Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Буряки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Буряки
Тітка Фаїна вскрізь ходила з сапою. І кричала. Бо цілий вік на буряках, а в полі, кожна розійшовшись на рядок – не почуєш одна одну, як не кричати. То вона кричала й у лавці, і на бригаді, і дома, й навіть у кабінеті в голови. Заходила, махала сапою й кричала. Вони всі кричали, з ланки, й голова виписував їм цеглу, цемент і навіть страшенно дефіцитний шифер. Сердито відсовував підписану заяву, наче хотів тим шифером заткнути буряківницям рота. Вони йшли вдоволені, кричали вже надворі й будувалися – були саме такі часи.
І тітка Фаїна будувалася, хоча їй було важко. Цілий вік важко їй було й усе через Юрка – жонатого та сміхотливого бригадира з молодості. З ним тітку Фаїну біс повабив іще тоді, то на козаку нема знаку́, а за тітку Фаїну путні не йшли, довго була сама, аж поки не видали дівулю за глухого п'яничку Яшка – аби за кого. Яшко заходився бити тітку Фаїну ще з першого дня, але дівчата в ланці були дужі – тітка Фаїна справно давала здачі, то пак – сапа завжди була напохваті.
Так прижили вони двойко – хлопця й дівчинку. Ще як малі були, то нічого, а коли підросли, то перед тіткою Фаїною постало житлове питання – доти сиділи в низенькій мазанці. Скоро по тому, як покричала вона та помахала сапою в головиному кабінеті, привезли цеглу й бут – на фундамент. У неділю вона згукувала людей на толоку, наймала бабу Настю – варити, купувала самогон. Сама не варила – Яшко вип'є.
Яшко через раз топив у школі, а через раз вигонили за пиятику, то він пропивав усе з дому. Що прибіжить тітка Фаїна на обід, то й бачить, що знов щось пропив. Кричала на нього, та Яшко майже не чув – кричи-не кричи…
Тітка Фаїна довго будувалася – самі стіни виводила років зо чотири. Діти росли, ясенова ручка од сапи вишмульгувалась, Яшко пропивав. А вона прибіжить на двогодинний колгоспний обід, там укинула що в рота, чи не вкинула – й на свій город – картопля не жде. Без сапи тітки Фаїни не бачили.
То не мала часу пильнувати за Яшком. Тільки кричала. А, що не чув, то більше почала бити сапою – вишмульганим держаком. Дужа була, а Яшко спивався.
Буряки розтягувалися для тітки Фаїни на цілий рік, ні – на ціле життя. Той місяць, що пололи вони майбутні солодкі корені наче тривав і тривав, бігала й бігала тітка Фаїна з сапою до машини, а решта року наче збрижувалася до новорічних свят – раз, і все.
Хата будувалася, діти росли, Яшко пропивав. Не вгляділа – пропив двері, що замовила в столярці – побила. Не вгляділа – пропив скло на вікна. Побила. Тітка будувала хату – хата росла догори, а Яшко пропивав і хата опускалася донизу. Якби не буряки, якби не город – пильнувала б краще, та коли! Через те хата майже не росла. А діти росли завжди – з дітей Яшко нічого не міг пропити.
В тім кінці городу бур'яни геть спили тітчину моркву – все не доходили руки. Прибігла в обід і з сапою туди. Але зачепилася оком за навіс при повітці, ще вранці там лежали в'язки з дранкою – готувалася мазати стелю. Дранки не було. У гніві тітка Фаїна вбігла в хату – Яшко сидів п'яний.
На неї чекала морква. А по обіді мусіла бігти до машини – взяла зайвий гектар буряків, бо складала в нову хату на меблі. Тому довго бити Яшка тітка Фаїна часу не мала, розвернула сапу та почала лупити чоловіка по голові жалом. Бризнула кров.
Забитого Яшка тітка Фаїна вкинула до ями, в якій гасили вапно. Притрусила зверху бадиллям і побігла на город. Сапи не мила – вичовгається об землю.
Увечері тітка Фаїна з дітьми витягли захололого мертв'яка з ями та глибоко закопали на городі. Між морквою й капустою – там було місце, бо не зійшла чогось у тітки сіянка. Діти не плакали й тітка Фаїна не плакала, бо сподівалися, що тепер їхня хата ростиме швидше. «Нічого, – кричала вона дітям, – у Марії є дранка – вона казала».
Вранці тітка Фаїна побігла на буряки...
2011 р.
І тітка Фаїна будувалася, хоча їй було важко. Цілий вік важко їй було й усе через Юрка – жонатого та сміхотливого бригадира з молодості. З ним тітку Фаїну біс повабив іще тоді, то на козаку нема знаку́, а за тітку Фаїну путні не йшли, довго була сама, аж поки не видали дівулю за глухого п'яничку Яшка – аби за кого. Яшко заходився бити тітку Фаїну ще з першого дня, але дівчата в ланці були дужі – тітка Фаїна справно давала здачі, то пак – сапа завжди була напохваті.
Так прижили вони двойко – хлопця й дівчинку. Ще як малі були, то нічого, а коли підросли, то перед тіткою Фаїною постало житлове питання – доти сиділи в низенькій мазанці. Скоро по тому, як покричала вона та помахала сапою в головиному кабінеті, привезли цеглу й бут – на фундамент. У неділю вона згукувала людей на толоку, наймала бабу Настю – варити, купувала самогон. Сама не варила – Яшко вип'є.
Яшко через раз топив у школі, а через раз вигонили за пиятику, то він пропивав усе з дому. Що прибіжить тітка Фаїна на обід, то й бачить, що знов щось пропив. Кричала на нього, та Яшко майже не чув – кричи-не кричи…
Тітка Фаїна довго будувалася – самі стіни виводила років зо чотири. Діти росли, ясенова ручка од сапи вишмульгувалась, Яшко пропивав. А вона прибіжить на двогодинний колгоспний обід, там укинула що в рота, чи не вкинула – й на свій город – картопля не жде. Без сапи тітки Фаїни не бачили.
То не мала часу пильнувати за Яшком. Тільки кричала. А, що не чув, то більше почала бити сапою – вишмульганим держаком. Дужа була, а Яшко спивався.
Буряки розтягувалися для тітки Фаїни на цілий рік, ні – на ціле життя. Той місяць, що пололи вони майбутні солодкі корені наче тривав і тривав, бігала й бігала тітка Фаїна з сапою до машини, а решта року наче збрижувалася до новорічних свят – раз, і все.
Хата будувалася, діти росли, Яшко пропивав. Не вгляділа – пропив двері, що замовила в столярці – побила. Не вгляділа – пропив скло на вікна. Побила. Тітка будувала хату – хата росла догори, а Яшко пропивав і хата опускалася донизу. Якби не буряки, якби не город – пильнувала б краще, та коли! Через те хата майже не росла. А діти росли завжди – з дітей Яшко нічого не міг пропити.
В тім кінці городу бур'яни геть спили тітчину моркву – все не доходили руки. Прибігла в обід і з сапою туди. Але зачепилася оком за навіс при повітці, ще вранці там лежали в'язки з дранкою – готувалася мазати стелю. Дранки не було. У гніві тітка Фаїна вбігла в хату – Яшко сидів п'яний.
На неї чекала морква. А по обіді мусіла бігти до машини – взяла зайвий гектар буряків, бо складала в нову хату на меблі. Тому довго бити Яшка тітка Фаїна часу не мала, розвернула сапу та почала лупити чоловіка по голові жалом. Бризнула кров.
Забитого Яшка тітка Фаїна вкинула до ями, в якій гасили вапно. Притрусила зверху бадиллям і побігла на город. Сапи не мила – вичовгається об землю.
Увечері тітка Фаїна з дітьми витягли захололого мертв'яка з ями та глибоко закопали на городі. Між морквою й капустою – там було місце, бо не зійшла чогось у тітки сіянка. Діти не плакали й тітка Фаїна не плакала, бо сподівалися, що тепер їхня хата ростиме швидше. «Нічого, – кричала вона дітям, – у Марії є дранка – вона казала».
Вранці тітка Фаїна побігла на буряки...
2011 р.
Мініатюру було опубліковано в 11 числі журналу "Дніпро" за 2011 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 9."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 8."
• Перейти на сторінку •
"ЧУДНІ ПЛОДИ АНАБІОЗУ. З Нотаток білоплямистого виростогуба. 8."
Про публікацію
