ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2026.02.01 21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига

Іван Потьомкін
2026.02.01 21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?

Світлана Пирогова
2026.02.01 16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.

Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.

С М
2026.02.01 13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство

немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль

Вероніка В
2026.02.01 13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка

така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості

Євген Федчук
2026.02.01 12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш

Ірина Вірна
2026.02.01 11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.

І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти

Борис Костиря
2026.02.01 11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.

Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,

Тетяна Левицька
2026.02.01 08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.

Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,

Олена Побийголод
2026.01.31 16:05
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте

Артур Курдіновський
2026.01.31 14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"

Борис Костиря
2026.01.31 12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.

Володимир Бойко
2026.01.30 23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу. Меншовартість занадто вартує. Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають. Хто править бал, тому правила зайві. У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.

Іван Потьомкін
2026.01.30 21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як

Тетяна Левицька
2026.01.30 21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?

А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,

Артур Курдіновський
2026.01.30 16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.

Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Декламую понашіптуване вітром,перечитую написане дощем
Образ твору Іван Потій. Засвіт: поезії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 144 с.

Літературні смаки – річ індивідуальна. Усі поети цікаві нам своїми досягненнями, і хоча їхні поразки нас теж цікавлять, ми, читачі, воліємо в цьому не зізнаватися. Я не вважаю, що сучасним поетам треба писати так, як писали народники, шістдесятники, модерністи тощо. Поезія має бути ориґінальним явищем у контексті української, і навіть, не побоюся, світової культури, тобто дарувати пересічному читачеві щось суттєво нове, збагачувати його світ. Перепрошую за те, що вживаю кліше: збагачувати, дарувати – це все слова, що викликають нудьгу, і тим не менше, поезія має дарувати радість, інакше вона непотрібна. Та як описати цю радість, адже вона така мінлива, непідвладна точному визначенню, хоча, за великим рахунком, у розмові про поезію тільки вона і вартує пильної уваги критика.
На що саме відгукнулася поетова душа, які локальні події приватного життя перетворилися в його алхімічній лабораторії слова на універсальні метафори? І. Потій вміє пильно вдивлятися у довколішний світ, основою його катренових строф є безпосередні зорові враження, але це не тільки достовірне зображення реального світу, скільки емоційно наснажене бачення, відчуття його краси, звабливості. Тонка тканина поезії доходить автентичного коріння: поет не стилізує, а природно поєднує живу народну семантику з класичною традицією; тексти, що записані на папері, видаються природною формою життя, його нетривких і тому неповторних митей. І. Потій сповідує образ-архетип, первісно природний, чистий, свіжий, не зіпсований урбанізмом, і саме тому в його поезії відчутна присутність магії рідного слова.

Броджу лісом, не обтяжений метою
І думками. Просто слухаю весну.
Над кульбабкою постою золотою
І закоханій ліщині підморгну.

Зашаріюсь, довелося бути свідком,
Як медунку цілували під кущем...
Декламую понашіптуване вітром,
Перечитую написане дощем.

Стилістика поета – це збережена силабо-тоніка римованого вірша. Ритми і строфіка звичайні, традиційні, рими прості, невибагливі, часом неточні, та в своїй творчості І. Потій прагне повернення до лексичної простоти і конкретності, тому постає винятково стабільним: замкнутися, щоби зберегтися й не помилитися у власній суті («спосіб щляхетної герметизації власного духу» за В. Стусом), засвідчивши в цих умовах незникомість жанру, котрий завдяки своїм внутрішнім законам саморозвитку прагне повноти й повноцінності.
Розповідаючи про поезію Івана Потія, мимоволі часто вживаю означення «природна». Поетові образи живі й відторгнені від усього штучного, на перший погляд, асбсолютно реальні, що приходять із основ праукраїнського духу й виявляються свого роду аналогом природної простоти, виразної та самодостатньої. Поет чує мову природи – тонкий, несамовито зосереджений смуток, як далеке відлуння пісень предків у власній душі.


Липень. Пора відпусток і втіх,
А я спішу до своєї Мекки,
Де цвітуть буркун і петрів батіг,
І картопля мліє від спеки.

Де в бур’ян ховаються огірки,
Де порічки, смородина і малина.
І полин сивий та гіркий.
Де зарита моя пуповина.

Бути свідомим свого призначення – це ризик, який мусить прийняти на себе поет. «Рятує не тільки коло сонця, але й коло слів – магічне коло поезії, що обороняє, мов панцир» – майже пророчі слова критика Б. Рубчака повністю стосуються поезії І.Потія. Сонячна енергія для багатьох поетів завжди була символом життя. Іван Потій не виключення, його засвіт – це життєдайна сила, дарована людині сонцем, ширше, природою. Але й «сонцю одиноко на орбіті» без поета!

Сонцю одиноко на орбіті,
Сонценя б тулити до грудей.
У найбільшім просторі на світі
Самотинно людям без людей!





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-04 17:41:21
Переглядів сторінки твору 4053
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.01.21 19:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-01-04 19:22:41 ]
"Липень. Пора відпусток і втіх,
А я спішу до своєї Мекки,
Де цвітуть буркун і петрів батіг,
І картопля мліє від спеки.

Де в бур’ян ховаються огірки,
Де порічки, смородина і малина.
І полин сивий та гіркий.
Де зарита моя пуповина."


Боюся, дорога Тетяно, що у творах автора можуть бути присутні, судячи за цими фрагментами, надсерйозні проблеми власне з віршуванням... (


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тата Рівна (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-15 15:15:07 ]
Люблю поезію Потія ще з того часу, як втрапив на очі його жвавий "Велосипед". Із задоволенням та втіхою прочитала вашу, пані Тетяна, рецензію на збірку "Засвіт". І дякую від себе вам за цю рецензію)) Тішуся, що і з проблемами з віршуванням чи без таких проблем, Іван Потій є і залишиться поетом, а не віршописцем, що зумів вдало зримувати Мангеттен із котлетами)