Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Буряки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Буряки
Тітка Фаїна вскрізь ходила з сапою. І кричала. Бо цілий вік на буряках, а в полі, кожна розійшовшись на рядок – не почуєш одна одну, як не кричати. То вона кричала й у лавці, і на бригаді, і дома, й навіть у кабінеті в голови. Заходила, махала сапою й кричала. Вони всі кричали, з ланки, й голова виписував їм цеглу, цемент і навіть страшенно дефіцитний шифер. Сердито відсовував підписану заяву, наче хотів тим шифером заткнути буряківницям рота. Вони йшли вдоволені, кричали вже надворі й будувалися – були саме такі часи.
І тітка Фаїна будувалася, хоча їй було важко. Цілий вік важко їй було й усе через Юрка – жонатого та сміхотливого бригадира з молодості. З ним тітку Фаїну біс повабив іще тоді, то на козаку нема знаку́, а за тітку Фаїну путні не йшли, довго була сама, аж поки не видали дівулю за глухого п'яничку Яшка – аби за кого. Яшко заходився бити тітку Фаїну ще з першого дня, але дівчата в ланці були дужі – тітка Фаїна справно давала здачі, то пак – сапа завжди була напохваті.
Так прижили вони двойко – хлопця й дівчинку. Ще як малі були, то нічого, а коли підросли, то перед тіткою Фаїною постало житлове питання – доти сиділи в низенькій мазанці. Скоро по тому, як покричала вона та помахала сапою в головиному кабінеті, привезли цеглу й бут – на фундамент. У неділю вона згукувала людей на толоку, наймала бабу Настю – варити, купувала самогон. Сама не варила – Яшко вип'є.
Яшко через раз топив у школі, а через раз вигонили за пиятику, то він пропивав усе з дому. Що прибіжить тітка Фаїна на обід, то й бачить, що знов щось пропив. Кричала на нього, та Яшко майже не чув – кричи-не кричи…
Тітка Фаїна довго будувалася – самі стіни виводила років зо чотири. Діти росли, ясенова ручка од сапи вишмульгувалась, Яшко пропивав. А вона прибіжить на двогодинний колгоспний обід, там укинула що в рота, чи не вкинула – й на свій город – картопля не жде. Без сапи тітки Фаїни не бачили.
То не мала часу пильнувати за Яшком. Тільки кричала. А, що не чув, то більше почала бити сапою – вишмульганим держаком. Дужа була, а Яшко спивався.
Буряки розтягувалися для тітки Фаїни на цілий рік, ні – на ціле життя. Той місяць, що пололи вони майбутні солодкі корені наче тривав і тривав, бігала й бігала тітка Фаїна з сапою до машини, а решта року наче збрижувалася до новорічних свят – раз, і все.
Хата будувалася, діти росли, Яшко пропивав. Не вгляділа – пропив двері, що замовила в столярці – побила. Не вгляділа – пропив скло на вікна. Побила. Тітка будувала хату – хата росла догори, а Яшко пропивав і хата опускалася донизу. Якби не буряки, якби не город – пильнувала б краще, та коли! Через те хата майже не росла. А діти росли завжди – з дітей Яшко нічого не міг пропити.
В тім кінці городу бур'яни геть спили тітчину моркву – все не доходили руки. Прибігла в обід і з сапою туди. Але зачепилася оком за навіс при повітці, ще вранці там лежали в'язки з дранкою – готувалася мазати стелю. Дранки не було. У гніві тітка Фаїна вбігла в хату – Яшко сидів п'яний.
На неї чекала морква. А по обіді мусіла бігти до машини – взяла зайвий гектар буряків, бо складала в нову хату на меблі. Тому довго бити Яшка тітка Фаїна часу не мала, розвернула сапу та почала лупити чоловіка по голові жалом. Бризнула кров.
Забитого Яшка тітка Фаїна вкинула до ями, в якій гасили вапно. Притрусила зверху бадиллям і побігла на город. Сапи не мила – вичовгається об землю.
Увечері тітка Фаїна з дітьми витягли захололого мертв'яка з ями та глибоко закопали на городі. Між морквою й капустою – там було місце, бо не зійшла чогось у тітки сіянка. Діти не плакали й тітка Фаїна не плакала, бо сподівалися, що тепер їхня хата ростиме швидше. «Нічого, – кричала вона дітям, – у Марії є дранка – вона казала».
Вранці тітка Фаїна побігла на буряки...
2011 р.
І тітка Фаїна будувалася, хоча їй було важко. Цілий вік важко їй було й усе через Юрка – жонатого та сміхотливого бригадира з молодості. З ним тітку Фаїну біс повабив іще тоді, то на козаку нема знаку́, а за тітку Фаїну путні не йшли, довго була сама, аж поки не видали дівулю за глухого п'яничку Яшка – аби за кого. Яшко заходився бити тітку Фаїну ще з першого дня, але дівчата в ланці були дужі – тітка Фаїна справно давала здачі, то пак – сапа завжди була напохваті.
Так прижили вони двойко – хлопця й дівчинку. Ще як малі були, то нічого, а коли підросли, то перед тіткою Фаїною постало житлове питання – доти сиділи в низенькій мазанці. Скоро по тому, як покричала вона та помахала сапою в головиному кабінеті, привезли цеглу й бут – на фундамент. У неділю вона згукувала людей на толоку, наймала бабу Настю – варити, купувала самогон. Сама не варила – Яшко вип'є.
Яшко через раз топив у школі, а через раз вигонили за пиятику, то він пропивав усе з дому. Що прибіжить тітка Фаїна на обід, то й бачить, що знов щось пропив. Кричала на нього, та Яшко майже не чув – кричи-не кричи…
Тітка Фаїна довго будувалася – самі стіни виводила років зо чотири. Діти росли, ясенова ручка од сапи вишмульгувалась, Яшко пропивав. А вона прибіжить на двогодинний колгоспний обід, там укинула що в рота, чи не вкинула – й на свій город – картопля не жде. Без сапи тітки Фаїни не бачили.
То не мала часу пильнувати за Яшком. Тільки кричала. А, що не чув, то більше почала бити сапою – вишмульганим держаком. Дужа була, а Яшко спивався.
Буряки розтягувалися для тітки Фаїни на цілий рік, ні – на ціле життя. Той місяць, що пололи вони майбутні солодкі корені наче тривав і тривав, бігала й бігала тітка Фаїна з сапою до машини, а решта року наче збрижувалася до новорічних свят – раз, і все.
Хата будувалася, діти росли, Яшко пропивав. Не вгляділа – пропив двері, що замовила в столярці – побила. Не вгляділа – пропив скло на вікна. Побила. Тітка будувала хату – хата росла догори, а Яшко пропивав і хата опускалася донизу. Якби не буряки, якби не город – пильнувала б краще, та коли! Через те хата майже не росла. А діти росли завжди – з дітей Яшко нічого не міг пропити.
В тім кінці городу бур'яни геть спили тітчину моркву – все не доходили руки. Прибігла в обід і з сапою туди. Але зачепилася оком за навіс при повітці, ще вранці там лежали в'язки з дранкою – готувалася мазати стелю. Дранки не було. У гніві тітка Фаїна вбігла в хату – Яшко сидів п'яний.
На неї чекала морква. А по обіді мусіла бігти до машини – взяла зайвий гектар буряків, бо складала в нову хату на меблі. Тому довго бити Яшка тітка Фаїна часу не мала, розвернула сапу та почала лупити чоловіка по голові жалом. Бризнула кров.
Забитого Яшка тітка Фаїна вкинула до ями, в якій гасили вапно. Притрусила зверху бадиллям і побігла на город. Сапи не мила – вичовгається об землю.
Увечері тітка Фаїна з дітьми витягли захололого мертв'яка з ями та глибоко закопали на городі. Між морквою й капустою – там було місце, бо не зійшла чогось у тітки сіянка. Діти не плакали й тітка Фаїна не плакала, бо сподівалися, що тепер їхня хата ростиме швидше. «Нічого, – кричала вона дітям, – у Марії є дранка – вона казала».
Вранці тітка Фаїна побігла на буряки...
2011 р.
Мініатюру було опубліковано в 11 числі журналу "Дніпро" за 2011 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 9."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 8."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 8."
Про публікацію
