокаліпсису, на вцілілих сходах Мусейона, сидів літній граматик Філоксен. Його пальці були чорними від гару, а поли колись білосніжного грецького гіматія обгоріли та просякли смолою. Він не звертав уваги на лікаря, який намагався змастити олією його сильно обпалені долоні.
У руках Філоксен стискав єдиний обвуглений сувій – коментарі Арістарха Самофракійського до «Іліади». Текст на папірусі згорнувся від жару, перетворившись на крихку трубку, яка розсипалася просто на очах. Поруч із ним на колінах стояв його учень, юний Тімон із Родосу. Хлопець тихо вив, закривши обличчя руками. Його власна праця про рух планет, яку він писав останні три роки, зникла в попелі за лічені хвилини.
– Не плач, хлопче, – прохрипів Філоксен, і його голос зірвався на кашель від диму. – Вони спалили слова, але вони не спалили геометрію Всесвіту. Вони вбили пам'ять трьох століть, але ми змусимо наш розум працювати знову. Якщо виживемо.
Повз них, важко тупаючи підкованими калігами, пройшов патруль римських легіонерів. Центуріон Тит Пуксіон, ветеран галльських походів, байдужою засмаглою рукою підняв із землі шматок недогорілого пергаменту, покрутив у руках і кинув назад у бруд.
– Гей, єгиптяни, звільніть прохід! – крикнув він ученим. – Тут зараз підуть машини Руфіо. Не плутайтеся під ногами, якщо не хочете опинитися в ямі.
Для Тита Пуксіона цей ранок був чудовим. Пожежа очистила простір перед палацом. Тепер єгипетські лучники не могли непомітно підібратися через дахи. Тактичне завдання Цезаря було виконано. Що таке кілька тисяч книжок іноземною мовою порівняно з безпечним периметром для четвертого легіону?!

Далі буде.