Істинна самотність – це присутність людини, яка тебе не розуміє!!!

Я засинаю. Ніби падаю у бездонну прірву. Я нічого не бачу, не відчуваю, не чую, все навколо темно. Це нагадує непрохідну гущу, крізь яку неможливо пройти. Вона охоплює все навколо, вона огортає мене з ніг до голови. Продовжую падати і не можу зупинитись. Це починає лякати і водночас бісить. Я хочу взяти це в свої руки, хочу виправити на свою користь. Хочу проснутись. Чому не виходить? Я не знаю, що робити, але дозволити паніці взяти гору над собою – ні, цього не буде. Я повинна з цим справитись, виправити, проснутись. Ось, здається я чую чийсь голос. Він дуже далеко, але це може бути спасіння. Відлуння голосу ніби ехом б’є з далеку. Я біжу на цей звук, простягаю руку. Здається близько. Чому віддаляється?
--- Стій! – кричу, але все марно. Навколо тиша.
Знову ця глуха тиша. Вона стає густішою огортає мою голову, не дає зосередитись. Вона чіпляється за мої думки знищуючи їх одна за одною.
--- Не треба.--- З мого горла намагається вирватись крик. Все марно. В горлі застряг великий ком, він мішає не дає сказати слова. Я стараюсь його проковтнути, позбутись…раз…другий…третій… Але не виходить, воно здавлює моє горло, не дає дихати. Десь в центрі сонячного сплетіння наростає паніка, старається вирватись на зовні через крик. Тишина. Я хочу відкрити очі але тяжка пелена не дає цього зробити.
--- За що?--- питаю я себе.
Всі мої відчуття відключились ніби хтось вимкнув світло. Темрява, тишина, одинокість. Я більше не можу, я завжди старалась показати себе сильною. Я не піддавалась паніці на людях, йшла на пролом. Не те, що по головах. Ні, я ніколи нікому не шкодила навмисне. Просто старалася добитись того чого хотіла.
А зараз я не можу нічого зробити. Я знову продовжую падати, можливо варто просто здатись, і плисти за течією а не проти?!
Що буде те буде! Але це не в моєму стилі. Я так не хочу, не хочу бути, як всі. Передімною появляється вікно. Можливо зможу вибратись. Я простягаю руку стараючись дотягнутись до нього, воно вже близько, так близько. Я відчуваю дотиком скло, холодне, тверде скло. Ось воно, моє спасіння. Відчиняю його… знову тишина! Знову темрява!

2012р.

Самотність – це коли навколо багато людей, але не одним ти не можеш в повній мірі дорожити ...