
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Декламую понашіптуване вітром,перечитую написане дощем
Іван Потій. Засвіт: поезії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 144 с.
Літературні смаки – річ індивідуальна. Усі поети цікаві нам своїми досягненнями, і хоча їхні поразки нас теж цікавлять, ми, читачі, воліємо в цьому не зізнаватися. Я не вважаю, що сучасним поетам треба писати так, як писали народники, шістдесятники, модерністи тощо. Поезія має бути ориґінальним явищем у контексті української, і навіть, не побоюся, світової культури, тобто дарувати пересічному читачеві щось суттєво нове, збагачувати його світ. Перепрошую за те, що вживаю кліше: збагачувати, дарувати – це все слова, що викликають нудьгу, і тим не менше, поезія має дарувати радість, інакше вона непотрібна. Та як описати цю радість, адже вона така мінлива, непідвладна точному визначенню, хоча, за великим рахунком, у розмові про поезію тільки вона і вартує пильної уваги критика.
На що саме відгукнулася поетова душа, які локальні події приватного життя перетворилися в його алхімічній лабораторії слова на універсальні метафори? І. Потій вміє пильно вдивлятися у довколішний світ, основою його катренових строф є безпосередні зорові враження, але це не тільки достовірне зображення реального світу, скільки емоційно наснажене бачення, відчуття його краси, звабливості. Тонка тканина поезії доходить автентичного коріння: поет не стилізує, а природно поєднує живу народну семантику з класичною традицією; тексти, що записані на папері, видаються природною формою життя, його нетривких і тому неповторних митей. І. Потій сповідує образ-архетип, первісно природний, чистий, свіжий, не зіпсований урбанізмом, і саме тому в його поезії відчутна присутність магії рідного слова.
Броджу лісом, не обтяжений метою
І думками. Просто слухаю весну.
Над кульбабкою постою золотою
І закоханій ліщині підморгну.
Зашаріюсь, довелося бути свідком,
Як медунку цілували під кущем...
Декламую понашіптуване вітром,
Перечитую написане дощем.
Стилістика поета – це збережена силабо-тоніка римованого вірша. Ритми і строфіка звичайні, традиційні, рими прості, невибагливі, часом неточні, та в своїй творчості І. Потій прагне повернення до лексичної простоти і конкретності, тому постає винятково стабільним: замкнутися, щоби зберегтися й не помилитися у власній суті («спосіб щляхетної герметизації власного духу» за В. Стусом), засвідчивши в цих умовах незникомість жанру, котрий завдяки своїм внутрішнім законам саморозвитку прагне повноти й повноцінності.
Розповідаючи про поезію Івана Потія, мимоволі часто вживаю означення «природна». Поетові образи живі й відторгнені від усього штучного, на перший погляд, асбсолютно реальні, що приходять із основ праукраїнського духу й виявляються свого роду аналогом природної простоти, виразної та самодостатньої. Поет чує мову природи – тонкий, несамовито зосереджений смуток, як далеке відлуння пісень предків у власній душі.
Липень. Пора відпусток і втіх,
А я спішу до своєї Мекки,
Де цвітуть буркун і петрів батіг,
І картопля мліє від спеки.
Де в бур’ян ховаються огірки,
Де порічки, смородина і малина.
І полин сивий та гіркий.
Де зарита моя пуповина.
Бути свідомим свого призначення – це ризик, який мусить прийняти на себе поет. «Рятує не тільки коло сонця, але й коло слів – магічне коло поезії, що обороняє, мов панцир» – майже пророчі слова критика Б. Рубчака повністю стосуються поезії І.Потія. Сонячна енергія для багатьох поетів завжди була символом життя. Іван Потій не виключення, його засвіт – це життєдайна сила, дарована людині сонцем, ширше, природою. Але й «сонцю одиноко на орбіті» без поета!
Сонцю одиноко на орбіті,
Сонценя б тулити до грудей.
У найбільшім просторі на світі
Самотинно людям без людей!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Декламую понашіптуване вітром,перечитую написане дощем

Літературні смаки – річ індивідуальна. Усі поети цікаві нам своїми досягненнями, і хоча їхні поразки нас теж цікавлять, ми, читачі, воліємо в цьому не зізнаватися. Я не вважаю, що сучасним поетам треба писати так, як писали народники, шістдесятники, модерністи тощо. Поезія має бути ориґінальним явищем у контексті української, і навіть, не побоюся, світової культури, тобто дарувати пересічному читачеві щось суттєво нове, збагачувати його світ. Перепрошую за те, що вживаю кліше: збагачувати, дарувати – це все слова, що викликають нудьгу, і тим не менше, поезія має дарувати радість, інакше вона непотрібна. Та як описати цю радість, адже вона така мінлива, непідвладна точному визначенню, хоча, за великим рахунком, у розмові про поезію тільки вона і вартує пильної уваги критика.
На що саме відгукнулася поетова душа, які локальні події приватного життя перетворилися в його алхімічній лабораторії слова на універсальні метафори? І. Потій вміє пильно вдивлятися у довколішний світ, основою його катренових строф є безпосередні зорові враження, але це не тільки достовірне зображення реального світу, скільки емоційно наснажене бачення, відчуття його краси, звабливості. Тонка тканина поезії доходить автентичного коріння: поет не стилізує, а природно поєднує живу народну семантику з класичною традицією; тексти, що записані на папері, видаються природною формою життя, його нетривких і тому неповторних митей. І. Потій сповідує образ-архетип, первісно природний, чистий, свіжий, не зіпсований урбанізмом, і саме тому в його поезії відчутна присутність магії рідного слова.
Броджу лісом, не обтяжений метою
І думками. Просто слухаю весну.
Над кульбабкою постою золотою
І закоханій ліщині підморгну.
Зашаріюсь, довелося бути свідком,
Як медунку цілували під кущем...
Декламую понашіптуване вітром,
Перечитую написане дощем.
Стилістика поета – це збережена силабо-тоніка римованого вірша. Ритми і строфіка звичайні, традиційні, рими прості, невибагливі, часом неточні, та в своїй творчості І. Потій прагне повернення до лексичної простоти і конкретності, тому постає винятково стабільним: замкнутися, щоби зберегтися й не помилитися у власній суті («спосіб щляхетної герметизації власного духу» за В. Стусом), засвідчивши в цих умовах незникомість жанру, котрий завдяки своїм внутрішнім законам саморозвитку прагне повноти й повноцінності.
Розповідаючи про поезію Івана Потія, мимоволі часто вживаю означення «природна». Поетові образи живі й відторгнені від усього штучного, на перший погляд, асбсолютно реальні, що приходять із основ праукраїнського духу й виявляються свого роду аналогом природної простоти, виразної та самодостатньої. Поет чує мову природи – тонкий, несамовито зосереджений смуток, як далеке відлуння пісень предків у власній душі.
Липень. Пора відпусток і втіх,
А я спішу до своєї Мекки,
Де цвітуть буркун і петрів батіг,
І картопля мліє від спеки.
Де в бур’ян ховаються огірки,
Де порічки, смородина і малина.
І полин сивий та гіркий.
Де зарита моя пуповина.
Бути свідомим свого призначення – це ризик, який мусить прийняти на себе поет. «Рятує не тільки коло сонця, але й коло слів – магічне коло поезії, що обороняє, мов панцир» – майже пророчі слова критика Б. Рубчака повністю стосуються поезії І.Потія. Сонячна енергія для багатьох поетів завжди була символом життя. Іван Потій не виключення, його засвіт – це життєдайна сила, дарована людині сонцем, ширше, природою. Але й «сонцю одиноко на орбіті» без поета!
Сонцю одиноко на орбіті,
Сонценя б тулити до грудей.
У найбільшім просторі на світі
Самотинно людям без людей!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію