Ми кров"ю підіймались y стеблі
земного віку, в пуп"янь підпливали,
що лавою двигтіла. Сонць овали
вилонювали світло в тінь. Зі слів
летючу зaлишали ненькам вість:
" Все буде добре...не хвилюйся...мушу,
а як інакше тлінь оцю ізрушу..?" -
і відлітали на граніти міст,
на плеса розбунтареного дня,
начільне кільцювали " голодую"-
і в тім була та сила, що не всує
зернилася у борозну... Куняв
у страсі приколіненo народ,
а вітроюнь іржі зривала ланци,
родило яре сонце віру вранці -
для душ маяк- життя компасовод.
І ми росли на дріжджах одчайних
пісень повстанських- внуки дисидентів.
Човнярили у генах незатерті
надії- ми наслухували їх.
Озграєні у фратрії покров,
ми змову в закапелку вулиць гріли,
для горну площ нарощували сили
і вкоськаний ятрили рани шов.
у Бандерштаті огняних левІв
ми так жили, як затінь жить не вміє...
на Слово й каву пробігцем до Ґії...
вхрипали на струні...і хтось посмів
підняти прапор Волі з кушпели
і до граніту одточити крила...
по вервичці життя сурма сурмила...
Ми- дихали, боролись! Ми - були!

Спогади в поезії