Перевтомлена долею жінка,
Нагромадивши спину мішком,
На порозі моїм навколінках
Очманіло заклякла смерком.
І сухими слізьми оросила,
Захлинаючись безладом слів,
Мої ноги, морщаві й зопрілі,
А підлогу брудну – й поготів.
Звідкіля ти з’явилась до мене,
Мов на землю зійшла із хреста, –
Незнайома, знедолена неня,
У стражданні своєму свята?
Жебракуєш, напевно, роками,
Від життя не чекаючи див, –
Хто це, грішний такий до безтями,
Так принизив тебе й опустив?
Безпорадна, незлобна, нужденна, –
Підведись, якщо можеш, сама.
Обіприся, будь – ласка, на мене,
Коли в тебе нікого нема!
Увійди до моєї квартири,
Вимий руки, до столу присядь, –
Нагодую тебе, втихомирю,
Не посмію пустити назад!
Станеш другою мамою й свідком
Наших спільних здобутків і втрат, –
Ти цвістимеш мені, як нагідка,
Моїй рідній матусі під стать.
30.12.12