ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Редчиць (1949) /
Вірші
Із Володимира Висоцького
ПІСНЯ ПРО ЗЕМЛЮ
Хто сказав: «Все згоріло дотла,
Не засієте землю тернову!»?
Хто сказав, що Земля віджила?
Ні, вона причаїлася знову!
Материнства не взяти в Землі,
Не забрать, як не вичерпать моря.
Хто повірив – Земля у золі?
Ні, вона почорніла від горя.
Бо траншеї ще ниють в імлі,
І скрізь вирви – як рани ще зяють.
Розпанахані нерви Землі
Надприродне страждання долають.
Вона винесе все, бо жива, –
Не записуй же Землю в каліки!
Хто сказав, що Земля не співа,
Що замовкла вона вже навіки?!
Ні! Дзвенить вона, біль заглуша,
І з усіх своїх ран, і з віддушин,
Бо Земля – це ж бо наша душа, –
Чобітьми всю не витоптать душу!
Хто повірив – Земля у золі?!
Ні, вона причаїлася знову…
1969
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Володимира Висоцького
ПІСНЯ ПРО ЗЕМЛЮ Хто сказав: «Все згоріло дотла,
Не засієте землю тернову!»?
Хто сказав, що Земля віджила?
Ні, вона причаїлася знову!
Материнства не взяти в Землі,
Не забрать, як не вичерпать моря.
Хто повірив – Земля у золі?
Ні, вона почорніла від горя.
Бо траншеї ще ниють в імлі,
І скрізь вирви – як рани ще зяють.
Розпанахані нерви Землі
Надприродне страждання долають.
Вона винесе все, бо жива, –
Не записуй же Землю в каліки!
Хто сказав, що Земля не співа,
Що замовкла вона вже навіки?!
Ні! Дзвенить вона, біль заглуша,
І з усіх своїх ран, і з віддушин,
Бо Земля – це ж бо наша душа, –
Чобітьми всю не витоптать душу!
Хто повірив – Земля у золі?!
Ні, вона причаїлася знову…
1969
ПЕСНЯ О ЗЕМЛЕ
Кто сказал: «Все сгорело дотла,
Больше в землю не бросите семя!»?
Кто сказал, что земля умерла?
Нет, она затаилась на время!
Материнства не взять у Земли,
Не отнять, как не вычерпать моря.
Кто поверил, что Землю сожгли?
Нет, она почернела от горя.
Как разрезы, траншеи легли,
И воронки – как раны зияют.
Обнаженные нервы Земли
Неземное страдание знают.
Она вынесла все, переждет, –
Не записывай Землю в калеки!
Кто сказал, что Земля не поет,
Что она замолчала навеки?!
Нет! Звенит она, стоны глуша,
Изо всех своих ран, из отдушин,
Ведь Земля – это наша душа, –
Сапогами не вытоптать душу!
Кто поверил, что Землю сожгли?!
Нет, она затаилась на время…
1969
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1872 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1872 seconds