* * *
Світоч думки, рай, пекло й чистилище -- ми;
Знань найвищих і таєн вмістилище -- ми;
Ми -- на Всесвіту персні алмаз найдорожчий;
Світу єресь уся і святилище -- ми!

* * *
Скакуна, що на нім небом вибраний шах,
Підкував золотими гвіздками аллах;
Й перед ним снігом срібним він вистелив шлях,
Щоб копита його не ступили у прах.

* * *
Якщо дзбана розбив -- не топчи черепки;
Пам'ятай -- це колишніх людей черепи.
Ліплять посуд із них й потім знов розбивають:
Скоро черга надійде й твоя -- потерпи!

* * *
Звідав неба знущання і глум вже давно
Й за терпіння моє в нагороду воно,
Може, дівку пошле поведінки легкої --
Й дзбана вмісту важкого пошле заодно.

* * *
Не ганьба і не гріх -- в харабат забрести:
Благородство і мудрість там можна знайти.
Медресе -- ось розсадник гріха і пороку!
Я без жалості їх повелів би знести.

* * *
П'яний старець не встояв, як брів, на ногах;
Втратив глузд він: веде в рай, вважає, цей шлях.
Головою занурившись в куряву й прах,
Бурмотить: "Милосердний і мудрий аллах!"

* * *
Ти, о небо, за горло щасливця береш;
Ти сорочку, в якій народився він, рвеш.
Вітер полум'ям й воду багном підмінивши,
Ні вдихнуть, ні напитись йому не даєш.

* * *
"Пожалій! -- знову серце у грудях шкребе. --
Научи й мене істин, ясних для тебе!" --
"А! -- зітхнув я лишень. "Досить! -- серце сказало. --
Чи ж багато знань треба, щоб вимовить 'Бе'?"

* * *
Замість золота й срібла собі оберем
Інший скарб -- вже духовний; й себе ми вберем
Не у шовк: прикрий тіло лахміттям старим, --
Але навіть в дранті залишайся царем!

* * *
Сонм святих нам являє в цей день чудеса:
Землю зранку омила небесна роса;
До гілок всіх рукою торкнувся Муса
І у кожній травинці проснувся Іса.