Суд історії на балконі палацу

Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від частого дихання. Очі цариці горіли тим самим вогнем, який зараз пожирав нижнє місто.
– Ти прийшов сюди як завойовник, Гаю Юлію! – її голос, зазвичай заворожуючий і м'який, зараз уривався від гніву й розпачу. – Але ти перетворився на звичайного варвара. Поглянь туди! Там горить розум усього світу! Те, що мої предки Птолемеї збирали три століття, купуючи, обмінюючи і переписуючи кожен папірус, згорток і манускрипт, що потрапляли в цей порт – ти спопелив за одну ніч ради свого порятунку! Поглянь, вогонь уже на стінах Мусейона!
Цезар повернувся до неї. Його обличчя було суворим, освітленим криваво-червоною загравою пожежі. Погляд залишався абсолютно холодним, позбавленим будь-яких емоцій.
– Світ пам'ятатиме мене не за спалені книги, Клеопатро, – відчеканив він кожне слово. – Моє завдання зараз – вижити і зберегти Рим. Книги можна переписати. Філософи напишуть нові трактати. Але життя моїх легіонерів і твоє майбутнє царювання повернути не вдасться, якщо ми програємо цю ніч. Рим пише історію залізом, а не чорнилом. Мені потрібна була стіна вогню, щоб захистити мої фланги, і я її створив.
– Деякі речі залізом не повернути, – прошепотіла Клеопатра, дивлячись, як величезний стовп іскор піднявся над дахом головної зали Бібліотеки. – Цей попіл назавжди залишиться на твоїх руках. Жодна твоя перемога не змиє цього злочину перед вічністю.
Поки вогонь пожирав Мусейон, александрійський натовп на вулицях, підбурюваний таємними агентами євнуха Потіна, остаточно оголосив Клеопатру зрадницею, яка продала Єгипет римському вовку. Царський квартал перетворився на розбурханий котел. Пожежа спалила залишки будь-яких політичних компромісів. Клеопатра зрозуміла: доки Цезар тримає зовнішні стіни, її власна гвардія мусить захистити палац від внутрішнього вибуху. Кожна тінь у довгих коридорах тепер могла ховати вбивцю, підісланого її молодшим братом Птолемеєм XIII.
Вона діяла рішуче, змиваючи з рук не кров, а чорну кіптяву, що залітала через вікна палацу. Цариця особисто відібрала сотню найвірніших єгипетських та нумідійських найманців. Вони заблокували всі підземні переходи під палацом. Коли паніка сягнула піку, Клеопатра викрила змову серед власних придворних писарів та слуг, які намагалися відкрити південні ворота палацу для військ Ахілла. За її особистим наказом гвардійці безжально страчували заколотників просто біля мозаїчних басейнів.
Коли її брат-царевич Птолемей XIII спробував скористатися хаосом і втекти, щоб очолити штурм ззовні, саме гвардія Клеопатри перехопила його. Вона особисто повернула брата в його покої, нагадавши, що він залишається заручником.
– Вони називають мене єгипетською блудницею, Ірадо, – тихо говорила Клеопатра своїй вірній служниці, дивлячись у дзеркало на тлі червоної заграви. – Мій брат, ця дитина в руках євнухів, думає, що рятує Александрію. Але Александрія – це я! Моє серце розривається від кожної іскри над Мусейоном. Проте якщо я зараз виявлю слабкість перед Цезарем або власним народом, нас розірвуть. Птолемей віддасть місто на розграбування, а Рим зробить його своєю провінцією. Я маю бути жорстокішою за вогонь. Якщо для порятунку Єгипту мені доведеться заплямувати руки попелом Бібліотеки та кров'ю зрадників – я зроблю це.

Далі буде.