ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мія Першоцвіт (1983) /
Проза
Пробач, Олесю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробач, Олесю
Вона завжди сиділа в аудиторії за останнім столом, уважно слухала усіх, без винятку, викладачів, старанно занотовувала лекції і майже ніколи не усміхалася. У неї було гарне чорне волосся і сірі сумні очі. Кожного разу, коли ми, студенти-заочники, з шумом і гамом вривалися в аудиторію, вона вже була там: тихо сиділа і мрійливо дивилася у вікно. Усе що ми про неї знали так це те, що звуть її Олесею, а поміж себе ми називали її сніговиком.
Молоді, веселі, безтурботні студенти, а саме такими ми тоді були, не могли зрозуміти таку відчуженість і замкнутість, (насправді нам і не хотілося вникати в чужі проблеми, бо ми були надто захоплені власними персонами) тому трактували таку поведінку, як зверхність і зарозумілість. Сесії в заочників проходять дуже насичено: вранці – іспити і заліки, ввечері – лекції. Два роки нашого навчання пролетіли швидко.
А на третьому курсі Олеся прийшла здавати іспити з … мамою! З приводу такого «неподобства» ми досить таки голосно обурювалися. Я запропонувала їй допомогу в підготовці до іспитів, гадаючи, що тим самим виявляю неабияку ласку та доброту, і замість слів великої вдячності (які малювала моя уява) отримала тихе: «Дякую, але не треба». Оце «тихе дякую» було сприйняте як абсолютна відсутність сорому і совісті. І до кінця семестру Олеся демонстративно ігнорувалася мною і всіма іншими «ображеними» одногрупниками.
На канікулах, які в заочників чималенькі, мені випала нагода побувати в монастирі на Тернопільщині. Літургія, молитви на оздоровлення, похід до джерела Богородиці – день був насичений подіями, емоціями і людьми. Мені було до сліз шкода цих хворих людей. І раптом в моїй голові промайнула думка: ці сотні облич – втомлених і блідих, ці сотні очей – сумних і вицвілих чомусь мені видаються дуже знайомими. Чому? А у автобусі дорогою додому я згадала де бачила їх – за останнім столом у аудиторії.
З того моменту я вже не могла дочекатися настання другої сесії. Відчуття незрозумілого неспокою і бажання щиро поговорити з однокурсницею хвилювали моє серце. Я тисячі разів намагалася змоделювати нашу зустріч, перебирала слова, якими хотіла б підтримати її (чомусь була у мене певність, що вона має проблеми зі здоров'ям). Нарешті приблизний план розмови був складений, а початок сесії наставав завтра.
Приїхавши на годину швидше до початку лекцій, я пішла до методиста за журналом відвідувань (який мала обов'язок заповнювати).
«Ось, тримай, - методист подала мені журнал і списки студентів, - до початку пари ще маєш час, то ж можеш тут його заповнювати.»
«А тут якась помилка? Ви десь «загубили» студента», - сказала я, не знайшовши в списках Олесі.
«Та ні…Це не помилка. Олесі не буде. Пухлина в головному мозку… Померла.»
Померла.
Я зайшла до аудиторії. Сіла за останній стіл. За вікном яскраво світило сонце, на гілочках дерев прорізувалися зелені листочки…- весна прийшла вчасно. Вчасно зігріла, вчасно потішила… А я – спізнилася.
Пробач, Олесю.
Молоді, веселі, безтурботні студенти, а саме такими ми тоді були, не могли зрозуміти таку відчуженість і замкнутість, (насправді нам і не хотілося вникати в чужі проблеми, бо ми були надто захоплені власними персонами) тому трактували таку поведінку, як зверхність і зарозумілість. Сесії в заочників проходять дуже насичено: вранці – іспити і заліки, ввечері – лекції. Два роки нашого навчання пролетіли швидко.
А на третьому курсі Олеся прийшла здавати іспити з … мамою! З приводу такого «неподобства» ми досить таки голосно обурювалися. Я запропонувала їй допомогу в підготовці до іспитів, гадаючи, що тим самим виявляю неабияку ласку та доброту, і замість слів великої вдячності (які малювала моя уява) отримала тихе: «Дякую, але не треба». Оце «тихе дякую» було сприйняте як абсолютна відсутність сорому і совісті. І до кінця семестру Олеся демонстративно ігнорувалася мною і всіма іншими «ображеними» одногрупниками.
На канікулах, які в заочників чималенькі, мені випала нагода побувати в монастирі на Тернопільщині. Літургія, молитви на оздоровлення, похід до джерела Богородиці – день був насичений подіями, емоціями і людьми. Мені було до сліз шкода цих хворих людей. І раптом в моїй голові промайнула думка: ці сотні облич – втомлених і блідих, ці сотні очей – сумних і вицвілих чомусь мені видаються дуже знайомими. Чому? А у автобусі дорогою додому я згадала де бачила їх – за останнім столом у аудиторії.
З того моменту я вже не могла дочекатися настання другої сесії. Відчуття незрозумілого неспокою і бажання щиро поговорити з однокурсницею хвилювали моє серце. Я тисячі разів намагалася змоделювати нашу зустріч, перебирала слова, якими хотіла б підтримати її (чомусь була у мене певність, що вона має проблеми зі здоров'ям). Нарешті приблизний план розмови був складений, а початок сесії наставав завтра.
Приїхавши на годину швидше до початку лекцій, я пішла до методиста за журналом відвідувань (який мала обов'язок заповнювати).
«Ось, тримай, - методист подала мені журнал і списки студентів, - до початку пари ще маєш час, то ж можеш тут його заповнювати.»
«А тут якась помилка? Ви десь «загубили» студента», - сказала я, не знайшовши в списках Олесі.
«Та ні…Це не помилка. Олесі не буде. Пухлина в головному мозку… Померла.»
Померла.
Я зайшла до аудиторії. Сіла за останній стіл. За вікном яскраво світило сонце, на гілочках дерев прорізувалися зелені листочки…- весна прийшла вчасно. Вчасно зігріла, вчасно потішила… А я – спізнилася.
Пробач, Олесю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію