В епоху поезії, особливо романтичної, жінку було піднято на високе місце, яке вона по праву має займати. Правда, де-не-де є ще дикунство. Але виключно там, де немає поетів)))
Дякую, Лесю, що не оминули!

Дякую, друже!
Відносно ПС - це твоя прерогатива, як того, хто бачить трохи більше, аніж про це може подумати автор))))

Якщо далі так піде поет,
То його чекає лазарет)))

Відповідь, Семене, є теж у вірші:
"Славу віддавали дикуни
Усьому, лиш не красі жіночій..."
А стосунки були всілякі. як і зараз вони є і на кожному телеканалі тільки те й роблять, що розбираються в них - як, що і до чого...

До речі, Семене, вітаю вас із кінцем світу!))))

Дякую за вітання.
Кінець світу відтерміновується на деякий час. Дрібниця, але приємно.

"З милими своїми на постелі".

Цей рядок виглядає якимсь менторським і навіть історично хибним.
У ті часи існували инші патріархальні і далеко як не матріархальні відносини. Чоловіків, оскільки вони весь весь час воювали, не вистачачало для створення повних родин, і тому, коли гинув чоловік або вмирав (бо медицина тоді була бляклою перед лицем смерти і немічною перед її силою), то дружина переходила до брата - старшого чи молодшого. Мали місце і випадки "права першої шлюбної ночі".
У Вашому вірші про це - ані слова.

Семене, це вже інша тема)))

Дякую, Олесю!
Хай вам щастить!