Вербально, перформансом, візією, —
проявляються у інтернеті поети,
на орбіти здіймаються наче планети,
приходять весною.
Тут живуть як вигнанці з реальності,
чи то агнці, пророки поезії у віртуальності.
Схід і захід тут їхньої слави.
Застигають, на сайтах закинутих, їхні забави.
Голограми примар
без контакту із їх авторами…
Всесвіт вмре без поетів, потухнуть зірки,
зникнуть за динозаврами люди,
і забуті боги, в саду райському гладити будуть трухляві гілки,
і нікого й нічого не буде.
Бо все втратить свій сенс, без красивої мудрості слова,
без зерна, як полова.
Усе менше читають…
І стомився Пегас перевозити гній,
заповідних віршів його крила чекають…
Вимирає поезій невизнаний геній.
І поети, — лише особливі,
ті, що сонце запалять в душі,
що від їхніх поривів
предмети й слова стають сущі,
зможуть жити у всіх добрих сенсах й світах.
І не впадуть на стратах.
А проникнуть у сутність буття
всеможливих матерій всещастя…
Оприлюднені в часі та просторі вірші —
як сходи,
ведуть в ідеали,
у вище…