1
Мрію скінчити життя
небезпечним державним злочинцем,
особистим ворогом особи,
що займає високе сідало
і кукурікає про настання нового,
неймовірно щасливого дня.

Це ж тоді,
через скількись-там літ,
моїм іменем назвали б красиву площу,
чи бодай хоч присвоїли скромне
звання
Посмертного
Героя
Безсмертної України!

2
Найвища в житті насолода,
мені доступна:
запахущий чай і міцна сигарета –
вони підігрівають моє бажання
іще пожити.

Отак і живу – від сигарети до сигарети,
запиваючи дим гарячим нектаром,
мої очі сльозяться мимо моєї волі.

3
Презентувати, чи що, пальто,
придбане у секонд-хенді
на порозі зими
за півпенсії?
(То нічого, що доведеться відмовитись
від багатьох повсякденних спокус,
необхідних поетові для повносилої
і повноцінної творчості: ліверної
ковбаси, провісної кільки… Їстиму
чорний хліб. У чорному тілі, відомо,
здоровий дух!).

Моє пальто має цілком поетичний
презентабельний вигляд:
довге, начеб рядок гекзаметра,
і світле на колір, як сама поезія,
і тепле, неначе обійми музи…

Нехай позаздрять мені графомани,
які не мають такого унікального пальта.

Приймаю рішення:
одягну свою вдалу покупку
і піду на презентацію
поетичної збірки
знайомого нумеролога –
там дадуть щось поїсти…

4
Першим прокинувся старенький чайник
і мерщій почав грітись на газовій плиті:
позітхав, побурчав, і – нарешті –
присвиснув
від надмірного задоволення.

Уже по тому прокинувсь і я –
другий в сім’ї після чайника,
його компанієць і однодумець…

Погомоніли удвох,
поки спить іще наша газдиня,
годувальниця наша,
царівна базарна – Петрівна…

Починається день.

5
Не розірвися, серце,
в непідходящу мить!
Я не боюся смерті логічної,
запрограмованої у хвилину мого зачаття
і визначеної Господом-життєдавцем…
Я не боюся, що після мене
залишаться не доведені до кінця роздуми,
не завершені справи і недописані вірші…

Я не боюся,
що смертю своєю
опечалю свій рід і народ,
зраджу надію своєї Вітчизни…

Я боюся померти,
не попросивши в дружини пробачення
за передчасну смерть,
яка не дозволить мені відмолити
мої несвідомі гріхи і свідомі провини.

6
Банку списаного зеленого горошку,
банку списаних маринованих опеньків
висипав у давно списану каструлю
й поставив на списану газову плиту…

Довго-предовго
булькала-варилась
диявольська суміш
на диявольському вогні…

Перед сном
я з’їв цю гарячу суміш
і завалився у списане ліжко…

Уранці виявилось, що мене не списали –
мабуть, не спрацювала диявольська контора.
Радію, що віднині можу вживати
все, що вже списане, а значить, дешеве,
майже безкоштовне… У такому разі
моєї пенсії вистачить надовго!

7
Цікаво,
що жодна собака
(маються на увазі люди)
не згадала про мене
протягом дня,
тоді
як я думав про все без винятку людство,
вигадуючи для нього вічний двигун
з невпинним гойданням
золотого маятника життя.

Цікаво,
що ніхто не надіслав телеграми,
ані листа,
не потелефонував
і не подзвонив під дверима,
не постукав галузкою у шибку вікна,
не привидівся і не приснився.

І я починаю думати,
що світ закінчився,
життя витекло
і я залишився один
на безлюдному острові...


2003