Людині яка мала необережність критикувати,
Але не має сили вислуховувати критику,
за стертий коментар на « Анумо»,
присвячується…

Сьогодні Ваш настрій не в розмір,
І в цьому не винен сніг,
Не треба в римований простір,
Кидати слова на сміх.

Бо я слідкуватиму далі,
Без спину, навіть на мить,
На всіх Інтернету скрижалях,
Невтомно Вас буду вчить.

Шукати слова досконалі,
Щоб в розмір, як книжка вчить,
І краще втікайте подалі,
Бо гнів мій уже бринить.

Колись ви повчати хотіли,
Як вчитель мале дитя,
І били словами щосили,
Топтали моє життя.

Тепер Вам, за Ваші «творіння»,
Хай буде гіркий урок,
Бездарність з Вас вирву з корінням,
Помічу Ваш кожен крок.

Казав же, ніщо не забуду,
Змиріться й прийміть удар,
Достатньо словесного бруду,
Пролилось в запалі чвар.

Заглянути в дзеркало раджу,
Признатись хоча б собі,
Що пишете зараз не краще,
Ніж курка сільська в багні.

Сьогодні Ваш настрій не в розмір,
І в цьому не винен дощ,
Що в Вас у думках мутний розчин,
Що треба Вам йти до прощ..