Ніч на Дністрі
Монета місячна в Дністрі
купає срібло і не тоне.
І хвиля там легенько стогне.
Замри і стій!

Потойбіч темінь, не проглядь,
і тиша… Й серця тут не чутно!
тобі з усього трохи чудно.
Ніч - дика кішка: хочеш – гладь –

така безвольна і м’яка,
лиш пазурі ховає вміло,
То на колінах лапки миє,

мурчить покірно, не змовка.

Там, де не видно - глиб і шир
ворушить вогкими губами.
Поважні велетні горбами
підперли тишею кушир.

Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп… -
то плеск, то сміх.
Знов зависає тиша гостро,
і кожен звук – рушничний постріл –
лякає все, тривожить всіх.

Потойбіч річки скрикне птах,
і знову тиша, і нічого.
Посеред спокою нічного
глузує сміх в очеретах.

Здається, знову – так, чи ні –
щось блиснуло, як очі кішки,
похлюпотіло в хвилі трішки,
сховало тінь у глибині.

Ця ніч схопила обіруч
і небо, від ріки світліше,
і хмари – хвилею колише
на власних тінях власних круч.

На цьому березі, де ти
стоїш і видивляєш тишу,
волого яр туманом дише.
Корчі, роззявивши роти,

стирчать з води. Такий-от корч
старий, сумний і гостроребрий,
колись заплутався у вербах,
з розгону – хлюп! – у хвилю сторч.

Ця ніч… Їй, капосній, не вір!
Не кішка тиха і облесна –
хижачка - відьма безтілесна,
підступний, хитрий, дикий звір!

День на Дністрі

Імла поволі відступа,
неначе в’язнуть лапи в тіні.
Світанок – ніжний, аж дитинний,
підносить днина голуба.

Як хороше! Такий туман,
що чорногуз не бачить дзьоба.
Ось лампу сонячну у цоколь
вкрутила скеля і трима.

Тримає мить, і ще, і ще
а далі лампа вислизає
і над рікою зависає
над білим відпару плащем.

Усе сяйливе, все тече –
туман, ріка, дерева в русі.
Зникає світ нічних ілюзій,
міраж загублених речей.