ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 43.Навмання (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 43.Навмання (вибрані тексти Поетичних Майстерень).
(спроба абсурдної аналітики)
Готуючи нові «Мандри…» та добираючи тексти «навмання» загадав взяти з невідомих мені поетів – таких, що мають в Поетичних Майстернях порівняно небагато публікацій, вмисне не читаючи коментарів на них. Отже першим - Алекса Севера, бо той нехтує правило Поетичних Майстерень: «Публікації… російською, … у випадку попередньої рівнозначної публікації (публікацій) українською мовою»!
Ось цей текст:
Алекс Север (1958)
Скорее пусть проходит осень
О, как я осень ненавижу.
В лучах холодного рассвета
Зима становится все ближе,
И день за днем все дальше лето.
Я умираю вместе с каждым
Листом, багреющим в оконце.
Уносит ветер чувства... Жажда
Тепла, любви, воды и солнца.
Красива «сказка золотая»
И крик ворон многоголосен
Но я немножечко мечтаю -
Скорее пусть проходит осень.
2012г
Отже , як поважаючий свою ідентичність громадянин, щоб про цей текст щось сказати змушений робити переклад.
(спочатку технічний)
Скоріше (швидше,худче,прудкіше) хай (нехай, я згоден) приходить осінь
О, як я осінь ненавиджу.
В промінні холодного (зимного) світанку
Зима стає (постає) все ближче,
І день за днем все дальше літо.
Я умираю (помираю, конаю) разом (укупі, сукупно, гуртом) з кожним (усяким)
Листком, багровіючим (темно-червоніючим) в (у) віконці.
Відносить (забирає, краде) вітер почуття (почування, відчуття)… Спрага (жага)
Тепла, любові (кохання), води і сонця.
Красива (гарна, красна) «казка (байка, вигадка) золота»
І крик (кричання,покрик, репет) ворон багатоголосий
Та я трохи (небагато) мрію –
Скоріше (швидше, хутчіше, прудкіше) хай проходить (проминає, спливає) осінь.
Згідно Новітнього російсько-українського словника – вид. Харків Сінтекс 2004
І вже на основі варіантного набору тлумачень цього тексту українською мовою вибираю прийнятний (для себе) варіант перекладу. Хай автор вибачає, коли, що не так (а ще краще – зробить власний переклад).
Переклад Я Аноніма
Алекс Север
Скоріше хай минає осінь
О, як я осінь ненавиджу.
В промінні зимного світання
Зима близька надивовижу,
Щодень про літо спогад тане
Я з кожним помираю вбого
Багріючим листком в віконці.
Чуття відносить вітер… Спрага
Тепла, любові, води, сонця.
Красива «казка золота»
І крик ворон різноголосий
Тож мрію трохи неспроста –
Скоріше хай проходить осінь.
В Поетичних Майстернях, аналізуючи тексти один одного, учасники процесу віршотворення звертають увагу переважно на форму тексту ( збіги, наголоси, кількість складів… тощо), щоб добре звучало та легко читалось… Відносно цього «поетично-граматичного» моменту маю претензії скоріше до власного перекладу, аніж до тексту автора ( я уже натякав вище)...
Алекс, читаючи ваш звучний текст зразу ж зауважив, якою болючою є та звучність (хай би було більше збігів приголосних, атож лиш трохи приглушується тими збігами «крик ворон многоголосен»). Не сприймаючи «фізіологічно» такого змісту, мою свідомість жорстко «різонула» цинічна нотка – «спрага тепла, любові, води, сонця» як «ненависть» до осені… Але зима як неминучість і до неї поблажливіше ставлення…
Варіантність підтексту допускає, поміж інших, також можливість трактування тексту, як очевидне неприйняття автором самого акту смерті, що моєю свідомістю читається як атеїстичне неприйняття вічності – краще вже сама смерть (зима) ніж помирання (осінь)… Хоч сама круговерть зима, весна, літо, осінь і є, насправді, тою реальністю вічною (неминучою), а не зима (смерть) окремо взята…
Можливо (бажано), що автор має (подасть) інший варіант тлумачення власного тексту, а поки що ось вам мій оптимістичніший переспів цієї теми.
Я Анонім
Люблю… і осінь.
