Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Із Володимира Висоцького
БІГ ІНОХІДЦЯЯ скачу, та я скачу інакше, –
По струмках, по ріні, по росі.
Названий біг інохіддю – значить:
По-інакшому, тож не як всі.
Не злічити рани на мені,
Я тремчу боками над водою.
Бігати я радий в табуні –
А не під сідлом та ще й з вуздою!
І сьогодні це мені не сниться, –
Скачки! – я сьогодні фаворит.
Знаю, ставлять всі на інохідця, –
Та не я, то мій жокей хрипить!
І встромля остроги він мені,
Зубоскалять, бачу, наді мною…
Бігати я радий в табуні –
А не під сідлом та ще й з вуздою!
Ні, не будуть золотими гори –
Віддалю я ціль його близьку:
Про остроги нагадаю скоро –
Я спіткнусь, відстану на скаку!
Дзвін! Дивлюсь, жокей мій «на коні» –
Він сміється, полонений мздою.
Ох, я басував би в табуні, –
А не під сідлом та ще й з вуздою!
Що зі мною, що роблю, як смію –
Потураю, але не простив!
Я собою вже не володію –
Я не можу не перемогти!
Що ж робить? Лишається мені –
Викинуть наїзника мого,
Бігти так, немов я в табуні, –
Є сідло й вузда, нема його!
Я прийшов, а він в хвості там злиться –
По струмках, по ріні, по росі…
І не був я вперше інохідцем –
Я хотів же виграти, як всі!
1970
БЕГ ИНОХОДЦА
Я скачу, но я скачу иначе, –
По камням, по луже, по росе.
Бег мой назван иноходью – значит:
По-другому, то есть – не как все.
Мне набили раны на спине,
Я дрожу боками у воды.
Я согласен багать в табуне –
Но не под седлом и без узды!
Мне сегодня предстоит бороться, –
Скачки! – я сегодня фаворит.
Знаю, ставят все на иноходца, –
Но не я – жокей на мне хрипит!
Он вонзает шпоры в ребра мне,
Зубоскалят первые ряды…
Я согласен багать в табуне –
Но не под седлом и без узды!
Нет, не будут золотыми горы –
Я последним цель пересеку:
Я ему припомню эти шпоры –
Засбою, отстану на скаку!..
Колокол! Жокей мой «на коне» –
Он смеется в предвкушенье мзды.
Ох, как я бы бегал в табуне, –
Но не под седлом и без узды!
Что со мной, что делаю, как смею –
Потакаю своему врагу!
Я собою просто не владею –
Я придти не первым не могу!
Что же делать? Остается мне –
Вышвырнуть жокея моего
И бежать, как будто в табуне, –
Под седлм, в узде, но – без него!
Я пришел, а он в хвосте плетется –
По камням, по лужам, по росе…
Я впервые не был иноходцем –
Я стремился выиграть, как все!
1970
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
