* * *
стрілятися – це шумно і не ново…
шнурок і мило – знов чужі розмови…
стрілятися – до смішного скандально,
а вішатись – масні розмови, сальні…

де моє життя? і де мій дім?
хто його у споришах згубив?
споришах високих, як повір’я
заспаного батькового подвір’я…

* * *
…хто сказав, що помирати даром?
струни, може, виплаче гітара…

* * *
все життя шукати камінь, воду,
мило… кулю. Не шукати броду…
- істини до смішного прості –
помирати тільки на хресті.
…хтось велів нам муки ці терпіть –
розіпнуть нас на хресті століть.


…хтось терпів і нам терпіть велів –
розіпнуть нас на хресті віків.
…хтось сказав, що так велів нам Бог –
розіпнуть нас на хресті епох.

* * *
…хтось казав: покора і терпіння…
видавлене часом покоління…
нам і не туди, і не назад…
ні підказок, ні чужих порад…
і в минулому нам завжди будуть раді
“в полі, за станком”, і на параді,
де звучать оркестрів звуки мідні.
але їм ми зовсім не потрібні…
почуття в майбутнього подібні.
але їм ми теж…

* * *
…і здається йшов вже скільки міг.
…не один годинник листям в ноги ліг.
…скільки часу, снів і почуттів.
…білий сніг здавалось все покрив.
…ми навчились тільки говорить –
розіпнуть нас на хресті століть…
…виросли з брехні і матюків –
розіпнуть нас на хресті віків…
…стукачам, між нас, язик не всох –
розіпнуть нас на хресті епох…
…сліпотою – німотою брів…
…ноги до крові здавалось збив…


* * *
…як до церкви спокушати гріх…
навіть в півжиття в саду не ліг…
…ладанку свячену не вберіг…
…знов прийшов на давній хрест доріг…
…і, здається, йшов вже скільки міг…