(переспів у вигляді етюду)
Скоріше хай минає осінь
О, як я осінь ненавиджу…
Алекс Север
Між промінці холодного світанку зима уперто вже своє вплітає… Сну літнього примарливу обманку, що багровіючим листком вмирає за вікном, красиву «казку золоту», різкоголосе каркання ворон нараз розіб’є об крилату чорноту, оту, де сам той сон…
Перебуває осінь перманентно між золота і чорних голосінь… а бабиного літа тонковолосінь сяйним моментом?..
2012
P S
Здавалось би, тут і «казочці кінець», але ж ні! Тут Алекс Север мене голосно запитав
- Чому ж це ти, Ярославе «фізіологічно» боїшся "такого змісту"?
І я, боязко оглянувшись довкола, зашепотів йому у відповідь
- Тому, Алек, що я теж боюся не так смерті, як помирання. ..
А наступний текст
/ Володя Криловець (2006) /
***
Горить свіча, а тіні, наче люди,
Блукають сонно по кімнаті всюди.
У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.
17 грудня 2012 року
… вибрав, бо нагадав він мені Володимира Сірого, відомого, маститого учасника віршотворчого процесу на сторінках Поетичних Майстерень, який творить подібні, короткі, римовані композиції:
Чи день, чи ніч - сліпому не важливо,
Бо темний будь - який життя уривок.
Коли видючий світло оминає
І в темінь йде, - незрозуміле диво.
16.01.12.
Якусь мить потішившись своєю безглуздою фантазією, що це, начебто, Володимир Сірий виставив свою дитячу «фотку» і не дитячий текст та підписався Володя Криловець… А що!?
Та ні! Якщо додати до цього ряду ще Антоничеву «Свічку»:
…Шушукають якісь далекі звуки.
А гнотик, в восковім їздець стремені,
свої маріння топить дивні, безіменні,
мов стеарин, блідим вогнем ошуки…
то стає очевидною ще не зпесимізована життєвим досідом наївна дитяча безпосередність та оптимістично-войовнича зримість образу:
… У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.
…і гідне подиву уміння римувати!
Наступний текст вибрав, бо авторка, Леся Низова, про себе написала: «Я зараз не пишу ані віршів, ані прози…» і мені пригадалось « якщо можеш не писати – не пиши»*. Подібні словесні «абракадабри» - «не писати – не пиши», «не маю нічого» (маєш не мати нічого – не май нічого)… будучи фрагментом філософії абсурду завжди притягували мою увагу… Мені, на якусь мить, здалося, що Леся (і не тільки вона) саме тому «зараз не пише ані…ані…». Але очевидна абсурдність подібних «заперечень заперечень» в тому, що заперечуючи «не писати» твердженням «не пиши» слід розуміти – пиши!** Хоча в цій пропозиції «…можеш не писати – не пиши», «не пиши» є ствердженням (не запереченням заперечення) переднього «не писати»… А ще також очевидною є необов’язковість тої (і їй подібних) вимоги «якщо можеш не писати – не пиши», бо напрошується логічне продовження – але, якщо можеш писати – пиши! На якусь мить потішивши єхидну часточку власної сутності подвійною «абракадаброю» на зразок: Чехов не можучи не написати міг написати: «якщо можеш не писати не пиши»… Так і не усвідомивши до кінця, що ж насправді я ляпнув, та все ж прекрасно розуміючи, що мав на увазі він (може Ернест Хемінгвей): можеш – не пиши! (не можеш не писати – пиши)…
Але ж і подвійне підтвердження на зразок - хочу хотіти значить ще нехочу, маю мати – ще немаю, в цьому випадку – «якщо можеш» могти значить ще не можеш!.. і це додає загальному логічному процесу певного оптимізму – ще колись та зможеш… на тому світі?!
* «Якщо можеш не писати - не пиши»(с)
Х.з. хто придумав цю фразу, але вона зустрічаєтьсяі і у Льва Толстого, і у Антона Чехова і у Ернеста Хемінгвея, та й у інших відомих письменників також …
(інтернет - навмання)
**Заперечення в логіці — унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» початковому. (інтернет – навмання)
Зрештою, оминаючи всяку логіку (усілякі не-ні і так-таке) – просто, з превеликим задоволенням, намалював:
худ. Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
Готуючи нові «Мандри…» та добираючи тексти «навмання» загадав взяти з невідомих мені поетів – таких, що мають в Поетичних Майстернях порівняно небагато публікацій, вмисне не читаючи коментарів на них. Отже першим - Алекса Севера, бо той нехтує правило Поетичних Майстерень: «Публікації… російською, … у випадку попередньої рівнозначної публікації (публікацій) українською мовою»!
Ось цей текст:
Алекс Север (1958)
Скорее пусть проходит осень
О, как я осень ненавижу.
В лучах холодного рассвета
Зима становится все ближе,
И день за днем все дальше лето.
Я умираю вместе с каждым
Листом, багреющим в оконце.
Уносит ветер чувства... Жажда
Тепла, любви, воды и солнца.
Красива «сказка золотая»
И крик ворон многоголосен
Но я немножечко мечтаю -
Скорее пусть проходит осень.
2012г
Отже , як поважаючий свою ідентичність громадянин, щоб про цей текст щось сказати змушений робити переклад.
(спочатку технічний)
Скоріше (швидше,худче,прудкіше) хай (нехай, я згоден) приходить осінь
О, як я осінь ненавиджу.
В промінні холодного (зимного) світанку
Зима стає (постає) все ближче,
І день за днем все дальше літо.
Я умираю (помираю, конаю) разом (укупі, сукупно, гуртом) з кожним (усяким)
Листком, багровіючим (темно-червоніючим) в (у) віконці.
Відносить (забирає, краде) вітер почуття (почування, відчуття)… Спрага (жага)
Тепла, любові (кохання), води і сонця.
Красива (гарна, красна) «казка (байка, вигадка) золота»
І крик (кричання,покрик, репет) ворон багатоголосий
Та я трохи (небагато) мрію –
Скоріше (швидше, хутчіше, прудкіше) хай проходить (проминає, спливає) осінь.
Згідно Новітнього російсько-українського словника – вид. Харків Сінтекс 2004
І вже на основі варіантного набору тлумачень цього тексту українською мовою вибираю прийнятний (для себе) варіант перекладу. Хай автор вибачає, коли, що не так (а ще краще – зробить власний переклад).
Переклад Я Аноніма
Алекс Север
Скоріше хай минає осінь
О, як я осінь ненавиджу.
В промінні зимного світання
Зима близька надивовижу,
Щодень про літо спогад тане
Я з кожним помираю вбого
Багріючим листком в віконці.
Чуття відносить вітер… Спрага
Тепла, любові, води, сонця.
Красива «казка золота»
І крик ворон різноголосий
Тож мрію трохи неспроста –
Скоріше хай проходить осінь.
В Поетичних Майстернях, аналізуючи тексти один одного, учасники процесу віршотворення звертають увагу переважно на форму тексту ( збіги, наголоси, кількість складів… тощо), щоб добре звучало та легко читалось… Відносно цього «поетично-граматичного» моменту маю претензії скоріше до власного перекладу, аніж до тексту автора ( я уже натякав вище)...
Алекс, читаючи ваш звучний текст зразу ж зауважив, якою болючою є та звучність (хай би було більше збігів приголосних, атож лиш трохи приглушується тими збігами «крик ворон многоголосен»). Не сприймаючи «фізіологічно» такого змісту, мою свідомість жорстко «різонула» цинічна нотка – «спрага тепла, любові, води, сонця» як «ненависть» до осені… Але зима як неминучість і до неї поблажливіше ставлення…
Варіантність підтексту допускає, поміж інших, також можливість трактування тексту, як очевидне неприйняття автором самого акту смерті, що моєю свідомістю читається як атеїстичне неприйняття вічності – краще вже сама смерть (зима) ніж помирання (осінь)… Хоч сама круговерть зима, весна, літо, осінь і є, насправді, тою реальністю вічною (неминучою), а не зима (смерть) окремо взята…
Можливо (бажано), що автор має (подасть) інший варіант тлумачення власного тексту, а поки що ось вам мій оптимістичніший переспів цієї теми.
Я Анонім
Люблю… і осінь.
(переспів у вигляді етюду)
Скоріше хай минає осінь
О, як я осінь ненавиджу…
Алекс Север
Між промінці холодного світанку зима уперто вже своє вплітає… Сну літнього примарливу обманку, що багровіючим листком вмирає за вікном, красиву «казку золоту», різкоголосе каркання ворон нараз розіб’є об крилату чорноту, оту, де сам той сон…
Перебуває осінь перманентно між золота і чорних голосінь… а бабиного літа тонковолосінь сяйним моментом?..
2012
P S
Здавалось би, тут і «казочці кінець», але ж ні! Тут Алекс Север мене голосно запитав
- Чому ж це ти, Ярославе «фізіологічно» боїшся "такого змісту"?
І я, боязко оглянувшись довкола, зашепотів йому у відповідь
- Тому, Алек, що я теж боюся не так смерті, як помирання. ..
А наступний текст
/ Володя Криловець (2006) /
***
Горить свіча, а тіні, наче люди,
Блукають сонно по кімнаті всюди.
У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.
17 грудня 2012 року
… вибрав, бо нагадав він мені Володимира Сірого, відомого, маститого учасника віршотворчого процесу на сторінках Поетичних Майстерень, який творить подібні, короткі, римовані композиції:
Чи день, чи ніч - сліпому не важливо,
Бо темний будь - який життя уривок.
Коли видючий світло оминає
І в темінь йде, - незрозуміле диво.
16.01.12.
Якусь мить потішившись своєю безглуздою фантазією, що це, начебто, Володимир Сірий виставив свою дитячу «фотку» і не дитячий текст та підписався Володя Криловець… А що!?
Та ні! Якщо додати до цього ряду ще Антоничеву «Свічку»:
…Шушукають якісь далекі звуки.
А гнотик, в восковім їздець стремені,
свої маріння топить дивні, безіменні,
мов стеарин, блідим вогнем ошуки…
то стає очевидною ще не зпесимізована життєвим досідом наївна дитяча безпосередність та оптимістично-войовнича зримість образу:
… У темряві, неначе блиск меча,
Палає грізно рятівна свіча.
…і гідне подиву уміння римувати!
Наступний текст вибрав, бо авторка, Леся Низова, про себе написала: «Я зараз не пишу ані віршів, ані прози…» і мені пригадалось « якщо можеш не писати – не пиши»*. Подібні словесні «абракадабри» - «не писати – не пиши», «не маю нічого» (маєш не мати нічого – не май нічого)… будучи фрагментом філософії абсурду завжди притягували мою увагу… Мені, на якусь мить, здалося, що Леся (і не тільки вона) саме тому «зараз не пише ані…ані…». Але очевидна абсурдність подібних «заперечень заперечень» в тому, що заперечуючи «не писати» твердженням «не пиши» слід розуміти – пиши!** Хоча в цій пропозиції «…можеш не писати – не пиши», «не пиши» є ствердженням (не запереченням заперечення) переднього «не писати»… А ще також очевидною є необов’язковість тої (і їй подібних) вимоги «якщо можеш не писати – не пиши», бо напрошується логічне продовження – але, якщо можеш писати – пиши! На якусь мить потішивши єхидну часточку власної сутності подвійною «абракадаброю» на зразок: Чехов не можучи не написати міг написати: «якщо можеш не писати не пиши»… Так і не усвідомивши до кінця, що ж насправді я ляпнув, та все ж прекрасно розуміючи, що мав на увазі він (може Ернест Хемінгвей): можеш – не пиши! (не можеш не писати – пиши)…
Але ж і подвійне підтвердження на зразок - хочу хотіти значить ще нехочу, маю мати – ще немаю, в цьому випадку – «якщо можеш» могти значить ще не можеш!.. і це додає загальному логічному процесу певного оптимізму – ще колись та зможеш… на тому світі?!
* «Якщо можеш не писати - не пиши»(с)
Х.з. хто придумав цю фразу, але вона зустрічаєтьсяі і у Льва Толстого, і у Антона Чехова і у Ернеста Хемінгвея, та й у інших відомих письменників також …
(інтернет - навмання)
**Заперечення в логіці — унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» початковому. (інтернет – навмання)
Зрештою, оминаючи всяку логіку (усілякі не-ні і так-таке) – просто, з превеликим задоволенням, намалював:
худ. Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=10964Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію