Сергію Єсеніну


"Ліміта" я і "митар",
Як приїжджі усі,
На Ваганьківський цвинтар
Замовляю таксі.
Не порожній – дві пляшки:
Могилки покропить.
Ледь прив’ялі ромашки
Не забув я купить;
Прихопив три чарчини –
Хто ж самотній-бо п’є?! –
А питущі мужчини
І на цвинтарі є…
У Москві ж я не маю
Ні близьких, ні рідні,
Лиш Єсеніна знаю –
Він зрадіє мені…
У Москві ж так убого,
Що не хочеться жить,
Ні до кого – крім нього –
І душа не лежить…
І Єсенін був "митар",
Був не "свій" – "ліміта"…
… Випив чарку я, витер
Дві сльози на устах;
Третя впала у пляшку –
Я ромашку встромив
В горло пляшки
Й ромашку
Від печалі обмив
Співчуттям своїм…
Сльози
Мимоволі текли
Без натуги і пози –
Найщиріші були!
Стало легше на серці,
Тягарі всі знялись,
І зальотні "єсенінці"
Геть усі розбрелись…
Другу пляшку лишаю
У траві – для бомжів:
Для поета,
Вважаю,
І бомжі – не чужі.

День згасає. Берези
Тінь ховають в траву.
Повертаюсь, тверезий,
В негостинну Москву,
В гуртожитське паскудство,
В гуртову самоту,
В те нелюдяне людство,
Що пасе "ліміту"…

… На Ваганьковім тихо:
Ні жалів, ні бентег…
Десь подівся, на лихо,
Мій товариш Олег* –
Єсеніст і колега
По вину і перу…
Я в Москві без Олега,
Безперечно, помру!
Я Олега діждуся,
Дам троячку йому
І з Олегом нап’юся
Без стида і страму…


1979

*Олег Бішарєв - прекрасний поет, відомий єсеніст, кращий друг Івана Низового.
Разом навчалися на Вищих літературних курсах у Москві (1979-1980рр.).
Трагічно загинув у 50-річному віці...